ГлавнаяПолитика

Як судді обирали суддів

З’їзд суддів (14-15 березня) частково заповнив вакантні місця у Вищій раді правосуддя. Чотирьох представників судової гілки влади делегували у цей орган. Ще двоє суддів не набрали необхідної кількості голосів, аби доукомпектувати ВРП, тож конкурс проведуть знову. А для цього потрібно не менше 45 днів. Як відбувався конкурс та чому з’їзд не зміг заповнити всі вакансії у ВРП, - в матеріалі LB.ua.

Фото: sud.ua

Після внесення змін до Конституції в частині судоустрою та ухвалення Закону «Про Вищу раду правосуддя» обрання членів ВРП перейшло до повноважень виключно органу судового самоуправління – Ради суддів. Як відомо, із 21 члена ради більшість – 11 – становитимуть судді чи судді у відставці. У Президента, Верховної Ради, прокуратури, адвокатів і науковців залишиться право делегувати своїх представників до ВРП. Однак, їх буде лише десять, тоді як раніше – 14 із 20 членів Вищої ради юстиції.

На відміну від судів, де планується провести конкурси для оновлення їх складу, ВРП залишається у тому ж складі до завершення повноважень кожного чинного члена ради. За новими правилами заповнюватимуться лише вільні вакансії.

Прискіплива увага громадськості до формування ВРП пов’язана з тим, що законодавчими змінами цей орган фактично вирішуватиме долі суддів. До повноважень ВРП входить: надання згоди на призначення судді (указ про призначення підписує Президент), відсторонення , звільнення, притягнення до відповідальності тощо.

Виборчий процес

Ще до голосування за членів ВРП з’їзд суддів вирішив делегувати до цього органу чотирьох суддів загальних судів (зважаючи на велику їх кількість) і по одному – від господарських та адміністративних. Тож переможців голосування обирали в кожній юрисдикції зокрема.

Із 44 кандидатів, котрі претендували на шість місць у ВРП, у виборчий список увійшло 24. Частина кандидатів – знялася на користь того чи іншого судді, до окремих претендентів на посаду у ВРП були запитання щодо їхнього стажу (кандидат до ВРП повинен мати не менше 15 років стажу в галузі права), декларації тощо. Щодо окремих із них делегати з ’ їзду не віддали необхідної кількості голосів для включення їх до бюлетеня.

Фото: sud.ua

Близько 20:00 14 березня судді приступили до голосування. Та подолати прохідний бар’єр у 162 голоси вдалося лише двом кандидатам: судді апеляційного суду Києва Миколі Худику та судді Київського апеляційного господарського суду Віктору Шапрану.

Кілька голосів для перемоги не вистачило судді Апеляційного суду Одеської області Ігорю Артеменку (набрав 159 голосів), судді Апеляційного суду Волинської області Андрію Овсієнку (137 голосів), судді Личаківського суду Львова Сергію Гиричу (129 голосів). Більше сотні делегатів з’їзду проголосували за суддю Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Андрія Солодкова (118 голосів), по 107 голосів віддали за суддю Апеляційного суду Харківської області Ларису Швецову та суддю Вищого адміністративного суду України у відставці Михайла Цуркана.

У другому турі виборів (у середу, 15 березня), в якому брали участь уже вісім кандидатів, прохідний бар’єр вдалося подолати Артеменку і Овсієнку. Між рештою суддів голоси делегатів з’їзду розсіялись, не давши їм шансу на перемогу.

Фото: Facebook/Оксана Лисенко

Після перерви судді вирішили, що проводити третє голосування не варто. Тож конкурс на заповнення двох вакансій у ВРП проводитимуть заново, а це включає в себе процедуру подачі документів, перевірки даних і допуску кандидатів до участі в конкурсі. Найбільш імовірно, затягнеться це до літа.

«Темні конячки»

Про чотирьох переможців до ВРП відомо лише з офіційної інформації, яку вони подавали для участі в конкурсі.

Микола Худик – суддя апеляційного суду Києва. Стаж на посаді судді – понад 17 років. У 1999 році почав працювати суддею Кам’янець-Подільського міськрайонного суду, у 2007-му став головою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області, а у 2011-му перейшов працювати до Апеляційного суду Києва.

Віктор Шапран – суддя Київського апеляційного господарського суду. В 90-ті роки працював слідчим, а потім заступником начальника слідчого відділу Харківського районного управління внутрішніх справ. На посаді судді з 1998 року. Через десять років перейшов в Київський апеляційний господарський суд.

Син Шапрана Олександр з 2015 року працює прокурором в Київській місцевій прокуратурі №2 міста Києва.

Ігор Артеменко – суддя Апеляційного суду Одеської області. У 1993 році почав працювати суддею військового суду Одеського гарнізону, у 2005 році – суддею-помічником голови військового апеляційного суду Південного регіону. У 2007 році став суддею Апеляційного суду Одеської області.

Андрій Овсієнко – суддя Апеляційного суду Волинської області. Почав працювати на посаді судді Турійського районного суду Волинської області з 2005 року. В апеляцію перейшов у 2011-му. Овсієнко також є викладачем Національної школи суддів Львівського регіонального відділення (з 2012 року).

Дружина і брат Овсієнка працюють адвокатами, брат дружини – начальник відділу оперативних заходів Управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби.

Овсієнко бере участь у конкурсі на посаду судді Верховного Суду.

Фото: sud.ua

«Не зрежисовані» зїзди

Причин нестачі голосів делегатів з’їзду для заповнення всіх вакантних посад може бути чимало. Зокрема, судді вперше делегують одночасно таку кількість своїх колег до складу ВРП. Більш того, лише з 2014 року з’їзд суддів проводиться за новою процедурою: делегати обираються під час конференції всім складом окремого суду. Збільшилася і їхня кількість (раніше брали участь не більше сотні, на останньому ж з'їзді їх було 317), що також пов'язано із законодавчими змінами.

Варто відзначити, що процедура обрання члена ВРП (як і будь-який виборчий процес) відбувається пошуком компромісу між суддями. Окремі кандидати готові зняти свою кандидатуру на користь інших, а деякі – ні, що може призвести до розпорошення голосів делегатів.

Фото: sud.ua

Серед суддів поширювалась ще одна версія того, чому не вдалося обрати двох членів ВРП. На думку окремих представників судової гілки влади, можливо, це пов’язано з тим, що інформація про претендентів на посаду членів ВПР — відкрита. І у випадку наявності негативного шлейфу в біографії якогось із них – таку інформацію активно поширюють представники громадських організацій чи Громадської ради доброчесності, котра аналізує кандидатів на посаду суддів Верховного Суду. Так, наприклад, щодо судді ВССУ Андрія Солодкова напередодні другого дня з’їзду в соцмережах активно поширювалась інформація про його стрімку кар’єру та декларації (більше читайте за посиланням).

Представники «Руху Чесно» перед з’їздом роздавали делегатам так званий «чорний» список із 17 суддів, котрі, за їхньою оцінкою, не заслуговують на посаду в ВРП. Втім, дехто із суддів відзначає, що окремі кандидати потрапили в цей перелік не заслужено, зокрема, ті, хто провалив тестування у конкурсі до Верховного Суду (Григорій Алейніков та Павло Шкіндер), адже до запитань тестів звучали окремі зауваження.