«Ми говоримо про неіснуючі речі. У нас немає політичних партій у тому розумінні, у якому ми їх хочемо бачити. Вони залишились тим, чим і були – інструментом досягнення економіко-фінансових потреб олігархів, які цю партію контролюють», – каже позафракційний народний депутат Віктор Чумак, один з авторів Закону №2123а про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції.
Згаданий закон був ухвалений ще у жовтні 2015. (Він був у переліку вимог для отримання безвізового режиму з ЄС). І набув чинності з першого липня 2016 року.
Кошти мали б розподілити між шістьма парламентськими партіями, але за словами Корчак, «Батьківщина» та «Опоблок» відмовились від фінансування. Гроші розподіляються пропорційно до кількості голосів, відданих за політичні сили, що подолали прохідний бар’єр. Відтак, найбільше – 25,136 млн грн – отримає «Народний фронт», який на минулих парламентських виборах посів перше місце, і «Блок Петра Порошенка», який фінішував другим – 24,772 млн грн , «Самопоміч» — 12,462 млн грн , Радикальна партія Олега Ляшка – 8,454 млн грн.
Передбачені також і окремі доплати, як, наприклад, за дотримання гендерної квоти, яку отримає «Самопоміч» – 9 мільйонів 775 тисяч 800 гривень.
Втім, як і у випадку з електронним декларуванням, за яке також відповідальна НАЗК, з бюджетним фінансуванням партій не все так просто.
Хотіли як краще, вийшло як завжди
«Закон був покликаний розірвати зв’язок між олігархічними кланами і політичними партіями. На сьогоднішній день ця мета не досягнута. Вона не могла бути досягнутою за час, відколи закон набув чинності. Бо цей взаємозв’язок будувався 25 років», – стверджує ще один співавтор закону №2123а, нардеп від БПП Сергій Лещенко.
На його думку, провалене одне із завдань закону – дати поштовх для розвитку молодих партій, які у перспективі мали б отримати гроші з бюджету, а не шукати спонсорів серед великого бізнесу. Цього не сталося через втручання Адміністрації президента, переконаний представник Блоку Петра Порошенка.
«В першій редакції була норма, що фінансування мають отримати партії, які подолали 3% бар’єр на минулих виборах. Тобто туди входили і ті, хто не представлений у парламенті. Але на завершальному етапі АП поставила 4 вимоги, одна з яких – жодна партія, яка не представлена в парламенті, не повинна отримати кошти. Таким чином було перекрито кисень для партій, що мають підтримку в суспільстві, але не мають жодного депутата», – каже Сергій Лещенко.
Після наступних парламентських виборів фінансування мають отримати партії, які подолали 2% бар’єр. Але щоб перейти навіть цю цифру, потрібно неабияк витратитись на передвиборчу агітацію.
«Цей закон – крок, але дуже маленький у сторону боротьби з корупцією. Для невеликих демократичних партій бюджетне фінансування – ключ. Але коли наступить виборча кампанія закон не стане панацеєю. Це навіть не 10% фінансів, які потрібні партії. Вони будуть змушені йти, або до олігархів, або до звичайних громадян і просити про підтримку», – каже LB.ua депутат VII і VIII скликань Єгор Фірсов.
Головним досягненням бюджетного фінансування на даний момент є обов’язок партій подавати детальніші звіти про витрати і внески.
«Раніше подавали 10 речень звіту у яких фактично не було інформації. Зараз розроблені спеціальні деталізовані форми. Тепер потрібно розписували звідки взяли гроші і на що витратили. Також визначені розміри внесків. Ті внески, що перевищують допустимий розмір, повертатимуть. Будуть також аналізуватись декларації про доходи осіб, що пересилали гроші. Зрозуміло, людина, яка заробляє 3 тис не може пожертвувати 30 тисяч», – говорить Анатолій Бондарчук, активіст мережі «ОПОРА», яка займається моніторингом виборчого процесу.
«Якщо подивитися на звіти партій, то «Демальянс», який не має представництва в парламенті – найбагатша партія України. Це означає, що у нас не працюють санкції за приховування доходів і видатків політпартій. Якщо нам не вдасться зробити так, щоб штрафи діяли, закон про бюджетне фінансування в короткостроковій перспективі однозначно нічого не зробить», – заявляє LB.ua лідер «Демальянсу» Василь Гацько.
Згідно чинного законодавства, подання завідомо недостовірних відомостей у звіті партії про майно, доходи та витрати передбачається штраф від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700-5100 гривень) або виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади на строк до 3 років. Перевіряти звіти партій на достовірність повинен теж НАЗК.
«Є питання щодо політичної волі цієї інституції, – каже Василь Гацько. – НАЗК зараз лише розпочинають роботу, тому поки важко давати оцінку. Але є певні хвилювання стосовно їх заангажованості. Я говорив з бухгалтерами, які робили звіти. Під кожен внесок потрібно підкладати ідентифікаційні коди, гори макулатури. У той же час ясно, що олігархи не перекидають по сто гривень. Це не ті внески, що потрібно контролювати. Треба співставляти справжні витрати і доходи і карати за невідповідність».
Для того, щоб перевірити хоча б вказані внески (не говорячи вже про приховані) необхідно мати доступ до окремих реєстрів, зокрема, доступ до банківської таємниці. Без цього «профільні поліцейські» так і не зможуть співставити дані. На превеликий жаль таке повноваження для НАЗК не передбачили.
Зараз за участі керівництва органу розробили зміни до закону про банківську діяльність, у тому числі реалізації права доступу до банківської таємниці. Правки очікують свого розгляду у парламенті.
«Зрозуміло, що більшість партій не відмовляться від тіньового фінансування. Це не вигідно ані Порошенкові, ані олігархам. Цей закон – перший крок, а далі НАЗК, ГО і журналістами треба ганяти олігархічні партії», – зазначає у коментарі LB.ua народний депутат «Самопочі» та один із авторів закону Єгор Соболєв.
Рекламуватися заборонено?
Просто «ганяти» недостатньо, переконаний депутат з фракції «Батьківщина» Ігор Луценко.
«Прийняли закон, а зараз треба думати, що робити. На жаль це стандартна ситуація у нас. Автори законопроекту мали завищені очікування. Справа у тому, що могутність українських партій базується не на наявності, чи відсутності держфінансування, а на перш за все, наявності медійної підтримки, – каже він LB.ua. – Досвідчені люди у цих питаннях радили нашим «антикорупціонерам», що потрібно інші методи застосовувати. На жаль, більшість так званих «реформаторів» жодного досвіду не мають у подібних економічних і правових речах. Тому більше б вплинуло заборона політичної реклами, але ухвалити такий законопроект ніхто не дасть. Тому у нас це не працює і працювати не буде».
Заборона політичної реклами, на думку прихильників такого кроку, мала б поставити партії в однакові умови. У парламенті зареєстровані два законопроекти про заборону політичної реклами. №2474а забороняє рекламу політичних сил та політиків повністю, №2474а-1 – частково.
Обидва законопроекти подані ще у серпні минулого року, втім їх шанси на проходження у парламенті невеликі, стверджує Віктор Чумак. враховуючи коло зацікавлених осіб.
Співавтором одного з законопроектів про заборону політичної реклами є депутат Сергій Лещенко. Тим не менше, його колега, лідер «ДемАльянсу» Василь Гацько вважає цю ініціативу не зовсім дієвою.
«Що дасть закон про заборону політичної реклами? Якщо не буде прямої політичної реклами, на телеканалах почнуть ще активніше проплачувати ефіри. Перед нами стоїть глобальне завдання – зробити українську політику доступною і дешевою: треба забирати мажоритарку, куди вливаються колосальні гроші. І виборчу систему змінювати. Цілі армії (під час виборів, – ред.) оплачуються чорним «налом» з чорних кас. Постає і питання електронного голосування та підрахунку голосів», – стверджує Василь Гацько.
Позафракційний народний депутат Віктор Чумак натомість переконаний, що достатньо буде заборонити відкриту політичну рекламу, а проплачені спікери на політичних ток-шоу – не проблема. На його думку, глядачі можуть оцінити розум і реакцію того чи іншого політика.
Ідея заборони політичної реклами дуже хороша, але її потрібно розглядати у комплексі з новим виборчим законодавством, переконує LB.ua Єгор Фірсов.
«Треба скасовувати мажоритарну систему, заборонити політичну рекламу. А також внести ряд правок по фандрайзингу. Наприклад треба дозволити одній особі вносити більше, ніж 13 тис тисяч грн. Треба спростити систему переказу грошей. Поки я не бачу політичної волі, щоб внести ці зміни. Є близько 80 адекватних депутатів, але великий спротив решти», – говорить екс-депутат.
За словами Ігоря Луценка, який теж є співавтором законопроекту про заборону політичної реклами, у проекті опосередковано торкаються «тіньової частини». Також з’являються ідеї зобов’язати партії оплачувати рекламу тільки за бюджетні гроші.
Золото партії
Основні витрати чільних українських партій більш-менш одинакові. У «мирний», міжвиборчий період головні статті фінансування – оренда офісів (центральний у Києві, офіси в обласних та районних центрах), а також транспорт, зарплати партійного апарату в столиці і регіонах та відрядження, реклама і піар. На це йде близько 30-40 млн. гривень на рік.
«У деяких партіях на це виділяють гроші централізовано, у нас же місцеві офіси партії фінансують у своїх регіонах мажоритарники і самі місцеві організації», – каже співрозмовник LB.ua, близький до керівництва БПП.
Окремо партії оплачують послуги лояльних політологів, «експертів», політтехнологів, непряму рекламу у ЗМІ (в тому числі участь в телевізійних шоу).
«У позавиборчий період організаційні витрати великих партій складають приблизно 50-100 тисяч доларів на місяць, – стверджує LB.ua народний депутат, який побажав залишитися неназваним. – Це без урахування коштів на «джинсу», утримання членів ЦВК і т.д.»
«Виборчий період – це мільйони доларів щомісяця, – каже його колега по парламенту. – При цьому, більшість витрат – тіньові. У звітах партії вказують не більше 20-25% справжніх витрат».