ГлавнаяКультура

​Сергій Лозниця і гармонійна дисгармонія

На Одеському кінофестивалі відбулася українська прем’єра нового фільму Сергія Лозниці «Лагідна». Також в рамках літньої кіношколи всі охочі могли прослухати майстер-клас режисера, який на прикладі свого фільму розповів про режисуру в ігровому кіно.

Фото: ОМКФ

Назву фільму українською переклали «Лагідна», та це той випадок, коли підібрано більш ніж неточний відповідник. Оскільки, назва має відсилати нас до однойменного твору Федора Михайловича Достоєвського. «Кроткая» і «лагідна» відрізняються за своїм смисловим та емоційним забарвленням. Тому, на наш погляд, доречніше було б перекласти як «Покірлива», за аналогією з літературним твором.

Сергій Лозниця цитує, переймає теми і образи не лише Достоєвського, а й Платонова, Салтикова-Щедріна, Горенштейна. Картина натхненна цією літературою, але не є прямою екранізацією.

Ідея фільму з’явилася ще в 2009 році під час роботи над «Щастя моє». Саме тоді, за словами режисера, в нього виникла внутрішня потреба продовжити підняту тему, тільки тепер дослідити долю жінки в подібних обставинах. Задум реалізувався як сценарій в 2015 році. Знімали фільм двадцять п’ять днів в латвійському містечку Даугавпілс.

На майстер-класі Сергій Лозниця розповів про роботу над картиною.

«За два тижні до зйомок, приблизно, двадцять п’ять членів знімальної групи їздили по всім локаціям. На кожній я розповідав суть тої чи іншої сцени, обговорювали, де буде стояти камера, яким чином вона буде рухатися.

Все, що можна зробити до зйомок, – треба зробити максимально, не приймати жодних рішень потім. Потім буде пізно і ви щось втратите. Ви маєте залишити собі час лише для нюансів, а не принципових рішень.

Після такої підготовки в нас знімальний день починався як звичайний. Без істерик, ніхто не бігав і не кричав. Кожен виконував свою роботу. Я намагаюся всім дати можливість максимально реалізувати себе».

Головну роль зіграла актриса єкатеринбурзького «Коляда-театру» Василина Маковцева. Режисер розповідає, що побачив подібне обличчя в хроніці 1991 року, коли працював над фільмом «Подія». До зйомок була залучена інтернаціональна група професійних акторів і місцеві жителі. Підібрані неймовірні типажі і обличчя, які одночасно викликають в нас і співчуття і відразу.

Кадр з фільму "Покірлива"
Кадр з фільму "Покірлива"

На їхньому тлі головна героїня виглядає князем Мишкіним. Суттєво відрізняється і поглядом, і поставою, але її намагаються зробити такою як всі. В ній відразу впізнають нетутешню, бо дивиться прямо в очі, а не зазирає. Та саме вона нас проводить цим інфернальним світом, відтіняючи його.

В «Щасті моєму» події відбуваються в умовному пострадянському часопросторі. В «Покірливій» дуже часто звучить назва конкретної держави. Та все ж на питання, чи це фільм про Росію, Лозниця відповідає, що це ту ж пострадянську територію, куди входить і Україна: «Євромайдан – це подія, яка говорить про те, що тут виросло нове покоління, але зміни лише починають майоріти на горизонті».

Сюжет картини обертається  навколо в’язниці з поетичною назвою «Білий лебідь». Це свого роду містоутворююче підприємство. Одні в ній сидять, інші – її обслуговують. Героїня їде туди, щоб з’ясувати, чому їй повернули посилку, яку вона надіслала своєму чоловіку. Їй відмовляють в будь-яких поясненнях. Натомість відправляють по загадкових «інстанціях». Доречними і не зайвими є алюзії на «Процес» Кафки. Поліцейські, місцевий кримінальний авторитет і навіть правозахисниця – всі наголошують, що ні вона, ні її проблема геть не унікальні і рекомендують їй якнайшвидше їхати з міста. Разом з тим, тільки вона намагається це зробити, як її хтось перехоплює.

Фото: ОМКФ

Героїня потрапляє в це місто через вокзал, де відбувається перевірка документів і обшук. На прикладі цього епізоду режисер розповідає про тонкощі роботи оператора і художника-постановника.

«В сцені на вокзалі я починаю з головного – з обшуку. Камера розташована таким чином, щоб уникнути монтажу. Щоб якомога більше вкласти в один кадр й рух. Мені дорогий час, який тече безперервно. У вас не має виникнути відчуття, що щось важливе вирізали. Вхопити потрібно всю палітру облич і рухів.

В живому спілкуванні в нас немає пауз, все тече природно. І нам треба створити ілюзію цього живого спілкування. Потрібна динаміка в кадрі.

Ми декорували приміщення вокзалу Даугавпілс повністю. Там був розклад, який час від часу з’являється в кадрі і ми зробили нове табло навіть там, де це непомітно. Наприклад, є такі дивні маршрути як «Євпаторія – Магадан». Жарти від художника постановника. Та ці дрібні нюанси також працюють.

Якщо фільм професійно зроблений, то це заслуга всієї команди.

Режисер один не потягне. Все має працювати як годинник. І моя задача під час підготовки налагодити цей механізм, запустити. Приймати рішення і пояснити їх. Режисер – це той, хто організовує кадри, перетворює хаос на порядок».

Картину умовно можна поділити на дві частини. Наративну, яка закінчується на зустрічі в офісі правозахисників, і фантасмагорійну. На відміну від першої реалістичної, друга витримана в естетиці пишного пізньосталінського кіно з великою кількістю світла, білого і червоного. Героїня потрапляє на святкуванні Дня єднання тюрми з народом, де їй дарують можливість побачитися з чоловіком. Та на цьому все не закінчується, а починається одна з найстрашніших сцен фільму, від якої хочеться скоріше прокинутися, як від страшного сну.

Під час обговорення фільму Лозницю запитати: «Як можна було бути щасливим, знімаючи це пекло»? Він з усмішкою відповідає, що не важливо, як дисгармонійно те, що ви говорите, але те, як ви це говорите, має бути гармонійно. І справді, вибір кольору, композиції, структурування кожного епізоду, робота з акторами – все продумано до найменших дрібниць. Надзвичайно важливим є другий план, який відтіняє і доповнює перший, а також насичений змістовними мікросюжетами.

Картина ставить складні питання про історію та механізми приниження людської гідності в тоталітарній державі. Недаремно Лозниця цитує «Хрустальов, машину!» Олексія Германа – один з найважливіших фільмів про епоху сталінізму. Та при всій серйозності теми, в «Покірливій» присутня певна міра іронічного відсторонення, узагальнення. Режисер навіть дозволяє глядачу посміятися.

В заключному епізоді перед нами знову вокзал. Всі пасажири сплять. Десь зовні проїхав поїзд, щось трапилось. Це ніхто не помітив.Оскільки, кожен занурений в свій персональний кошмар. Режисер ставить не крапку, а цілу низку знаків питань. Можливо, це метафора на суспільство, яке спить? Ілюстрація до вислову: “Сон розуму породжує чудовиськ”? Чи вказівка на те, що все, що тільки що відбулося не насправді? Відповіді глядач має дати свої.

Очікується, що скоро «Лагідна» вийде в український прокат.

Фото: Kinove

Альона Пензій Альона Пензій , Журналістка
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook