2020 рік із його коронакризою змусив по-новому поглянути на міграцію на особистому, державному та суспільному рівнях. Вимушене закриття кордонів урівняло тих, хто звик літати бізнес-класом, із тими, хто позичає кошти на автобус, щоб поїхати на заробітки за кордон: і ті, й інші були змушені залишитися вдома. Як ніколи актуалізувалися питання давно прописані в законодавстві.
Створення умов для реінтеграції українських мігрантів було записано в Стратегії державної міграційної політики України ще 2017 року. Після оголошення карантину та локдаунів цієї весни до України з-за кордону повернулися, за різними оцінками, до 400 тисяч громадян. Значна частина з них не змогли знайти роботу вдома, а деякі постраждали від проявів стигматизації та радикальних дій з боку своїх співвітчизників. Приклад Нових Санжар продемонстрував, що протести проти мігрантів можуть статися навіть якщо мігранти та протестувальники однієї національності та є співгромадянами. Такі протести не завжди політично мотивовані, але завжди базуються на упередженому ставленні, спричиненому страхом.
Сьогодні трудові мігранти становлять 4,7% світової робочої сили – це 164 млн працівників, майже половина з яких – жінки. Міжнародна організація праці (МОП) назвала вплив пандемії COVID-19 на мігрантів кризою в кризі. МОП стурбована долями мільйонів трудових мігрантів, які під час локдаунів у їхніх країнах призначення втратили роботу й змушені були повернутися до своїх країн походження, де також економічний спад та зростає безробіття.
Міжнародна організація з міграції (МОМ) підкреслює: пандемія COVID-19 нагадала, наскільки наше здоров’я, харчування та добробут залежать від безпечного, впорядкованого та врегульованого переміщення людей. Коли країни закривалися на локдауни, працівники-мігранти продовжували дбати про людей похилого віку і хворих, забезпечувати роботу продуктових крамниць, перевозити вантажі. У Євросоюзі підрахували, що іммігранти в середньому становлять 13% працівників ключових секторів, а у деяких галузях, таких як гірнича справа, будівництво, прибирання і домашній догляд, до третини працівників народилися поза межами країн-членів ЄС.
Українські трудові мігранти, попри весняну хвилю повернень і подальші складнощі в країнах працевлаштування, продовжують робити все можливе й неможливе для підтримки своїх родин. Так, всупереч попереднім прогнозам щодо значного падіння приватних грошових переказів через коронакризу (Cвітовий банк очікував, що річне зниження становитиме 14%), в Україні впродовж січня – серпня 2020 вони скоротилися лише на 6,4%.
У світі більшість трудових мігрантів задіяні в тих галузях економіки, де широко поширені тимчасові, неформальні й незахищені форми праці, де зарплати малі, а про соціальний захист нерідко взагалі не йдеться. Як тут не згадати про українських мігрантів, які часто виїжджають на роботу за кордон без офіційних договорів, користуючись послугами неблагодійних посередників і погоджуючись на гірші умови роботи та проживання, задля можливості заробити якусь копійчину. Дослідження Міжнародної організації міграції 2019 року показало, що третина українських трудових мігрантів працюють неофіційно.
Міжнародна організація праці та Міжнародна організація з міграції як учасниці Представницької групи ООН понад два десятиліття допомагають Україні створювати умови для гідної та безпечної праці, повної та продуктивної зайнятості, а також запроваджувати прозорі правила працевлаштування та регулювати трудову мобільність.
На жаль, ми бачимо, що негативні наслідки економічного спаду не забарилися. Брак роботи вдома та борги змушують українських трудових мігрантів і далі намагатися вирватися на роботу за кордон, чим вже користаються злочинці: надходить дедалі більше повідомлень про випадки шахрайства й торгівлі підробленими запрошеннями на роботу при слабкому контролі з боку держави додержання ліцензійних умов приватними агенціями зайнятості.
При цьому Представництво МОМ в Україні із січня до листопада поточного року ідентифікувало безпрецедентну кількість постраждалих від торгівлі людьми – 1540 осіб (для порівняння, протягом попередніх чотирьох років у середньому було ідентифіковано 1233 жертви за рік) та надало їм допомогу. Майже три чверті з виявлених МОМ постраждалих – це чоловіки, 97% зазнали трудової експлуатації. Оскільки до реінтеграційної програми МОМ потрапляють люди, які постраждали від торгівлі людьми протягом попередніх років, цьогорічна статистика не дає повної картини впливу пандемії на торгівлю людьми – ці дані ми будемо бачити 2021 року й надалі.
Задля пом’якшення довгострокового впливу пандемії COVID-19 важливо розробити ефективну національну політику та систему координації, які сприятимуть врегульованій циркулярній міграції, забезпечуватимуть максимальну вигоду від добре організованої трудової міграції, посилюватимуть заходи захисту громадян України за кордоном та іноземних мігрантів в Україні, встановлять належну систему нагляду за посередницькою діяльністю з працевлаштування за кордоном, а також розширюватимуть можливості для соціально-економічної реінтеграції мігрантів, які повернулися, у місцеві громади.
За прогнозами МОП, в результаті пандемії COVID-19 у IV кварталі 2020 р. очікувані втрати робочого часу в світі складуть 8,6%, що можна приблизно порівняти з втратою 245 мільйонів робочих місць. В подальшому будуть потрібні заходи зі стабілізації економіки й вирішення питань повної та продуктивної зайнятості, включно з податковим та матеріальним стимулюванням, а також забезпечення безперервної діяльності малого та середнього бізнесу в умовах кризи, пов’язаної з COVID-19. І тут потрібні не точкові рішення тільки для мігрантів, а комплексний підхід.
Під час кризи 2020 року ми стали свідками того, як в Україні одночасно зберігаються тренди повернення додому та виїзду на роботу за кордон. Ми помітили сусіда, який був змушений повернутися із заробітків у Польщі, і студента-іноземця, що не зміг поїхати на канікули додому й підробляє в Україні кур’єром. Коронакриза похитнула впевненість людей у їхніх життєвих планах і програмах: багато хто сьогодні достеменно не знає, коли їхня міграційна історія завершиться поверненням додому, чи навпаки, виникне потреба шукати заробітку й самореалізації в іншому регіоні власної країни чи за кордоном. Ця криза довела, що у глобальному світі ми захищені лише тоді, коли захищений кожен. Саме тому ми не повинні залишити осторонь нікого.
