Березень 2019. Перший приїзд Іллі Хржановського в офіс Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»
Колишні співробітники Меморіального центру «Бабин Яр» (далі – МБЯ або Центр) кажуть, що до них часто приїздили гості з-за кордону за запрошеннями донорів (Міхаїла Фрідмана, Павла Фукса, Германа Хана та Віктора Пінчука). Було нормальною практикою розповідати їм про проекти МБЯ та відповідати на їхні питання.
Ілля Хржановський був одним із таких гостей, зацікавлених в культурних проектах. Як він потім скаже в численних інтерв'ю, його запросив Міхаїл Фрідман, з яким вони давно знайомі і який був одним з гостей на презентації його проекту «Дау» в Парижі.
«Яна [Барінова] (колишня виконавча директорка МБЯ – прим.) ходила з ним на екскурсію по Бабиному Яру, – розповідає Катерина Семенюк, менеджерка публічних проектів Центру. – Потім вони прийшли до нашого офісу – мене і Оксану Довгополову теж запросили, ми сиділи в переговорці. Хржановський був зі Світланою Драгаєвою – вони багато всього питали і Яна розповідала про наші наявні проекти».
«Він просто питав, що ми робимо. Я розповіла. Йому було відверто нецікаво, – розповідає Оксана Довгополова, кураторка проекту Memory Lab в Центрі. – На той момент я сприйняла його як чергового гостя, якого прислали донори і з яким треба було поговорити. А вже потім з’ясувалось, що він вирішив затриматись».
Травень 2019. Засідання Наглядової Ради МБЯ
16 травня минулого року Наглядова Рада Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» зібралась, щоб обговорити пророблену командою роботу – Яна Барінова мала звітувати. До засідання наглядової ради завжди дуже ретельно готувались – і ця була не виключенням, адже мала стати точкою переходу МБЯ в новий період, коли почне будуватись власне приміщення меморіального центру і формуватись експозиція.
Саме це травневе засідання Наглядової ради колишні співробітники Меморіалу вважають поворотним в подальшій долі проекту. В ньому брав участь Ілля Хржановський.
Після виступу Барінової, за словами наших співрозмовників, слово взяв Міхаїл Фрідман, який запропонував, щоб віднині контент в Центрі взяв на себе хтось, хто «вміє ним займатись». «Він раптом почав говорити про відомих режисерів, мовляв, добре було б, якби відомий режисер взявся за це», – розповідає анонімний співрозмовник LB.ua.
«Фрідман був дуже розлючений, сказав, мовляв, ми вас найняли як менеджерів, немає чого думати про сенси, – додає ще одна анонімна співрозмовниця, – ось хай Ілюша скаже (так він його назвав). І Ілюша сказав». На засіданні наглядової ради Хржановський запропонував «розрити яр». «Йому сказали: ти що, ненормальний, там не можна нічого копати. А він каже: «Це неважливо. Ми не будемо копати. Ми вкинемо цю ідею і люди почнуть її обговорювати», – пригадує вона.
Була це серйозна ідея, чи ні, але колишні члени команди пригадують, що Хржановський кілька разів її озвучував і надалі. «Він казав, що це точно «включить» людей і навіть ділився ідеєю розселити киян, які живуть на Сирці і повернути ландшафт до вигляду, в якому він був на початку 1940-х», – розповідає колишній співробітник БЯ на анонімних засадах.
На засіданні також був присутній Джонатан Літтелл, відомий письменник, автор роману «Благоволительки», частина сюжету якого відбувається на території окупованої нацистами України, а розстріли у Бабиному Яру описані доволі детально.
Колишні співробітники МБЯ наголошують, що присутність гостей на засіданні наглядової ради не була нормою – якщо хтось, окрім членів ради та команди Центру і був присутнім, то лише асистенти перших або представники їхніх організацій. Але про приїзд Хржановського і Літтелла всіх повідомили як про факт. «Те, що Хржановського і Літтелла ввели на засідання – це порушення правил. Члени команди присутні там просто на підхваті і дивляться засідання в іншій кімнати на екрані, – розповідає одна з колишніх співробітниць Меморіального центру. – Ми ніяк не можемо брати участь в ньому. Врегульовано, хто може бути присутнім на засіданні наглядової ради і навіть, хто де має сидіти. Присутність Хржановського і Літтелла викликала обурення серед членів команди».
Сам Літтелл не згадає точно, хто запросив його на засідання наглядової ради – це був або Міхаїл Фрідман, або Віктор Пінчук. Пізніше в тому ж році Літтелл брав участь у Ялтинській щорічній зустрічі, яку організовує Фонд Віктора Пінчука, і виступав на дискусії з Енн Епплбаум та Нілом Ферґюсоном про Голокост та ГУЛАГ.
«Я зустрічався в паном Фрідманом до того, – коментує Літтелл LB.ua. – Він розповів мені про проект у Бабиному Ярі. З Іллею Хржановським ми також знайомі – я був на презентації його проекту «Дау» в Парижі (в січні 2019 року – прим.), який справив на мене враження – це чудовий і дуже цікавий проект».
Письменник додає, що Фрідман кликав його стати членом художньої ради, але він відмовився, оскільки «завжди відмовляється брати участь в роботі офіційних структур», – натомість консультує головного донора проекту неофіційно. Створити художню раду запропонував Хржановський і увійти туди мали б як іноземні (наприклад, Марина Абрамович, кандидатура якої також обговорювалась), так і українські митці – їм робили таку пропозицію під час зустрічей минулого року.
Літтелл розповідає, що не бачив документ, створений Хржановським, де містяться його пропозиції щодо майбутнього меморіального центру, але йому загалом імпонують ідеї кінорежисера: «Люди мають бути залучені в таких музеях, це дуже важливо, – вважає він. – Я був чи не в кожному музеї Голокосту у світі, і всі вони ідеологічно заангажовані. Говорити про Голокост в Україні надзвичайно складно, українці були як серед жертв, так і серед злочинців, і єдиного наративу тут не може бути, тож треба представити щось фундаментальне».
Фундаментальними, за Хржановським, є почуття і емоції, про які він постійно говорить в інтерв’ю, і які щосили намагатиметься викликати експозиційними рішеннями в Меморіальному центрі. Це йшло врозріз з ідеями попередньої команди, чия робота була побудована на дослідженнях і поступовій роботі з пам’яттю про Бабин Яр. Проте така модель донорів і наглядову раду (до якої вони, звісно що, входять) не влаштовувала.
«До травня у контентну та креативну діяльність проекту ніхто не втручався. Після представлення нашого бачення на засіданні Наглядової Ради стало зрозуміло, що надалі цьому буде приділятися ретельна увага», – розповідає Катерина Ковальчук, колишня проектна менеджерка МБЯ.
Червень 2019. «Аудит» роботи команди Яни Барінової
Після засідання наглядової ради Ілля Хржановський представив донорам план реорганізації структури меморіального центру, згідно з якою всі підрозділи підпорядковувались йому.
В червні в колишньому офісі «Дау» на Великій Житомирській почала роботу команда Хржановського, що розробляла окремі проекти, згодом запропоновані ним донорам у презентації. Відбувався активний пошук кадрів зокрема й в середовищі київської арт-тусовки. Тим часом в самому Меморіалі з серпня тривала «оптимізація» наявних в штаті працівників (переведення на контрактні відносини, скорочення ставок тощо). В жовтні розпочався процес об'єднання команд, й «тіньова» на чолі з Хржановським була включена в штат Меморіалу.
В червні ж в офісі Меморіального центру з’явились ревізори: одеситка Світлана Драгаєва (виконавча продюсерка проекту «Дау» та директорка ТОВ «Феномен Україна») та криворожанка Інна Шорр (друга режисерка на проекті «Дау»). Обидві після завершення зйомок «Дау» в Харкові переїхали в Лондон разом з Хржановським, склавши найближче коло відданих йому людей. Разом з Катериною Лачіною, яка стала асистенткою Хржановського в Києві, вони розпочали «аудит» Меморіалу. При цьому співробітники не знали на той момент, що це «аудит» – відповідати на поставлені запитання їх попросило тодішнє керівництво – Яна Барінова та Геннадій Вербиленко. Функції, повноваження та мету прибульців співробітникам ніхто не пояснив.
Кілька наших співрозмовників «аудит» МБЯ командою «Дау» інакше як допитами не називають. Світлана і Інна розпитували в членів команди про те, чим вони займаються, часто, за словами колишніх працівників Центру, не розуміючи специфіки роботи з меморіалізацією Голокосту та знецінюючи роботу співрозмовників. Катерина, за словами «допитуваних», переважно мовчала і записувала відповіді. Хржановський в цих розмовах участі не брав.
«Це було схоже не на бесіду, а на допит, – розповідає Катерина Семенюк. – Мені здається, мені дісталось найбільше, тому що моя позиція називалась «менеджер публічних програм», і раніше її не було в Меморіальному центрі – активна робота з аудиторією лише починалась».
«Вони закидали мене питаннями так швидко, що я не завжди встигала реагувати, – продовжує вона. – Нас не попереджали, що розмова буде в такій стресовій формі. Ми спілкувались протягом двох годин, мене довго не відпускали. Мені здається, цей «аудит» був для того, щоб назбирати цитати і інформацію, якою можна було б довести, що ми начебто погано працюємо, а не щоб розібратись, чим ми займаємось. Вони питали «чому у вас так мало публічних подій» – я пояснювала. Питали, навіщо нам потрібні волонтери на проектах: «Хм, зачем вам волонтеры? Билеты продавать?» Я пояснила, що ми некомерційна організація і не робимо платних подій. «А, бесплатная рабочая сила, что ли?» І все в тому ж дусі. Ще одна велика претензія: навіщо нам багато кураторів. Тут і виникла наша суперечка. Я казала, що займатись таким проектом, як Меморіальний центр Бабиного Яру, має не один куратор, а велика мультидисциплінарна команда. Але вони не розуміли такого формату роботи».
Інші співробітники Меморіального центру також описують літо 2019 року як дуже стресовий період. Іноді розмови для «аудиту» проводились з людьми по відеодзвінках. «Я не бачу нічого поганого в тому, щоб комусь розповідати про свою роботу, – каже ще один наш анонімний співрозмовник. – Але мене дивував підхід – ці розмови були обов’язковими. Був дуже детальний допрос – можна було й не заглиблюватись в такі деталі, якщо ти не в темі і не розумієш специфіки роботи».
«Потім почалось знецінення, – додає він. – Особливо коли Світлана та Інна видавали експертні висновки, оціночні судження у сферах, де не є професіоналами».
Окрім бесід, Шорр та Драгаєва отримали доступ до всієї документації Меморіального центру, включаючи юридичну і бухгалтерську. «Нам казали, що ми маємо бути відкритими, мовляв, з нами знайомляться і, можливо, нададуть якісь свої пропозиції для проекту, – розповідає анонімна співрозмовниця LB.ua. – Коли вони почали дивитись документацію, стало ясно, що вони ревізори. Що це за партнери, які перевіряють фінансові документи? Потім нам сказали, що на команду чекає оптимізація».
Від липня Хржановський разом із Світланою Драгаєвою розпочав особисті зустрічі-співбесіди з представниками команди.
«Мені не сподобалось те, що він питав у мене. Я уже працювала і проходила одну співбесіду, і мені було незрозуміло, чому я знову маю її проходити, – розповідає ще одна колишня співробітниця Меморіального центру. – Він питав багато – про особисте також – про батьків, про те, де навчається син, що я люблю, чого не люблю, які в мене якості. Потім спитав, чи можу я станцювати на столі. Мене це взагалі здивувало. Враження залишились неприємні».
Липень – вересень 2019. Поява презентації «напрямків думання»
Концепція майбутнього меморіального центру таким, яким його бачить Ілля Хржановський (опублікована «Історичною правдою»), була презентована донорам проекту в липні 2019 року, коли він остаточно визначився, що займатиметься МБЯ (доти Хржановський нібито вагався). Разом із ним її готували члени паралельного офісу та команди «Дау», які продовжили працювати із режисером над проектом у Бабиному Ярі, зокрема Драгаєва та Шорр.
Свідки одностайні в тому, що саме цей документ, затверджений донорами, і став підставою для подальшого призначення Хржановського на посаду художнього керівника. Більше того, діяльність інституції принаймні з жовтня по березень велась у фарватері висловлених у ньому ідей – провідними темами для обговорення були питання колабораціонізму, дихотомія досвіду ката/жертви, емоційна включеність та імерсивне залучення (щоправда, за нашими даними, анонсований в концепції як партнер імерсивний театр Rimini Protocoll відмовився від співпраці з Хржановським).
Частина старої команди МБЯ побачила презентацію на 200 слайдів вже у вересні і почала активно її обговорювати.
«Ми отримали цю презентацію у вересні. Тоді ж її побачили Дітер Боґнер і Карел Беркгоф. Ми були шоковані, – згадує Катерина Ковальчук. – Я не знаю, що мене тоді здивувало більше – дизайн чи зміст. Не вірила, що презентацію сприйматимуть як серйозний пропрацьований документ, який хтось взагалі може ухвалити».
«Нам здавалося, що такого не може бути, щоби всерйоз цю людину намагались ввести в структуру центру. Особливо коли він цю концепцію представив. Її просто не можна було сприйняти серйозно», – додає Оксана Довгополова.
У частини команди було консолідоване уявлення про представлений Хржановським документ і вони написали на нього критичну рецензію, яку надіслали членам Наглядової ради. Оксана Довгополова була співавторкою рецензії і розповіла, що для її написання консультувалась із психологами.
«Запропонований документ – набір художніх та просторових рішень, які можуть бути використані для створення видовищного сюрреалістичного простору про геноциди, зло і відхилення людської поведінки, але не про історію Голокосту і не про пам’ять про жертви Бабиного Яру, – йдеться в рецензії. – Презентація містить етично неможливі пропозиції. Від категорично неприпустимих експериментів над людьми до спірних рішень. Якщо запускати експерименти в BYHMC, значить, насильство буде чинитись від імені меморіального центру. Це не може співпадати з місією меморіалу та його роллю в суспільстві».
Автори рецензії пишуть, що пропозиції для відвідувачів приміряти на себе ролі жертв, злочинців чи колабораціоністів «шокують» і наголошують що документ протирічить міжнародним документам. «В тексті не йдеться про права людини, конкуренцію жертв, війни пам’яті та інші важливі поняття. Не говорити про права людини – це нівелювати суть Голокосту».
Як додає Оксана Довгополова, Ілля Хржановський не пов’язує питання меморіалізації Бабиного Яру із правами людини. «Він питав, чому ми постійно говоримо про права людини. Мовляв, яке відношення має пам’ять про Голокост до прав людини? Я не знала, як мені реагувати, тому що мені здавалось, що він не може цього не розуміти», – говорить вона.
Жодної відповіді на цю рецензію від членів наглядової ради автори не отримали.
На концепцію зреагували Дітер Боґнер і Карел Беркхоф, які написали листи членам наглядової ради, де висловили свої думки щодо неприйнятності методів, запропонованих Хржановським для комеморації трагедії Бабиного Яру. Зокрема, в своєму листі Боґнер назвав ідеї Хржановського «Голокост-Діснейлендом».
Дітер Боґнер очолював Core Exhibition Development Group – робочу групу з формування основної експозиції в Меморіальному центрі, а також відбирав переможців в конкурсі кураторів-дослідників і входив до складу журі архітектурного конкурсу. Він – відомий австрійський історик мистецтва і розробник концепції музейного кварталу у Відні.
«Боґнер сказав іще влітку, що якщо Меморіальний центр будь-яким чином співпрацюватиме із Хржановським, він піде. «Я не буду з ним працювати в команді», – сказав він. І написав листа на наглядову раду і теж не отримав відповіді», – розповідає Оксана Довгополова.
Карел Беркхоф, головний історик, пішов з проекту слідом за ним. Беркхоф – дослідник в Нідерландському інституті досліджень війни, Голокосту і геноцидів, очолював Наукову раду в Меморіальному центрі і під його головуванням був написаний базовий історичний наратив, який викладено на сайті. В офіційних коментарях нове керівництво Меморіального центру пояснює вихід Беркхофа тим, що в нього закінчувався контракт, який йому не поновили, проте, за словами Мирона Василика, колишнього голови комунікаційного відділу, новий менеджмент хотів, щоб головний історик залишився, тому що він – ключ до зв’язку із міжнародними партнерами.
Пристрасті навколо архітектурного конкурсу
Другим драматичним переломом в історії Меморіалу, що вплинув на зміну команди, стала ситуація з результатами архітектурного конкурсу. Архітектурний конкурс оголосили в кінці 2018 року, він відбувався у два етапи, був анонімним і з залученням відомих архітекторів до роботи журі. Деталі конкурсу, разом з відібраними до другого етапу учасниками і документами, які його регулюють, викладені на окремому сайті. Переможцем конкурсу оголосили команду австрійського архітектурного бюро Querkraft Architekten з австрійським же ландшафтним архітектором Kieran Fraser Landscape Design.
Про невдоволеність результатами конкурсу донорів проекту – вони начебто вважали їх недостатньо «феноменальними» і не на «5+» – свідчать ті, хто був дотичний до його організації. Оцінити конкурс і запропоновані на нього проекти донори запросили Іллю Ценципера з московської «Стрєлки». Це відбулось влітку 2019 року і, як повідомляють наші співрозмовники, за рекомендацією Іллі Хржановського.
«Ценципер написав короткі рецензії на проекти, які увійшли до другого етапу, але жодним чином не вплинули на хід чи якість конкурсу, – розповідає Катерина Ковальчук, яка була менеджеркою конкурсу. – Ще раніше цю тему підіймали до обговорення з посиланням на сера Девіда Аджайє (відомого британського архітектора, автора, зокрема, будівлі Національного музею афро-американської історії в Вашингтоні – прим.), який був у складі професійного журі, – той висловив думку, що конкурсні проекти є «хорошими, але не видатними».
«Постало питання, чи можемо ми щось з цим вдіяти. Ми краще пробрифували архітекторів перед другим етапом. В липні Ценципер озвучив ідею альтернативного архітектурного конкурсу, що не знайшло підтримки у журі. До того ж, у нас було два прекрасні проекти, між якими журі було складно обрати переможця, а тому фінальну стадію з оголошенням переможця було перенесено на вересень, – додає вона. – Деніел Лібескінд (відомий архітектор, який, зокрема, спроектував Єврейський музей в Берліні – прим.) відмовився від участі у визначенні переможця у зв’язку з такими змінами. Яка наразі ситуація у роботі з проектом-переможцем, мені невідомо. За правилами конкурсу, є два роки, щоб укласти договір з проектувальниками».
Примітно, що на сайті Меморіального центру «Бабин Яр» про присутність Ценципера не йдеться, проте на його сайті в розділі «Сделали» вказано «Мемориальный центр Холокоста «Бабий Яр». Архитектурная концепция мемориала в Киеве».
Листопад 2019. Офіційне представлення Хржановського як художнього керівника. Переїзд в офіс «Дау»
Затвердження Хржановського на новоствореній посаді художнього керівника не обговорювалось на засіданні Наглядової ради: засідання в другій половині року не було. За нашими джерелами, погодження призначення відбулось онлайн за принципом мовчазної згоди. Члени наглядової ради отримали імейл з пропозицією погодити Хржановського на посаді художнього керівника Меморіалу. За регламентом роботи ради, якщо ніхто протягом тижня не висловить незгоди, рішення вважається прийнятим автоматично. Незгоду не висловив ніхто.
У листопаді ж відбулась перша зустріч команди з вже офіційно призначеним художнім керівником Меморіального центру.
«Я до кінця не вірила, що можуть бути радикальні зміни. Думала, що прийде художній керівник і буде займатись художньою складовою, а ми продовжимо займатись своїм», – розповідає анонімна співрозмовниця, додаючи, що до кінця листопада більша частина команди Яни Барінової, включно з нею, звільнилась.
«Ми з ним не зійшлись ідеологічно, – розповідає Катерина Ковальчук. – Мені не була зрозумілою майбутня діяльність меморіалу. Три великі проекти, які я вела, – архітектурний конкурс, розробка експозиції з Дітером Боґнером та тендер на музейних дизайнерів – були призупинені, оскільки мали переглядатися та заново переосмислюватися новим керівництвом».
На тому, що більшій частині команди до останнього не було зрозуміло, які функції виконуватиме Хржановський – чи буде просто консультувати проект, чи працюватиме в штаті, наголошують кілька наших співрозмовників. Непрозорість зміни керівництва в Меморіальному центрі – одна з критичних претензій, яку наводить Карел Беркхоф в нашому інтерв’ю.
На зустрічі з командою Хржановський сказав, що все буде змінюватись. «Він був абсолютно непривітним, нічого не зробив для того, щоб хтось захотів з ним працювати», – розповідає Катерина Семенюк.
З членами команди художній керівник багато говорив про «енергію». «Він постійно говорив про цю енергію, мовляв, у вас тут не та енергія», – додає Катерина. Це стало поясненням переїзду команди з офісу в бізнес-центрі «Гуллівер», який Хржановському видався занадто пафосним і дорогим, в квартиру в старому будинку на розі Володимирської і Великої Житомирської.
«Він так і сказав: «Берите вещи, приходите в офис на угол», – згадує Семенюк. – Я хочу підкреслити це формулювання. Він сказав «с вещами на угол». Люди, які кожного дня працюють з темою Бабиного Яру, дуже добре провели асоціацію».
«Раціонального пояснення переїзду в новий офіс не було. «Енергія» і, мовляв, неможливо запросити інтелігентну людину до «Гуліверу», бо там сильно пафосно, – розповідає анонімний співрозмовник з команди МБЯ. – Якби була можливість, вони б нас і в Бабиному Яру посадили».
Не всі співробітники команди знали, що новий офіс – це колишній офіс проекту «Дау», де впродовж багатьох років відбувався його постпродакшн. За словами співрозмовників, про це могли не знати й донори. Люди, які приїхали з Хржановським ще влітку проводити «аудит», вже працювали в цій квартирі. Для тих, хто лишився в МБЯ, там було затісно. «В новому офісі було холодно – це стара квартира на останньому поверсі старого будинку. Сиділи з обігрівачами, часто вибивало пробки. На щастя, зима була тепла», – розповідає анонімний член команди.
«Найбільш гнітюче враження в мене від туалету, в якому проводились наради. Ти відкриваєш двері, бачиш вітальню, де стоять два дивани, столик, а далі – унітаз, а перед ним – велике дзеркало. – розповідає Оксана Довгополова. – В новому офісі просто немає місця. Ідея була в тому, що ми переїжджаємо в новий офіс, тому що там в 10 разів дешевше, і неважливо, що там тісно, по кілька осіб за одним столом, щоб одна людина вийшла, треба, щоб три людини встали і її випустили».
«Хржановський, мені здається, намагався подати себе як низовий художник, типу він прийшов підірвати все, що ми робили «на пафосі», – розмірковує Катерина Семенюк.
Ця риторика розбігається з фактом, що пізніше Хржановському знайшли водія, який працює ледве не 24 години на добу. Крім того, за розповідями співрозмовників, живе Хржановський не на зйомній квартирі, а в номері готелю Прем’єр Палац.
Переїзд в офіс «Дау» анонсувався як тимчасовий захід. Команді пообіцяли, що щонайпізніше навесні офіс переїде в приміщення спорткомплексу «Авангард», перемовини щодо оренди котрого з міністром Володимиром Бородянським почались, вочевидь, в грудні – про це говорить директор спорткомплексу Віктор Гончаренко в інтерв’ю УНН.
Певний час команда Хржановського дійсно намагалась знайти офіс поближче до Бабиного Яру – чи то в офісному центрі, чи в окремому будинку, але зробити це швидко не вдавалося.
З переїздом в квартиру змінився і принцип роботи команди Меморіального центру: з відкритого він перетворився на кабінетний. «Хржановський казав, що з переїздом в новий офіс ми отримаємо нову енергію, познайомимось один з одним і будемо спілкуватись, але в тому офісі нас ще більше розділили. З’явились кабінети і зникла внутрішня комунікація. Все стало абсурдним», – розповідає Катерина Семенюк, додаючи, що разом з відчуттям абсурдності з’явилась забюрократизованість нової структури – вимагалося, щоб найменші витрати узгоджувались з новим генеральним директором (Максом Яковером), але за браком часу він не встигав це робити, що призвело до того, що рішень з оперативних питань можна було очікувати тижнями.
Про те, що стиль роботи нового офісу Меморіального центру став більш вертикальним і зануреним у кабінети, каже і Мирон Василик, керівник комунікаційного відділу в команді, який пропрацював в МБЯ до кінця лютого.
Між тим частина старої команди, яка відмовилась переїхати, залишалась в старому офісі Меморіалу в «Гуллівері» до самого звільнення в грудні. Більшість представників старої команди звільнились уже в листопаді.
В грудні 2019 року на сайті Меморіального центру з’явилась новина із заголовком про зміни у наглядовій раді і керівництві. «Нобелівська лауреатка з літератури Світлана Алексієвич приєднується до Наглядової ради проекту. Виконавчу команду проекту очолить Макс Яковер, а художнє керівництво проектом взяв на себе відомий режисер Ілля Хржановський», – сказано в повідомленні.
Січень – лютий 2020. Скандал навколо «Авангарду»
На тлі намірів перейменування станції метро, які озвучили лише в лютому, зовсім непомітно пройшов скандал навколо оренди будівлі Спорткомплексу «Авангард» для розміщення в ній нового офісу Меморіалу.
Станом на кінець 2019 року спорткомплекс «Авангард», побудований в 1970 році на місці колишнього єврейського цвинтаря біля самого Бабиного яру, перебував у власності Міністерства культури (МКМС на той момент). Скандал розгорнувся в лютому за участі керівництва спорткомплекса з одного боку та генерального директора Меморіалу Максима Яковера та заступника міністра культури, молоді та спорту Володимира Шуміліна з другого. За підписом Шуміліна (без згоди керівництва комплексу, як пише УНН) на початку січня міністерство погодило оренду будівлі енергоблоку на користь створеної 24 січня ТОВ «Музей місця Бабин Яр».
Вже 27 січня Фонд держмайна України надав згоду на оренду будівлі енергоблоку площею 2200 м². Обурені батьки дітей-спортсменів та керівництво спорткомплексу кілька разів зустрічались з Яковером та Шуміліним, які наполягали на звільненні приміщення, однак згоди сторони не дійшли.
Оборудка провалилась, бо 1 лютого в дію вступив новий Закон про оренду державного та комунального майна, за яким право на оренду має виборюватись на аукціоні.
Лютий 2020. Ініціатива з перейменування станції метро «Дорогожичі»
Першим помітним результатом роботи нової команди стало бурхливе обговорення ініціативи з перейменування станції метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр». Активна фейсбучна спільнота розкололась рівно навпіл, пристрасно обговорюючи цю пропозицію.
Співрозмовниця LB.ua розповідає: «Коли неслося зі станцією метро, я згадала історію про розриття Бабиного Яру і зрозуміла, що він же не збирається її перейменовувати. Він просто хоче скандалу. І він його зробив».
Втім, перейменування, як і ідея з розриттям яру, неодноразово артикулювалось Іллею Хржановським у команді: на якомусь етапі воно дійсно стало проектом. Він, за повідомленнями колишніх працівників МБЯ, навіть вимагав негайних ескізів того, як виглядатиме перейменована станція метро.
«Проект перейменування обговорювався пару тижнів до оголошення, – розповідає тодішній очільник комунікаційного відділу Мирон Василик. – Я не брав участі в цих розмовах, цей проект вела інша людина. Я зрозумів, що це серйозний проект, коли вона мене викликала і сказала, що треба написати ключові повідомлення. Я їй відповів, мовляв, які ключові повідомлення, ми навіть не зробили базові соціологічні дослідження. Треба взяти підрядників, які б зробили таке дослідження, зрозуміли, хто за, хто проти перейменування, які аргументи, хто посередині, і кого можна на свій бік перевести, і тоді вже можна буде формувати ключові повідомлення».
За словами Мирона, Максим Яковер навіть склав список ключових спікерів, які могли бути на їхньому боці, сам з ними вів переговори, а потім зрештою виявилось, що вони цю ініціативу не підтримують і виступили проти неї. Тому вона затихла.
«Були дискусії про те, що є різні підходи до перейменування. Були фахівці, які пропонували інші методи дії, – додає Василик. – Те, що запропонував Антон Дробович (зробити оголошення на станції про те, що вона веде до меморіального комплексу «Бабин Яр» – прим.), було одним із варіантів, але Хржановський це відкинув, пояснивши це тим, що йому потрібен «сплеск». Фахового підходу до цієї ініціативи не було. Але це ж не його стиль роботи – вивчати. Його стиль роботи – просто давати команди. А робити background research, обговорювати, дискутувати – це не про нього».
Березень 2020. Інтерв’ю з 50 000 киян
Один з проектів, яким займається команда Іллі Хржановського – ще з літа 2019 року – це інтерв’ю з 50 тисячами киян. Проект має назву «Портрет сучасного українця» і до участі в ньому запрошують усіх охочих.
В інтерв’ю LB.ua Хржановський наголосив, що 50 тисяч – «умовна цифра» і він би хотів, щоб таких розмов було більше, щоб цей проект перетворився на флешмоб і люди ставили запропоновані питання один одному.
В Меморіальному центрі ці інтерв’ю називали «екзистенційними», і наголошують, що ними не займається ані науковий, ані освітній відділи, тож статуси цих інтерв’ю – з огляду на анонсоване використання даних відвідувачів майбутнього меморіалу – не зрозумілі.
В описі проекту на сайті Меморіального центру написано: «Кожен матиме визначений час розповісти, як уявляє власне місце у світі.
Ким Ви є? Що для Вас любов, а що Батьківщина? Ваші найяскравіші спогади про столицю? Як Ваші родичі переживали події Другої світової війни? Які сімейні легенди і традиції передаються з покоління в покоління? Чим ви пишаєтесь? За що Вам буває соромно? Чим Ви себе виправдовуєте? Якою Ви бачите ціль свого життя?
Розмова стане побаченням із собою.
Зголоситися взяти участь в проєкті можуть всі повнолітні українці незалежно від світогляду, релігійних і політичних поглядів».
В одному із варіантів методички для інтерв’юерів, який опинився в розпорядженні LB.ua, детально розписується хід розмови з респондентами. Майбутнім інтерв’юерам пропонується для початку самостійно відповісти на запитання зі списку – «так буде легше зрозуміти фокус теми і куди може піти непідготовлений співрозмовник, як тримати його в рамці теми під час запису».
Тема розмови має розумітись інтерв’юером як «пошук позиції співрозмовника про пам’ять, про Другу світову війну, про зраду, про сімейні цінності. Тему інтерв’юер ніколи не озвучує співрозмовнику, беручи за гіпотезу дослідження співрозмовника питання: «Ми не знаємо, як би ми себе повели в обставинах війни, але ми можемо про це подумати, що призвело до жорстокості».
Методичка передбачає, що для героїв таких інтерв’ю розмова для проекту Меморіального центру – «подія, можливість бути почутим і прийнятим зі своїми поглядами». При цьому слово «інтерв’ю» казати під час розмови не рекомендується, щоб у співрозмовника «не виникло відчуття офіційної розмови».
Перший блок питань – «про себе» – має готувати співрозмовника до активної фази глибоких питань про Бабин Яр. Це питання про деталі біографії, любов до Києва тощо, після цього – «екзистенційний блок» про щастя і любов, і вже після нього – блок питань «Що таке Батьківщина? Чи змінилось відчуття Батьківщини у зв’язку з розвалом СРСР і створенням держави Україна (для тих, чиє життя почалось за часів СРСР)? Де ваші пращури були під час Другої світової війни? Що ви знаєте про місце Бабин Яр? Що ви знаєте про Голокост?» І далі: «Такі трагедії як Голокост відбуваються через одну людину – тирана, диктатора, чи через суспільство? Ми знаємо, що після приходу німців в Київ 1941 року, відбувся розстріл київських євреїв – близько 34 тисяч за два дні. Ми знаємо, що українці співпрацювали з німцями. Що ви про це думаєте? Як би ви їх виправдали? Чи засуджуєте ви їх сьогодні? Ви розповідаєте ви своїм дітям про Бабин Яр? Чому?»
У фіналі інтерв’ю – серія питань про зраду, біль і плани на майбутнє.
Спочатку планувалось, що розмовляти будуть з жителями районів біля Бабиного Яру. Потім географію розширили до Києва в цілому, а в інтерв’ю LB.ua Хржановський сказав, що можна столицею взагалі не обмежуватись. Він наголосив, що наведені питання – з одного з варіантів методички, яка постійно допрацьовується.
«Це занурення в глибину дає можливість людині щось відчути… Таким чином, потенційно виникає глобальний діалог про людину як таку. Більша частина питань в цьому опитувальнику не пов’язана ані з Бабиним Яром, ані з Голокостом. Вони пов’язані з людиною, з її життєвими цінностями», – говорить Хржановський.
***
В 2020 році в Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр» відбулась чергова хвиля звільнень, в тому числі тих людей, які працювали в старій команді.
За повідомленнями наших співрозмовників, в команді під керівництвом Хржановського – велика плинність кадрів. «Не зрозуміло, за яким принципом відбувався відбір людей. Раніше набирали за вакансіями, все було прозоро, – ділиться анонімний колишній співробітник МБЯ. – А тут просто приходять люди, ніхто нікого ні з ким не знайомить, а потім через тиждень ти раптом з’ясовуєш, що ця людина за щось відповідальна. Зникали люди так само швидко – бац, і їх вже немає в офісі».
Членів нової команди просили робити детальні звіти про плани і їх виконання, але з часом частина працівників від цього відмовилась. Про це свідчать наші співрозмовники і співрозмовники матеріалу на російському BBC.
15 червня, як пише російське видання «Медуза» з посиланням на Хржановського, має бути презентована його остаточна концепція, натомість гендиректор Меморіального центру Макс Яковер в інтерв’ю українському The Village анонсував в червні лише презентацію кількох проектів й перенесення презентації концепції на кінець 2020 року.
***
Контроверсійне призначення Іллі Хржановського художнім керівником Меморіального Центру «Бабин Яр», яке відбулось з ініціативи донорів проекту, виявило їхню неготовність рахуватись не тільки з думкою команди, але також – з громадською думкою загалом. Воно проявило нерозуміння важливості прозорості та підзвітності інституції, примату прав людини, як імперативних принципів будь-якого гуманітарного проекту в сфері комеморації, а також перемогу бізнес-етики над принципами меценатства.
Співрозмовники LB.ua неодноразово казали про ситуацію «Революції Гідності 2.0.», яку спровокувало в Україні призначення Хржановського, що виявило імперські настанови, органічні не лише для донорів проекту, але й для більшої частини членів Наглядової ради. Однак, за інформацією джерел, монолітність наглядової ради суттєво похитнулась впродовж останнього місяця: не всі члени ради готові жертвувати своєю репутацією на користь необґрунтованих рішень донорів.
Криза навколо Бабиного Яру драматично римується з подіями в українському політичному істеблішменті, який критикують за брак компетенцій та гуманітарного бекграунду. Вкотре скандали в українській культурі стають концентратом того, що відбувається в державі.