Уже за тиждень після заяви Ткаченка заступник голови офісу президента Кирило Тимошенко підкреслив, що, вірогідно, об'єднані відомства стануть єдиним Міністерством з гуманітарної політики. “Гуманітарна політика – це ставлення до людей, ставлення людей до влади. Ми в цьому бачимо завдання. А інформаційно вже потрібно це доносити. Тому ми думаємо, що необхідно об'єднати ці міністерства", – пояснив він.
Щодо культури, спорту та молоді Тимошенко – автор передвиборчих роликів Зеленського – ніяких уточнень не робив. Він сконцентрувався на баченні інформполітики майбутнього уряду. А саме на створенні всесвітнього російськомовного каналу “для боротьби за розуми як на окупованих територіях, так і в Росії”, а також реформуванні Суспільного телебачення.
Натомість колишній гендиректор телеканалу СТБ та керівник групи StarLightMedia Володимир Бородянський, який нещодавно став позаштатним радником президента з гуманітарних питань, на питання “Що ви відповісте на пропозицію очолити об’єднане міністерство?” відповів LB.ua: “Погоджуся”. Проте, за словами Володимира, цю посаду йому ще не пропонували: “Такі пропозиції будуть надходити, коли буде формуватися кабінет міністрів. Давайте виходити з того, що є процедура”.
Бородянский уже має власну візію того, як буде реформуватися гуманітарна політика України. Принцип, про який він розповів, схожий на піраміду, на вершині якої стоять “смисли”. “Смисл – це “навіщо ми це робимо”. Якщо ми не розуміємо “навіщо ми це робимо”, ми не зможемо зробити якісно. “Чому ми робимо так, а не так” – це прості питання, які ми маємо собі задати. І дати на них непрості відповіді, провівши обговорення у різних середовищах”, – каже Бородянский.
Вершину піраміди гуманітарної політики буде формувати так звана “міждисциплінарна група” експертів з різних сфер: “Ми збираємо експертів, лідерів індустрій, учених, чиновників для того, щоби визначитися, які зараз, у поточному контексті, стоять задачі перед гуманітарною індустрією. Ми створимо документ, який потрапить у парламент, там його розглянуть і коли приймуть – тоді все й почнеться”.
Коли міждисциплінарна група визначиться зі смислами, а Кабмін їх затвердить, на цьому робота “верхнього рівня” завершиться. Далі культуру, спорт, туризм і тд – розіб’ють на тематичні блоки, які будуть визначати способи реалізації своєї діяльності.
“Ми зберемо робочі групи з різних індустрій. Наприклад, розіб’ємо культуру на декілька блоків, один з яких – музеї та заповідники. У цьому блоці ми починаємо аналізувати, як усе функціонує, які задачі ставилися, які гроші витрачалися. Виходячи з цього, формується і описується задача блоку. Далі – визначаємо як ми будемо оцінювати виповнення цієї задачі – це дуже важливо”, – додає радник президента.
Повертаючись до смислів, Бородянський впевнений у тому, що українці спроможні народжувати їх самостійно, але також будуть зважати і на іноземний досвід: “Безумовно, ми подивимося, як працювали зі смислами інші країни, а головне – в якому контексті вони це робили. У цьому питанні з часів Тараса Шевченка нічого не змінилося: “І чужого навчайтеся, і свого не цурайтеся”.
Одним з найцікавіших прикладів роботи уряду зі смислами для Бородянського є Сінгапур.
“Подивіться на сінгапурське міністерство Ministry of Culture, Community and Youth (MCCY). Подивіться на його бюджети та зверніть увагу на KPI. Та головне у його назві – Community!” – говорить він.
На зауваження, що Сінгапур є авторитарною країною, Бородянський відповів: “Що це означає? Що авторитарний – це погано? Коли ми кажемо, що щось чи хтось авторитарний – ми відмітаємо його здобутки. Сьогодні тривалість і якість життя в Сінгапурі на порядок вище, ніж в Україні. Це найважливіший критерій оцінки якості життя в суспільстві, чи не так? Сінгапур був авторитарним, та тепер у них є дві партії. Це взагалі довга розмова”.
У Сінгапурі з моменту незалежності і по сьогоднішній день домінуючою партією є Партія народної дії (на виборах 2015 року ПНД отримала майже 70% голосів). Критики звинувачують ПНД у придушенні опозиції. Під патронатом Партії народної дії на чолі з прем’єром Лі Куан Ю місто-держава Сингапур здійснила економічне диво, ставши однією з найбагатших країн світу. Сінгапур – нація, що сама себе винайшла. Вона – поліетнічна, найбільшу долю населення складають китайці, та є ще малайці, вихідці з Індії та інші народності. Також Сінгарур – міжконфесійний, третина держави – буддисти, а майже 19 % взагалі не вважають себе релігійними людьми.
За такої строкатості населення одним з найважливіших завдань Міністерства культури, громади та молоді, про яке згадував Бородянский, є створення умов для мирного, ефективного та згуртованого співіснування. Або, як вони описують місію в усіх документах, (в тому числі і бюджеті): “Побудувати впевнену та потужну націю, яку ми з гордістю називаємо домом”. На базі цього міністерства одна із пяти установчих рад – Народна асоціація – займається питаннями расової гармонії та соціальної згуртованості. Інша – Ісламська релігійна рада – окремо займається справами мусульман, яких 14%. Батько-засновник Сінгапуру Лі Куан Ю вважав, що мусульмани важче за всіх інтегруються у багатонаціональне суспільство та живуть окремо та відособлено. Тож окрема установча рада займається їхніми проблемами та “вписуванням” у сінгапурське суспільство.
Серед установчих рад міністерства є ще Спорт Сінгапуру, Національна рада мистецтв та Правління Національної спадщини. Бюджет MCCY на 2019 рік за прогнозами скласть понад $2 мільярди. Найбільша стаття – операційні витрати – $1,67 мільярди. Наразі у міністерстві працює понад 5000 людей, тобто приблизно кожен 1000-й житель Сінгапуру.
У бюджеті міністерства прописані KPI – Key Performance Indicators (ключові показники ефективності) – для кожного напрямку діяльності.
Звичні для нас “підвищення” та “покращення” та інші пусті та пафосні фрази вони вимірюють сухою мовою цифр. Наприклад, відвідування музеїв або залучення у волонтерську діяльність викладається у звітах не кількістю людей, а у їх відсотковому значенні та порівнянні з минулими роками.
Основні “смисли” роботи сінгапурського міністерства викладені в бюджеті під назвою “Бажані результати”, та звучать так: “Задоволені та залучені люди”, “Згуртоване та турботливе суспільство” і “Впевнена та стійка нація”.
Повернімося до українського контексту.
Авжеж ідею про об’єднання міністерств підтримує майбутній депутат “Слуги народу” та позаштатний радник президента Зеленського з питань культури Гео Лерос, бачачи там “абсолютну логіку”, адже “однією із передвиборчих обіцянок президента було скорочення державного апарату, який сидить на шиї платників податків”.
“В Грузії кількість міністерств скоротили з 18 до 10, а чисельність персонала була зменшена більше ніж на 50%. Концепція малого уряду, мінімізація контакту між бізнесом і владою та смілива ліквідація непотрібних регулюючих установ і регуляцій – це спрацювало в Грузії та підходить Україні”, – додає радник.
Лерос розповідає, що команда президента планує “розробити стратегію, яка б відповідала вимогам сьогодення та майбутнього”. На його думку, “потрібно повністю переосмислити функції міністерства та інших галузевих установ”, щоб майбутнє міністерство забезпечило “високий рівень інтелектуального та духовного рівня особистості та зберегло фундаментальні національні та людські цінності”.
“Я готовий застосувати знання та досвід, набутий в великому і системному бізнесі для побудови державних інституцій, які б стали ефективними інструментами для досягнення сталого розвитку нашої держави”, – додає він.
Заступник нинішнього очільника міністра культури, Юрій Рибачук в коментарі LB.ua заявив, що “Ідея об’єднання трьох міністерств у одне не викликає у мене принципового відторгнення. Теоретично ця реформа справді може бути шансом відійти від галузевого принципу формування політики, можливістю раціональніше використовувати ресурси, бюджетні кошти. Більше запитань викликає, як ця реформа працюватиме і чи "злетить" те, що задумано”.
Рибачук наголошує, що Україна вже переживала досвід об’єднання міністерств задля зменшення кількості центральних органів виконавчої влади. В різний час їх об’єднували “як елементи іграшкового конструктора (за “подібністю” і “дотичністю”, за значущістю - “менш потрібні” до “більш потрібних”)”. Яскравий приклад — об‘єднання за таким принципом міністерств освіти і науки та молоді і спорту, або ж додання до Міністерства культури елементу "туризм", який згодом "відколовся".
Він додає, що назва майбутнього міністерства дасть зрозуміти політичні пріоритети нової влади: “Зараз важко зрозуміти — чи означатиме зникнення у назві міністерства слів “культура”, “інформація”, “молодь”, що відповідні політики, напрацьовані за останні роки, стають, умовно кажучи, підрозділами або навіть пунктами ще наразі досить загальної “гуманітарної політики”? І чому лише вони, а ще й не “освіта” чи “охорона здоров’я”?”
Наразі міністерство культури переживає внутрішню реформу: там з’явились нвоі структурні підрозділи – директорати з формування політик, які вже почали створювати стратегії за своїми напрямками. Це дасть можливість зробити культурну політику такою, що не залежить від фігури міністра, налагодити так звану інституційнц пам’ять і спадковість реформ, які вже почалися.
“В сфері Мінкультури вже здійснено величезний крок уперед, спрямований на позбавлення міністерства непритаманних функцій, уникнення їх дублювання, переорієнтацію саме на формування політики, а не на розподіл ресурсів, – додає Рибачук. – Чи збережуться підрозділи в контексті об’єднання міністерств? І чи не скасують саму реформу, на яку вже витрачено величезні кошти державного бюджету та людські сили, нерви, емоції, які ніяк не виміряєш?”
“Словом, зараз запитань до ідеї об’єднання міністерств більше, ніж відповідей, – резюмує він. – Але я тішуся, що радник Президента Володимир Бородянський, який озвучив цю ідею, говорить, про “смисли” і про те, що “в процесі пошуку смислів конфігурація може змінитися”. Я сприймаю це як запрошення до діалогу, до інклюзивного підходу до формування політики, на якому нинішня команда Мінкультури завжди наголошувала”.
Повною мірою ідею об’єднання міністерств – допоки не буде офіційнго рішення – не коментує директорка Мистецького Арсеналу, колишня перша заступниця міністра культури Олеся Островська-Люта. Втім, на її думку, “наразі важливо зрозуміти основні напрями гуманітарної політики, а це допоможе зрозуміти принцип об'єднання міністерств. І тільки тоді можна говорити, кого з ким об'єднувати. Особисто я – за зближення освітньої і культурної політики. Якщо цей фокус – зростання якості життя українців, поєднання інтелектуального, емоційного розвитку і якості здоров'я, тоді варто говорити про інший принцип об'єднання”.
Слово “культура” зникне не лише із назви міністерства, але й з назви профільного парламенського комітету: нещодавно видання “НВ” з посиланням на власні джерела опублікувало список ймовірних майбутніх очільників комітетів. Серед них – Олександр Ткаченко, який може очолити “гуманітарний та інформаційний комітет”. Натомість про окремий комітет, який би опікувався питаннями культури в новому складі Верховної Ради, поки що не чути нічого.