ГлавнаяОбществоЖизнь

Україна постмодерн

Україна постмодерн
Фото: newsru.ua

"Підборіддя Ющенка,

Светр Медведчука,

Коса Тимошенко"

Газета «День» 02.04.2002

Вечорами, розпалюючи в хаті грубу (для тих, хто не в курсі, груба – це такий собі сільський варіант каміну), ми використовуємо старі газети. Їх мені дав сусід Федір Тихонович: дідові вони вже не потрібні – в нього до хати проведений ГАЗ (можливо той самий, російський).

Дід усе життя цікавиться політикою, а відтак, старі газети ніколи не викидав, складав їх номер за номером на горищі, де вони припадали пилюкою, жовтіли, їх їли миші, на них спали коти, а тепер цинічно в печі палю їх я. Але разом зі сміттям, яке добре горить я отримала чудову нагоду ще раз переглянути окремі сторінки українського газетного літопису. Мене так це заняття захопило, що я підключила до пошуків нової старої інформації ще й архіви газет в Інтернеті.

Мене вразило відчуття постійного дежавю. Яку б газету, за який би рік я не брала в руки, мені здавалося, що я читаю свіжу пресу. Перед очима з’являлися одні й ті самі обличчя, одні й ті самі слогани, одні й ті самі обіцянки, звинувачення, прогнози, сценарії, заголовки.

Я переконалася, що, дійсно, людська пам’ять (в тому числі й моя особиста) дуже коротка. І цим вміло користувалися й продовжують користуватися українські політики. Вони роблять те саме, що робив мистецький світ епохи постмодернізму. Замість створення Нової Історії, вони творять Ілюзію Нової Історії.

І допоміг їм в цьому постійно присутній в постмодерновому просторі образ Оповідача. Спочатку його спеціально навчали за допомогою темників, а потім і донині розбещують карнавальними фуршетами та легко доступною піарівською інформацію. Отже, політики-постмодерністи побудували в народній уяві образ абсурдної української реальності, пізнати яку, а відтак і впливати на яку, неможливо.

На створення новітньої української мозаїки пішли брили, уламки й камінчики, друзки й трісочки постійно повторюваних старих історичних сюжетів та літературно-міфологічних мотивів про зраду й революцію; незламну волю, силу духу й терпіння народу; про справедливого царя й підступну конотопську відьму; про дурного пана й розумного Івана; про чарівне майбутнє, прокляте минуле й нестерпне теперішнє…

Навіть не збираюся весь цей пласт історично-політичного абсурду аналізувати чи коментувати. Натомість, за допомогою простих постмодернових методів творіння, спробую переказати і вам Ілюзію Сучасної Історії України, якою я її побачила в купі старих газет і в Інтернетівських архівах.

P.S. В процесі творіння мною використовувалися лише заголовки газетних статей («День», «Дзеркало тижня», «Сільські вісті» та «Вінниччина») за квітень місяць в період з 1996 по 2010 роки. Крім контекстного змішування цитат, мій авторський внесок у нижче наведеному тексті – пунктуація і синтаксис. Аби не перевантажувати текст і залишити простір для роздумів читачеві, після кожної цитати я лишала тільки рік її публікації. Джерело і автора публікації ви легко можете знайти в Гуглі.

Источник: Татьяна Сорокина