Є всі підстави вважати, що КСУ розгляне цей проект швидко. Але, не виключено, що на окремих пунктах, у разі бажання подискутувати і розібратися, процес може затягнутися. Ось ці пункти:
1. Генпрокурор: чи доречно зараз в Україні зробити його «недоторканним»?
З одного боку, дуже добре, що в законопроекті ліквідовується окремий розділ про прокуратуру, звужується її функція, прокуратура стає прийнятною з точки зору європейських стандартів. Але при цьому Верховна Рада позбавляється права висловлювати недовіру Генпрокурору. Це правильно за умови, коли Генпрокурор призначається в неполітичний спосіб і, взагалі, усувається від політики, але в Україні цього нема. В законопроекті зберігається призначення Генпрокурора Президентом за згодою Верховної Ради. Тобто, без будь якого конкурсу, без будь яких прозорих для суспільства процедур. Фактично, зберігається політичне призначення Генпрокурора, але при цьому він стає дуже незалежним і дуже захищеним від можливості його звільнити.
2. Адвокатура: ексклюзив з адвокатами у судах не в інтересах пересічних громадян
За законопроектом інтереси громадян у суді мають представляти лише адвокати.
Звісно, багато говорилося про те, що треба посилити присутність адвокатів, можливо, слід встановити виключну роль адвокатів у касаційній інстанції, тому що в касаційній інстанції дебатується питання права, а не фактів, вини тощо. Тому тут має бути відповідний рівень представника і це дійсно мав би бути виключно адвокат. Можливо, є та сама логіка виключного права адвокатів представляти особу в кримінальному процесі, тобто виступати захисником. Але для чого поширювати «ексклюзивність» адвоката на цивільну і адміністративну юрисдикцію? Це схоже на пролобійовану адвокатськими структурами норму. Така норма обтяжлива для громадян загалом, тому що в кожному випадку доведеться звертатись до адвоката. Відтак доступ до правосуддя буде значно дорожче для громадян, ніж є сьогодні.
3. Страх перед визнанням юрисдикції Міжнародного кримінального суду
Дуже дивна норма в законопроекті про визнання Римського статуту (тобто, визнання юрисдикції в Україні Міжнародного кримінального суду) про те, що Україна МОЖЕ визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Якщо ми вже вписуємо безпосередньо в тіло Конституції слова про назву Міжнародного кримінального суду і документ, на основі якого він існує – це Римський статут Міжнародного кримінального суду, то писати при цьому що Україна може визнати, а може і не визнати, - це виглядає смішно. В законопроекті вже треба було б принаймні сформулювати «за умови ратифікації чи визнання Верховною Радою, як всі інші міжнародні договори, юрисдикція цього суду поширюється на території України». При цьому в перехідних положеннях ця норма ще й відтерміновується на три роки. Тобто, три роки Україна не визнаватиме юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, а потім може визнати.
4. Судді КСУ залишаться закритою кастою?
Найбільше розчарування цього законопроекту – це відсутність належної реформи Конституційного Суду. Адже одним із ключових завдань конституційної реформи має бути зміна порядку формування Конституційного Суду. Але в законопроекті нічого не змінюється. Залишається триелементне призначення суддів: від Президента, Верховної Ради і З’їзду суддів. Не встановлюється кваліфікаційна комісія для відбору охочих стати конституційними суддями – не буде ніяких критеріїв відбору кандидатів. Відтак їх знову ж таки можуть призначати так, як призначав Янукович у КСУ: суддів місцевих судів, своїх помічників, кумів, сватів чи кого завгодно, аби людина формально була юристом з відповідним стажем і була 100% віддана своєму патрону.
Позитивні новації законопроекту: європейські стандарти і запровадження Конституційної скарги для громадян
Цей законопроект покращить, у разі ухвалення, конституційне регулювання питань, пов’язаних із судівництвом. В законопроекті є вирішення деяких проблем, насамперед приведення у відповідність з європейськими стандартами положень щодо прокуратури, положень щодо складу Вищої ради правосуддя (орган замість Вищої ради юстиції), є багато суто термінологічних вдосконалень, низка уточнень по тексту Конституції усуває норми, які раніше породжували дискусії.
Позитивом є норма про запровадження Конституційної скарги від громадян - це право громадян звертатися до Конституційного Суду щодо неконституційності законів, якщо цей закон був застосований до громадянина. Це розширює можливості захисту прав громадян. Хоча такі можливості існують і сьогодні, але вони завуальовані - містяться у тлумаченні. Можна і зараз звертатися за тлумаченням, а Конституційний Суд має право у випадку розгляду справи про тлумачення, якщо він бачить що норма неконституційна, вирішувати питання про неконституційність цієї норми. Тому сьогодні КСУ має право захищати права громадян, але не завжди зобов’язаний це робити. І тому тут є однозначне вдосконалення конституційного врегулювання.
Також позитивом є те, що цей закон передбачає серйозний механізм ротації суддів загальних судів, але, на жаль, унеможливлює ротацію суддів Конституційного Суду.
Питання без відповіді: якою буде система судів в Україні?
В законопроекті залишаються норми, які можна дуже широко тлумачити в законах. Фактично, цей законопроект не дає відповіді на питання : чи будуть Вищі суди чи не буде Вищих судів? Апеляційні, місцеві суди, взагалі, не згадуються в цій редакції. Було б значно менше простору для якихось маніпуляцій в майбутньому, якби в законопроекті було чітко описано систему судів. Але ці питання залишаться на потім – для дискусії про законопроект «Про судоустрій».
