Голод і сміття
Без сумніву, найбруднішою дурнею поточного тижня став черговий етап нескінченної історії зі львівським сміттям. У понеділок стара тема заграла новими барвами й навіть перемістилась у нові декорації — голова фракціії “Самопоміч” Олег Березюк оголосив голодування на ґанку Адміністрації Президента в Києві на знак протесту проти сміттєвої блокади Львова. Вибір дати початку акції нікого не здивував — адже в українських політиків завжди був талант починати акції на Банковій саме тоді, коли президенти перебувають у закордонних вояжах і шанси зустріти головного адресата акції мінімальні. Здивувала більше персона протестувальника: значно логічніше було би побачити на ґанку АП лідера “Самопомочі”, мера Львова Андрія Садового, який, за словами Березюка, й є головною жертвою каральної блокади.
Проте тут Садовий і його однопартійці якраз керувалися залізною логікою: якби під час “екологічної катастрофи” у Львові пан голова сидів собі голодний та нескорений у Києві, йому би було значно важче відбиватися від звинувачень прем'єра Гройсмана у “бездіяльності”. Подейкують, що спочатку голодувати на призьбі “Самопоміч” посадила Семена Семенченка, але той уже за дві години поміняв формат протесту та пішов брати штурмом парламентський буфет на вулиці Садовій. Тому лишився тільки Олег Березюк — і на Олега Березюка у вертикалі влади знайшлася симетрична відповідь.
Уже наступного дня голодуванні у Львові під мерією оголосила голодування Ольга Березюк — звичайна керівниця одного з департаментів Львіської облдержадміністрації (сам департамент називати навіть не будемо — бо вибір протестувальниці явно не посадою, а іменем визначався). Це голодування вже було спрямоване проти самого мера Садового й його “злочинної бездіяльності”. І хоча львівський протест центральної влади проти муніципалітету завершився вже в середу, сам метод “На кожного голодного Березюка найдеться своя голодна Березючка” заслуговує на оплески. Для повного комплекту не вистачало хіба що акції протесту нардепів Юрія Берези та Борислава Берези, які би голодували проти голодування березюків.
Утім, як би вульгарно й банально не виглядали політичні голодування в Україні після всіх підозрілих кейсів, саме голодування Березюка “Самопоміч” може записати собі в актив — адже в п'ятницю зранку вивезення сміття зі Львова таки почалося. А про те, чи означає це “після” “внаслідок”, панові Березюку та його колегам, які доєдналися до голодування, краще не замислюватися, а мерщій бігти їсти, поки Андрій Садовий не оголосив, що черговий меморандум знову не виконується.
“Прайд Побєди” та “Бєссмєртний квір”
За що варто подякувати львівському сміттю — то це за те, що його запах перебив сморід від традиційного щорічного ЛГБТ-скандалу. “Марш рівності” сексуальних меншин, червневе свято, якого з нетерплячо-збудженим тремором у всіх кінцівках цілий рік чекають київські націоналісти, традиціоналісти та просто гомофоби, цього разу пройшов по Києву практично без сутичок. Зате 18 червня учасники ЛГБТ-прайду нарешті спромоглися довести суспільству, що бити їх насправді є за що.
Увагу громадськості привернули дивні гасла, з якими столицею прямувала веселкова хода: на транспарантах були помічені написи “Make love, not civil war”, "Смерть нації, квір ворогам", "До біса ваш патріотизм, наш вибір — фемінізм" тощо. І після цього начистити пики учасникам ЛГБТ-прайду закортіло не те що Тьомі Скоропадському із “Правого сектора”, а й самим лесбійкам, геям, бісексуалам і трансгендерам.
Втім, організатори “Маршу” навіть і не подумали вибачатися чи засуджувати появу таких гасел на нібито правозахисній акції, обмежившись посиланням на “особисту думку учасників”. А по ФБ поповзли таємничі тлумачення “справжнього сенсу” гасел: мовляв, “Make love, not civil war” не має жодного стосунку до кремлівського пропагандистського кліше “громадянська війна”, яким ворожі ЗМІ вже три роки уперто кличуть агресію Росії на Донбасі. Це гасло, виявляється, втаємничені ЛГБТ-активісти позичили в якихось пародійних коміксах про супергероїв! І без жодних сумнівів вирішили, що в країні, де від “громадянської війни” загинули тисячі, а комікс про супергеїв читали п'ятеро, нікому й на думку не спаде запідозрити в гаслі кремлівську пропаганду!
Але якщо тут скандал хоча б можна списати на дурість і обмеженість лівої молодіжної тусовки, яка за пафосними гей-коміксами проґавила 3 роки реальної війни, то гасло про “Смерть нації, квір ворогам” взагалі незашкварним тлумаченням не підлягає. Словом “квір” ЛГБТ-тусовка зазвичай іменує себе саму і все, що з нею пов'язане. Тож якщо “квір” має бути ворогам, слід розуміти, що “квір” — це щось погане й таке, що лише ворогу? А як ні, якщо “квір” у його квірян має позитивну конотацію, то якого лисого квір має бути ворогам, а нації — смерть?! Це що, пряма заявка на державну зраду?!
Якщо за найближчий рік до організаторів не дійде, що сепарськими та антиукраїнськими гаслами толерантності не здобудеш, то наступний свій “марш” їм доведеться проводити 9 травня. А що, “Прайд Побєди” чи “Безсмертний квір” ватникам-однодумцям мають сподобатися!
The Трамп
За підсумками візиту Петра Порошенка до США в кожній дотичній до події країні говорили про своє. В Україні опозиція доводила владі, що Дональд Трамп зустрівся з Порошенком лише на “півшишечки” та “чверть фоточки”, російський МЗС скиглив, що Штати в подарунок українському гостю забанили своїми санкціями навіть байк-центр путінського Хірурга... А американські ЗМІ докоряли своєму Президенту тим, що той, пеньок невихований, смертельно образив українців вживанням застарілого артикля “the” перед словом “Ukraine”. Не хотілося б розчаровувати американську демократичну пресу, якій не терпиться пошпетити за неграмотність свого “януковича”, але, щоби середньостатистичний українець образився на артикль “the”, йому треба півгодини розповідати, в чому тут прикол. “А, ну тоді канєшна, тоді ганьба Дональду”, — сказав би українець і пішов далі бурячки сапати, за секунду забувши про завдану йому смертельну образу.
Бо більшість українців і самі б не змогли чітко сказати, чи потрібен там артикль, чи ні — що вже казати про заморського грамотія Трампа, якому ми вдячні вже за те, що не назвав нас Укругваєм, Угандою чи Урарту. От якби пан Дональд вжив перед “Україною” не “the”, а “на” — тоді б він точно вигріб від усього українського народу! І наявність чи відсутність артиклю його б уже не врятувала...
“Лох Олівера Стоуна”
Росія та її царьок Путін знову зробили з себе посміховисько. Здавалося б — чи не дивина! Але зробити це в пропагандистському фільмі про Путіна, знятому режисером- “другом диктаторів”, послідовним американцем-антиамериканістом Олівером Стоуном, — таке досі не вдавалося ні Уго Чавесу, ні Фіделю Кастро, ні навіть самому Віктору Федоровичу Януковичу!
Скандал вибухнув після показу чергової серії фільму Стоуна “Інтерв'ю з Путіним”, у якій російський диктатор вирішив похвалитися режисерові силою й міццю звитяжної московитської армії — і показав йому відео “роботи російської авіації в Сирії”. Все пройшло чудово, спраглий імперського мілітаризму Стоун захоплено поцокав язиком, вмонтував сцену з відео у фільм... Аж тут раптом з'ясувалося, що на кадрах путінського відео нема ніякої російської авіації — це американський вертоліт “Апач” обстрілює позиції талбів в Афганістані 2009 року. І навіть російськомовні переговори пілотів, накладені на відео, виявилися поцупленими в мережі переговорами українських вояків, що брали участь у бойових діях під Донецьком!
Офіційна Росія фейковість відео, авжеж, заперечила — прес-секретар Путіна Пєсков заявив, що ці матеріали передав Владіміру Владіміровічу міністр оборони Сєргєй Шойгу. Але таке пояснення підозр із запорєбрікової фабрики фейків аж ніяк не знімає — лише розширює коло підозрюваних. Бо головне екзистенційне питання для Росії відтепер полягає в тому, хто ж саме той первинний лох, для якого було склепано фальшивку. Чи лох у цій схемі — заморський гість, якого розвів особисто Путін, щоби не розчаровувати фаната диктаторів персональною довжиною? Чи лох — сам Путін, якому міністр підсунув американські кадри, так і не знайшовши відео, на якому би російська авіація влучила в нецивільну ціль? Чи лох — Шойгу, якому пропущене через усю армійську вертикаль замовлення нагуглили один прапорщик і два відраховних з інституту салабона-строковика?
У будь-якому разі, Стоуну за такий чудовий скандал можна лише подякувати — адже ніщо так, як цей триєдиний “Лох Шрьодингера”, не характеризує суть обожнюваних режисером диктаторських режимів. Хоча в самого Олівера в цій лохосхемі позиція найганебніша: він-то, як людина, що точно нічого не запідозрила, лохом залишається незалежно від того, хто запустив фальшивку...
Пухнасте звірятко і свобода слова
Непрості часи настали для журналістської солідарності: у ніч на п'ятницю співробітники прокуратури провели обшуки у редакції сайту “Strana.ua”. “Внутри три сотрудника редакции и кролик, в том числе, главный редактор Игорь Гужва”, — написала про цю подію у ФБ заступниця кролика Світлана Крюкова. Згодом Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що пухнасте звірятко Ігоря Гужву затримали на гарячому — при вимаганні й отриманні 10 тисяч доларів за зняття з сайту компромату проти чинного політика.
Чинним політиком виявився нардеп від Радикальної Партії Дмитро Лінько, який поскаржився до Нацполіції про вимагання в нього грошей Гужвою ще в березні. Сам Гужва стверджує, що грошей у Лінька не вимагав, а навпаки, відмовлявся, коли той пропонував хабара за зняття матеріалів. Але хто зі сторін правий — уже вирішуватиме суд. А поки ж перед українськими журналістами постала непроста дилема: з одного боку, персона самого Ігоря Гужви, який устиг побувати головредом низки прокремлівських українофобських ЗМІ і продовжував гнути московську лінію й у нинішньому виданні. З іншого ж — тиск всесилої владної машини на опозиційний сайт, кримінальне переслідування журналіста й узагалі повна Росія та Сомалі!
Так от, шановні прихильники свободи слова в усіх її проявах, якщо хочете навчитися вільно радіти з затримання Гужви без жодної шкоди для почуття корпоративної солідарності, то просто зауважте одну маленьку деталь: чи не вперше в історії тиску влади на опозиційні ЗМІ журналіста затримали безпосередньо за грубе порушення журналістських стандартів та злочинний наступ на свободу слова. Не за вільне висловлювання власної думки, а за суто корупційне діяння з тих, які безкарно роз'їдають українську журналістику незгірш за владний тиск. І якщо вперше в історії традиційна корупція українських ЗМІ отримає не стриманий осуд “комісії з журналістської етики”, а тюремний вирок, то для майбутнього нашої журналістики та свободи слова такий прецедент матиме значно позитивніші наслідки, ніж відстоюваний захисниками Гужви дозвіл будь-якому рупору Кремля вільно вести ворожу пропаганду на території України.
Якщо, звісно, захисників Гужви та свобода слова взагалі колись цікавила.