ГлавнаяКультура

​Космічні структури: Короткий гід виставою "Спасіння Архонта"

Театр сучасного танцю Ukrainian Dance Theatre був заснований лише цього року, але вже встиг показати три прем’єри. Фундаторка UDT Анна Герус поставила за мету сформувати повноцінний репертуар з нових постановок молодих українських хореографів. Поки що це одноактні балети, переважно близькі до стилю contemporary, але 30 травня глядачі відкрили для себе дещо нове.

“Спасіння Архонта” від Олени Вертегел — пластична вистава, створена на перетині сучасного танцю та physical theatre. Музика була написана спеціально для постановки — рідкісне явище для української хореографії. Окрім того, на сцені задіяні елементи медіа-арту. Словом, “Спасіння Архонта” — це складне сплетіння різних видів мистецтва, і ми спробуємо розплутати цей клубок.

Фото: UDT / Merien Morey

Сюжет

“Спасіння Архонта” базується на пізньоантичних гностичних текстах. В основі гностицизму лежить знання — “гнозис”, — яке є відблиском далекого і неосяжного Бога. Слово “відблиск” тут невипадкове: божественне світло є носієм знання у грішному світі.

Згідно з гностичними віруваннями, все матеріальне є лихим. Архонти — це саме ті істоти, які владарюють над матеріальним світом. В різних версіях міфу вони виступають як аналог ангелів та демонів, уособлення планет або містичні істоти з головами тварин. Архонтів, як і всю матерію у Всесвіті, створила Софія — останнє породження Бога, його жіночий аспект. Своїм вчинком вона порушила божественну рівновагу, адже ілюзорний матеріальний вимір стали вважати істинною реальністю.

Олена Вертегел пропонує вільне продовження цієї історії. Архонти вирішують заволодіти останніми “божими іскрами” на Землі, а саме людськими душами. Аби ввести усіх в оману, вони приймають вигляд ченців. Софія розуміє, що втратила контроль над своїми дітьми. Будучи все-таки божественним створінням, вона навертає Архонтів до світла і тим самим рятує світ від занурення в темряву незнання.

Постановка

Фото: UDT / Merien Morey

Від заплутаного гностичного міфу, ще й із авторським продовженням, очікуєш складної історії. Але форма вистави, на диво, виявилась максимально лаконічною. Не обов'язково бути посвяченим у всі тонкощі, аби зрозуміти, що “Спасіння Архонта” — про світло і темряву. Заявлена сюжетна лінія лише пунктиром проходить через глобальне, позачасове дійство. За словами самих творців, це не стільки релігійна історія, скільки відповідь війні та розбрату мовою танцю.

Виставу можна умовно поділити на дві частини: “космологічну” і “земну”. У першій ми стаємо свідками створення матерії та появи Архонтів. Ці загрозливі істоти здебільшого обернені до нас спиною; в рідкісну мить можна вловити риси їхніх облич. Вони зливаються в одне ціле — недарма у назві вистави фігурує Архонт в однині. Єдиний відособлений персонаж — це Софія, яка творить матерію і одразу ж втрачає владу над нею. Всередині Софії борються почуття материнської турботи та безпомічності перед скринькою Пандори, яку вона відкрила.

Коли з’являються ченці в каптурах, їхня безликість стає ще більш очевидною. Але тут щось іде не за планом: завдяки непомітному втручанню Софії, через страждання і внутрішнє протиборство Архонти бачать світло. Воно йде від глядацького залу, тому персонажі змушені нарешті поглянути на нас. Ми довго вдивляємось одне в одного, і поступово Архонти “олюднюються”, виявляють емоції, стають схожими на нас. І це обертання, власне, — ключова дія вистави.

Хореографія і музика

Фото: UDT / Merien Morey

Треба сказати, що у “Спасінні Архонта” усе трохи не так, як очікує звиклий до балету глядач. Поціновувачі ефектної хореографії зі стрибками та піруетами, скоріше за все, вийдуть розчарованими. Те, що роблять артисти на сцені, більше нагадує ритуал. Тут багато “нетанцювальних” елементів, які відсилають нас до physical theatre. У цьому жанрі немає сталого набору рухів, якими оперує танець. У ньому важливіша пластична взаємодія, розповідь через пози і жести.

Важлива деталь постановки — стирання межі між “чоловічим” і “жіночим”. Не одразу й помітно, що Архонти в інтерпретації Вертегел — різної статі. Гендерна нейтральність у хореографії — це ще одна відносно нова для української публіки річ. В цьому аспекті “Спасіння Архонта” перегукується, наприклад, з постановками британського хореографа Вейна Макгрегора.

Музика вслід за танцем наповнена “немузичними”, шумовими звуками. Її авторка — Марта Галаджун, студентка Національної музичної академії України. Вона створила тривожний і напружений твір в дусі нової академічної музики. За основу композиторка взяла три струнні інструменти (скрипка, віолончель, контрабас) і два духові (флейта і тромбон). Розширені техніки гри, електронні вкраплення, шуми — усе це додає потойбічного звучання, яке змушує притиснутись до стільця ще до появи персонажів на сцені.

Сценографія

Фото: UDT / Merien Morey

Візуальна частина вистави — найбільш видовищна, хоч виконали її вкрай обмеженими виразними засобами. Усе набуло позачасового, універсального характеру завдяки оформленню в естетиці мінімалізму. Дія відбувається в метафізичному, космічному просторі, де з чорноти сцени виринають такі ж чорні Архонти. Їхні костюми створила дизайнерка Каріна Гаєва. Вона чудово продовжила тему “позбавленого статі” персонажа, яку задала хореографія. Сюжет дав дизайнерці відносну свободу, адже гностики не залишили достеменних описів Архонтів. В її прочитанні одяг нагадує феромагнітну рідину, яка складається в скульптурні візерунки під дією магнітного поля.

Матерія — це жива субстанція, а буквально — шматок тканини, під яким вирує маса людських тіл. Софія, яка створила це темне море, безпомічно хитається посеред нього, як човен на хвилях.

“Космологічну” і “земну” частину постановки розділяє кількахвилинне відео Георгія Потопальського. Це генеративна інсталяція, що створюється в режимі реального часу. Графічні зображення нескінченно генеруються, спотворюються рекурсією і змінюються до невпізнаваних, абстрактних об’єктів. Образи, які виникли в процесі, нагадували моделі Всесвіту, що їх розробляють вчені. За лічені хвилини ми наче переносимось на декілька мільярдів років уперед: від первинної матерії до повноцінного Всесвіту, в одному з куточків якого мешкають люди.

***

Фото: UDT / Merien Morey

Сила “Спасіння Архонта” — у вдалому синтезі мистецтв. Це той випадок, коли за кожним елементом постановки відчувається єдина структура. Структуру цю можна охарактеризувати як “космос” в античному значенні цього слова. До вистави хочеться застосувати не банальну опозицію “матерія — духовність”, а радше “матерія — антиматерія”. Бо якби “Спасіння Архонта” було числом, воно було б від’ємним, адже ми бачимо в ньому “зворотній” бік музики, танцю, матерії, світла.

Цього сезону “Спасіння Архонта” покажуть ще раз 29 червня в Молодому театрі.

Роксолана Макар , Журналистка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter