Мурашник
Гітарний гурток для молоді став справжнім порятунком для 15-річної Лізи.
Ліза з Токмака Запорізької області. Це місто тимчасово окуповане росіянами, тому родина дівчини вимушено покинула дім й опинилася у Хмільнику на Вінниччині.
«Перший рік, коли ми приїхали сюди, я сиділа в чотирьох стінах і займалась онлайн зі своєю школою. Не знала нікого, не мала друзів, — пригадує Ліза. — А потім якось в інтернеті познайомилася з місцевою дівчинкою, вона запросила в гітарний гурток. Він тоді тільки створювався. Я була в першій трійці дівчат, які прийшли навчатися».
Гурток запускали в ресурсному центрі «Мурашник», який ініціювала місцева ГО «Право».
«"Мурашник" тоді врятував мене від депресії, — розповідає Ліза. — Сюди приходили люди з такою долею, як у мене. Тут було і спілкування, і дозвілля. Я навчилася досить добре грати на гітарі, хоча спершу не знала, якою рукою брати лади. Зараз допомагаю іншим навчатися».
«Мурашник» спершу діяв як гуманітарний хаб. Тут був банк речей та одягу для переселенців. Допомогу збирали від місцевих. Зараз це простір, де можна поспілкуватись і провести дозвілля.
Тут кожен день розписано, каже координаторка простору Юля Килосова. Вона сама теж вимушено переїхала до Хмільника з Краматорська.
Спершу приходила сюди по допомогу, потім усе більше захоплювалась ідеєю розвитку центру. Зараз, каже, живе «Мурашником»:
У нас проводять багато заходів, щоб допомагати людям, розвиватися, розкривати себе, долати стреси. Люди відвідують творчі майстер-класи, арттерапію, вело- й шаховий клуби, гітарний гурток, клуб гачкування «Петелька» й заняття з бісероплетіння. Також тут проводять тренінги: з прав людини, відкриття власної справи, домедичної допомоги, лекції зі здорового харчування та психологічної підтримки.
Волонтери й жінки з-посеред ВПО створили в «Мурашнику» групу психологічної підтримки «Жіноче коло». Учасниці можуть спілкуватися у форматі «рівний рівному», а також відвідувати групові консультації з психологом.
«Спілкування важливе для підтримки психічного здоров’я. У “Жіночому колі” є своя програма. Це перегляд й обговорення фільму на важливу тематику. Приміром, днями демонстрували кіно на тему насилля в родині, — розповідає місцева мешканка Ірина Свинарик. — Також ми тут відпочиваємо, розвантажуємо думки й емоції. Тут багато рукоділля, яке допомагає налаштуватися на творчий процес і наповнитися енергією».
Людина, яка має проблеми, отримує тут підтримку і захист від стресу.
«Я давно мріяла про такий гурток, і нарешті він з’явився в нашому місті».
Підтримка дітей
«Мою доньку звати Аліса. Вона має затримку мовленнєвого та психічного розвитку, підвищену гіперактивність, — розповідає хмільничанка Наталія Гордієва. — Довгий час донька не розмовляла. Звернулися до лікарів, отримували медикаментозне лікування й почали ходити в Інклюзивний центр. Зараз у неї позитивна динаміка. Вона розмовляє та комунікує з дітьми й дорослими. Помітні успіхи в навчанні, загальному та психічному розвитку».
Інклюзивно-ресурсний центр, розташований біля старовинного маєтку графа Ксідо, родина відвідує вже п’ять років. Центр існує шість. Тут допомагають дітям з особливими освітніми потребами, інтелектуальними або мовленнєвими порушеннями.
Трирічка Марійка майже не розмовляє. Дівчинка має затримку розвитку, лактозну непереносимість.
«Я зараз постійно з нею, адже мої діти — обоє військові. Працюють медиками у військовому шпиталі. Тут займаємось уже рік. Помітили позитивні зміни. Марійка починає говорити. Наступного року, сподіваюсь, почнемо відвідувати дитсадок», — розповідає її бабуся Поліна Андосина.
Затримку в розвитку мовлення має й дворічний Максим. Він якраз займається з логопедом. Заняття тривають по 15 хвилин, а далі з дитиною працюють реабілітолог, дефектолог і психолог.
У кабінеті психолога є басейн з кульками й пісочна терапія, яку діти вподобали найбільше.
Фахівці Інклюзивно-ресурсного центру працюють також з корекцією пам’яті, мислення, уваги та сприймання, пояснює психологиня Світлана Андрієвська: «Розвиток дитини оцінюємо за міжнародними сертифікованими методиками. Ми проходили навчання й отримали доступ до цих анкет і програм. Мені радісно бачити розвиток дітей. Наприклад, у нас була дівчинка трирічного віку, не могла ні рухатися, ні сидіти, але за допомогою нашої корекції вона почала ходити, брати маленькі деталі. Це великі досягнення».
Заняття в центрі зараз відвідують 20 дітей.
Бувають випадки, коли фахівці самі приходять у школи й садочки, спостерігають за поведінкою та розвитком дітей. Визначають, кому потрібна допомога.
«Після обстеження ми робимо спільне засідання й віддаємо висновок батькам. Діти, які не навчаються у закладах освіти, ходять до нас на корекційні заняття. Інші переходять повністю під опіку навчального закладу, який самостійно укладає угоду з необхідними фахівцями», — пояснює директорка Інклюзивно-ресурсного центру Галина Панаскевич.
Стійкість для дорослих і дітей
10-річному Олександру важко дався початок нового навчального року. Хлопець відвик від колективу, не хотів спілкуватися з однолітками й заводити друзів. Його мама Міла розповідає, що син був стурбований новинами, постійними тривогами й закривався в собі.
Сімейний лікар запропонував відвідати психолога. Так вони опинилися в Центрі життєстійкості, який відкрили в Хмільнику на базі Центру сімейної медицини. Мама Міла розповідає:
За два місяці занять син став спокійнішим і краще комунікує з однолітками. А ще не так різко реагує на проблеми чи зауваження.
Соціальна фахівчиня центру Ольга Власенко нині працює з багатьма запитами про допомогу. Наприклад, каже, почастішали випадки панічних атак у дітей.
Потребуючим проводять первинний скринінг.
«Тестування й заняття відбуваються в ігровій формі, аби дитина не відчувала, що тут сувора вчителька, — каже Ольга Власенко. — Найперше маємо розслабити дитину. Для цього використовуємо повітряний пластилін, кінетичний пісок, фарби, олівці, казкотерапію. Дитина щось робить руками, малює або фантазує під час казкотерапії — і відчуває себе розслаблено. Після цього краще йде на контакт із психологом».
Соціальна фахівчиня пригадує випадок, коли дівчина-підліток важко переживала за маму, яка зараз воює: «Ці переживання блокували в ній відчуття радості. Після занять у центрі вона стала менше фокусуватися на переживаннях, власних страхах і помічати красу довкола. Батьки дітей після занять кажуть, що їм це допомогло, вони менше стресують, стали уважнішими і спокійними».
Зміни помітила й місцева мешканка Олена Верековська:
Добре, що є такий центр, який допомагає виходити зі стресів, з важких родинних обставин. Це дуже важливо, адже страждає вся сім’я, особливо діти.
Олена потребувала допомоги психолога через проблеми в родині. Стала приходити сюди і з дітьми, і сама: «Через таке життя в багатьох стрес. Не всі готові йти до фахівців, дехто боїться виносити сміття з хати, тоді в родині панує агресія і знову страждають діти».
Якщо є страх психологів, першим кроком може бути розмова із сімейним лікарем. Наприклад, у кабінеті Ірини Артьомової є роздруковані опитувальники з депресії. Каже, що з перших хвилин розмови можна виявити, кому потрібно заповнювати його:
Пацієнт приходить із соматичними хворобами, а виявляється, потрібно допомогти психологічно. Таких за день буває один-два.
«Анкети допомагають встановити психологічні порушення. Днями на прийомі була жінка, в якої чоловік помер від онко. Каже: "Я не сплю, схудла". Потім її вкусив кліщ. Вона себе накрутила, що почалась хвороба Лайма. Ми її обстежили. Я виписала їй заспокійливе й порадила звернутися до психолога в Центр життєстійкості».
До центру можна звертатися і без направлення сімейного лікаря. Також фахівці виїжджають у села громади, допомагають внутрішньо переміщеним особам, а також тим, хто втратив рідних на війні. Загалом у громаді є сім амбулаторій і 13 пунктів здоров’я, де проводять обстеження
«Основним нашим завдання є підтримка ментального здоров’я. Ми проводимо тренінги, консультації, працюємо з робочими колективами та дітьми. Наші фахівці навчають, як не входити в депресію. Індивідуальні заняття вчать долати стрес. За весь час роботи центру ми охопили понад 6000 людей громади», — додає соціальна менеджерка КНП «Хмільницький ЦПМСД» Ольга Різінкіна.
Текст підготували завдяки щирій підтримці американського народу, наданій Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) шляхом фінансування проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні».
Зміст тексту є відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів Америки.