«Не буду приховувати: до деяких речей Кириленко ставиться ревниво»
На посаді міністра культури – під час апгрейду постмайданного уряду Яценюка у 2014-му – ваше місце зайняв В’ячеслав Кириленко. Особливої підтримки професійної громадськості він не мав, тим не менш наразі в уряді Гройсмана – у кріслі віце-прем’єра – залишився. Очевидно, вам двом наразі знаходити спільну мову непросто?
Так склалися обставини, що всі ми опинилися в одному човні. Як відомо, Мінкульт підпорядковано Міністерству соціального захисту на чолі із Павлом Розенко. До того, ж Володимир Гройсман з трибуни Верховної Ради привселюдно заявив, що особисто керуватиме сферою культури. Мене запитували: “Чому ж так вийшло – він не довіряє?”. А я їм: “Навпаки, це великий комплімент для культурної спільноти”. Це означає, що культура перестає бути останньою серед пріоритетних.
А щодо спільної мови… Усі розуміють: потрібен швидкий результат, тому часу на з’ясування стосунків немає.
Дивно, що вас підпорядкували віце-прем’єру із соціальних питань, а не профільному “віце”. Вочевидь, так сталося саме через постать пана Кириленка...
Так. Не буду цього приховувати. В’ячеслав Анатолійович до деяких речей ставиться досить ревниво.
Але ж ревнощі притаманні не тільки йому. Вам, мабуть, також.
Безумовно. Однак, як виявилося, багато нагальних питань несуть характер соціально-культурного спрямування, тому зв’язок із Мінсоцполітики наразі є логічним. Один із наших пріоритетів – оновлення і осучаснення соціокультурних закладів. Простішою мовою – клубів сільських, міських. Їх – величезна кількість, і майже всі у критичному стані.
Це один із пріоритетів вашої діяльності?
Так. Нам завжди казали, що село – колиска духовності й культури країни. Але, якщо відверто, – сьогодні це не так.
Будь-які зміни потребують фінансування.
Очевидно! Тому ми намагаємося піднімати це питання в рамках децентралізації, на яку йдуть чималі кошти, в том числі, з європейських грантів. Але наразі наш пріоритет – не отримати гроші, а напрацювати стратегію, обрати пілотні 3-5 сіл, де вона буде реалізована.
Села вже обрані?
Ще ні. Це буде робитися з урахуванням думки громадськості.
Але коштом держави?
Не тільки. Це будуть й грантові кошти, виділені в рамках програми децентралізації.
Давайте відверто. Бюджет міністерства на поточний рік уже прийнято, і, в порівнянні з минулим, грошей на культуру закладено в 1,5 рази менше. Ви просто фізично не зможете виокремити ці кошти з бюджету.
Саме так. Але якісь гроші є у регіонів. І ми пропонуємо йти не звичним шляхом – наші архітектори розробили такий собі ангар з метало- та склаконструкцій, щоб зробити багатофункціональний заклад культури, де буде місце і для бібліотеки, і для сцени, і для гуртків, без витрачання коштів на капітальні ремонти і таке інше.
Щось на шталт будівельного вагончика? Встановили і працює?
Так. І це один із пріоритетів нашої діяльності. У кожного з міністерств є по три такі пріорітети. Вони опрацьовані з групою радників, дискутуються в Мінфіні та Мінекономіки. Нам відверто сказали: “Шановні, бюджету немає. І поки ми його не збільшимо, орієнтуйтесь на те, що ви можете зробити, виходячи із ситуації”. Тому виходить такий мікс: спочатку робимо пілотні проекти, а потім будемо посилювати їх законами, бюджетом та грантами.
«Один з найважливіших моментів для нас – реорганізація Міністерства культури»
Сільські клуби – це, звісно, дуже шляхетно і потрібно, але це не той результат, який побачить і відчує вся країна. Що ще ви зможете продемонструвати найближчим часом?
В трійку наших пріоритетів, окрім клубів, входить також створення Українського фонду культури. На це ми плануємо направити кошти, що залишилися з капітальних видатків Міністерства культури – приблизно 6 мільйонів гривень на наступне півріччя. І ми хочемо зробити так, щоб не міністр культури чи якісь інші чиновники розподіляли кошти, а експертна група робила це на абсолютно прозорих засадах.
Над створенням Українського фонду культури зараз працюють на рівні Національної ради реформ, під неофіційним патронатом Марини Порошенко.
Так. І пана Шимківа. До того ж участь у розробці брали Павло Гудімов, Олеся Островська та інші.
Тобто, фонд буде працювати під патронатом першої леді?
Хотілося б.
Давайте предметно. Активність фонду запланована на друге півріччя, тобто вже з середини липня. До цього ж часу працює і Верховна Рада (далі піде на парламентські канікули – С.К.). Відтак вже зараз має бути представлена програма діяльності фонду - часу ж обмаль. Коли ви плануєте її презентувати в публічній площині?
Я погоджуюся з вами, що ВР у цьому питанні відіграє не останню роль, але відповідне рішення можна прийняти і на рівні уряду (постановою – С.К.). В свою чергу, Рада має прийняти один із найважливіших законів – про певні податкові пільги для бізнесу чи для інвесторів, які будуть вкладати гроші в сферу культури, духовні центри і т.д. Це б дало великий імпульс, поштовх у фінансуванні культури.
Але якщо мова йде про неофіційну підтримку фонду з боку першої леді, її ім’я може виступити додатковим «стимулом» для інвесторів.
Маємо на це сподівання. Більше того, є фахівці, європейські партнери, які виявили бажання говорити на цю тему - наступного тижня має відбутися зустріч із ними. Тут дуже важлива співпраця на загальнодержавному рівні. Оскільки сьогодні вже є закиди стосовно того, хто буде керувати фондом.
Керівника вже обрали?
Ні, це буде робитися через конкурс.
Коли ви все-таки плануєте представити громадськості модель діяльності фонду?
Реально – восени. Спочатку на 3-5 місяців запустимо стартап, побачимо, як усе запрацює.
Тобто на цей рік в планах – просто щоб “запрацювало”?
Так. Один з найважливіших моментів для нас – реорганізація самого Міністерства культури.
На цьому тлі у вас з паном Кириленком стався конфлікт – щодо звільнених вами заступників…
Це вже в минулому.
Як зазначено в меморандумі Реанімаційного пакету реформ, ми хочемо створити новий департамент, управління чи відділ в структурі міністерства, який займався б бюджетуванням сучасних креативних індустрій. Налагодити цей процес на постійній основі, а не кидатися зі змінами до бюджету за місяць до реалізації проектів. Новий бюджет має готуватися фахівцями одразу після затвердження попереднього.
Що ще, окрім, сільських клубів та Українського фонду культури, входить до трійки ваших пріоритетів?
Створення електронного бюро реєстру культурних цінностей.
Про щось на кшталт фонду культури почали говорити ще за часів Ющенка – у 2007 році. Тоді у Віктора Андрійовича виникла ідея відновити палац у Батурині, і Віра Ульянченко, яка очолювала Адміністрацію президента, зібрала навколо цієї ідеї бізнесменів, олігархів. Зокрема, проект підтримав Вадим Новинський. У Батурин потенційних інвесторів везли на автобусі, по дорозі годували пиріжками авторства Віри Іванівни…
Ні, тут принципово інший механізм.
А уряд погодить перехід частини обов’язків міністерства до іншої структури?
Де-факто почесним головою фонду може бути й міністр культури. Механізм закладається не під мене. Все має працювати і тоді, коли посаду займе інша людина. Хоча не секрет, що багато хто покладає надії (у разі створення фонду – С.К.) на збільшення надходжень спонсорських коштів. Саме тому представлення будь-яких проектів, які потребують фінансової підтримки, має бути публічним та під державним керуванням: чи це презентація України на Венеційській бієнале, чи участь у Франкфуртському книжковому ярмарку.
«Я нарешті зрозумів систему»
Ви – класичний приклад майданного політика. Підозрюю, виходячи на сцену перед тисячами протестувальників, ви й гадки не мали, чим це скінчиться для вас у професійному плані. Нинішня ваша чиновницька каденція вже друга. Чи вдалося тепер уже з другої спроби стати чиновником, у доброму сенсі цього слова?
Можу сказати, що зараз я нарешті зрозумів систему, як усе працює. Раніше як було: берешся за щось із гарячим серцем, а тобі треба подати документи, зачекати, доки їх вивчать, щоб отримати заключення – це щонайменше 20 днів. І мене це бісить (сміється – С.К.), а вдіяти нічого не можу. Тепер розумію, що треба підходити більш системно. В мене є принцип, і це стало, мабуть, запорукою підтримки з боку громадськості, - збирати навколо себе лише найфаховіших, найталановитіших та наймудріших людей. Я не боюся конкуренції.
Вочевидь, як і делегувати повноваження та відповідальність...
Абсолютно. Я люблю прислуховуватися до тих, хто поруч. Тому мені дуже важливо було, щоб до команди повернулася Світлана Фоменко, яка добре проявила себе у європейських процесах...
Але проти якої виступав Кириленко.
… і Тамара Мазур, яка готує законодавчі ініціативи. Дуже важливо для мене, що, Олеся Островська залишається в команді. Вона є радницею, а зараз ми пропонуємо їй офіційну посаду представника від Ради реформ.
Грузинів запросити у команду не плануєте? Аби бути у тренді, так би мовити.
Грузинів – ні. Я спілкувався з дуже цікавою людиною з департаменту спадщини Канади – паном Андрієм Савчуком. І він навіть згоден був йти до мене заступником, але в процесі спілкування я зрозумів, що він із зовсім іншого світу. Розуміння всього у нього прекрасне, але в Канаді зовсім інші моделі вирішення питань. Для нього наша система стала б справжнім ударом.
Хотілося б повернутися до Володимира Гройсмана, який декларує патронат культурного напрямку. У чому це проявляється? Відчуваєте ви сьогодні участь прем’єр-міністра у вирішенні нагальних питань?
Так, відчуваю. Тому що він дуже швидко реагує на ключові, болючі теми.
Тобто чекати на розгляд питань – якщо він дає доручення – доводиться не 20 днів, а два?
Так. Принаймні, він дає відповідні доручення. Наведу свіжий приклад. У Черкасах згорів театр. І для його відновлення потрібні 146 мільйонів гривень, хто рахував – не знаю. Але цього року з бюджету на ремонт можуть виділити лише 15-16 млн – щось підремонтувати та перекрити дах. Наступного року дадуть ще 15 млн. І так рік за роком будуєш, будуєш – комусь може бути дуже вигідно робити такі ремонти. Із Степаном Кубівом ми вирішили зайнятися цим питанням, оскільки воно містить явну корупційну складову. В мене виникла, можливо, божевільна, ідея – з’їздити безпосередньо на місце і вивчити питання, як побудувати за менші кошти новий сучасний театр. Зараз в Європі такі будують дуже швидко.
Є великі побоювання, що децентралізація в сфері культури призведе до небажання регіональної влади фінансувати культурні проекти з місцевих бюджетів, посилаючись на брак коштів.
Я наразі планую об'їхати всі обласні центри, зустрітися з керівниками областей, щоб скласти певний реєстр найболючіших питань у кожному з регіонів. Щоб розуміти, яка взагалі ситуація із культурними закладами. Я вже встиг побувати в Маріуполі, в Івано-Франківській, Львівській областях, Чернігові. Також їду до Херсона.
Ви маєте побудувати систему, яка б працювала незалежно від прізвища керівника місцевого рівня. Керівники ж змінюються.
Очевидно, що в місцевих бюджетах має бути прописана конкретна графа фінансування культурних проектів. І кожен керівник області і міста повинен розуміти, що культура – це, за великим рахунком, презентатор його області, її обличчя.
Серед пріоритетів своєї діяльності ви назвали створення електронного бюро реєстру культурних цінностей, тобто плануєте провести таку собі інвентарізацію, в першу чергу, в музейних фондах. Цей намір був заявлений давно, але деякі музеї відкрито йому опиралися. Як плануєте інтенсифікувати цей процес? І що робити з музеями, які не хочуть показувати свої фонди?
Вони будуть зобов’язані це зробити, з огляду на те, що факти зникнення експонатів почастішали. Останній неприємний випадок – зникнення «Апостола» з бібліотеки ім. Вернадського. Цей заклад не керується Міністерством культури, він підпорядкований Національній академії наук, але втрата дуже сумна.
Слідство у зв’язку із зникненням «Апостола» розпочато?
Так, ми створили оргкомітет, куди увійшли представники різних відомств. Він розпочне ревізію безпосередньо в бібліотеці Вернадського, також у Парламентській бібліотеці та в архіві Пшеничного. Правда, вони ще про це не знають, розпорядження щойно видане. Згодом інвентарізація торкнеться решти закладів.
Для цього достатньо рішення виключно міністерства?
Так, достатньо. Воно, правда, технічно складне, й людей, якщо чесно, не вистачає. До того ж, є ще один важливий аспект: деякі музеї – в Криму та Луганській і Донецькій областях – залишилися поза контролем української влади. Це також додає складнощів. Оскільки навіть у ситуації із виставкою, що поїхала з Херсоненса до Голландії (голландська сторона відмовилася повертати експонати до Криму, але й Україні також не передала їх – С.К.), ми змушені були мало не за власний кошт шукати юристів, котрі б згодилися вирушити до Голландії.
«Потяг єднання» вже їздить містечками Сходу
Маю питання стосовно «Креативної Європи». Про неї ми дещо говорили з вашим попередником – паном Кириленком. Україна підписала вигідну угоду, за якою європейська сторона згодилася фінансувати певні українські культурні проекти. Але для того, щоб надійшли гроші, потрібно було створити національне бюро та обрати його голову. Відповідний конкурс стартував досить давно. Коли планується його завершення? Та коли ми побачимо перші проекти в рамках «Креативної Європи»?
Можливість реалізації програми «Креативна Європа» в Україні багато в чому стала можливою завдяки зусиллям Світлани Фоменко, яку ми вже згадували. Справа була лише за рішенням Верховної Ради (відносно створення нацбюро – С.К.), і воно згодом відбулося. Конкурс знаходиться на завершальній стадії. Я зумисне в цей процес не втручаюся, оскільки хочу, щоб експерти прозоро відібрали достойну й креативну людину, яка б зібрала хороші проекти та допомогла їх правильно подати. Та й конкурс проводить не Міністерство культури, а Український центр стратегічних досліджень.
Відтак Україна зможе претендувати на якусь частину коштів з 2,5 млрд євро, які Європа виділяє на фінансування культурного продукту. І якщо наш проект отримає 100 млн євро чи хоча б 20 тисяч – це вже буде дуже важливо.
Власне, хотілося б уточнити ще по Криму. Чи будете ви ініціювати звернення до європейських судів – і до яких конкретно – стосовно захисту історичної та культурної спадщини України?
Позови вже подані, і процеси йдуть по всім цінностям, які є в анексованому Криму. Це стосується й об’єктів, включених до списку ЮНЕСКО, які є культурною спадщиною України. У Донецьку ми через певні особисті стосунки намагаємося отримати інформацію, чи на місці цінні пам’ятки – рухомі й нерухомі.
А щодо спадщини ЮНЕСКО: ви будете подавати заявку, наприклад, стосовно того, що Херсонес знаходиться під загрозою?
Так, ми постійно про це говоримо. Увесь час лунають заяви щодо шкоди, якої завдають чорні археологи, котрі там активізувалися. Та й екскурсії на територію заповідника пускають безкоштовно. Ситуація абсолютно неконтрольована, екскурсоводи не мають змоги оформлювати групи, стежити за відвідувачами, що також може призвести до великої руйнації.
Коли подано позов щодо руйнації Херсонесу?
Під час мого першого членства в Кабміні. Наразі ж це питання на контролі Світлани Фоменко, котра буквально днями їде в Брюссель, аби інформувати керівництво ЮНЕСКО щодо ситуації, яка склалася.
Свого часу я ще активно спілкувався з Іриною Боковою, яка є директором цієї поважної організації, коли вона приїздила до України. З нею ми також намагаємося підтримувати зв'язок та повідомляти про всі загрози.
Якщо заговорили про окуповані території, то, вочевидь, саме культурний продукт має стати одним із засобів “зшивання” країни – як додаток до політичних процесів.
Місія культури і людей мистецтва – дуже важлива. І так званий культурний десант має бути напоготові завжди. Колись ми розпочали чудовий мистецький проект «На лінії вогню». Також ведуться переговори про співпрацю із проектами, які ініціювали волонтери – «Труханівська січ» і «Потяг єднання». Остання ініціатива вже реалізована. Міністерство інфраструктури й Укрзалізницю вдалося вмовити виділити нам потяг, в якому облаштували кінолекторій, де присутні психологи. Цей потяг курсує містечками на сході країни. Перші 27 він вже об’їздив. Наразі планується запуск другої хвилі.
Тобто вже можна говорити про якісь конкретні кроки?
Так, але хотілося б ще якось фінансово допомогти волонтерським ініціативам.
Така змога буде в липні, коли планується перезавантаження діючого бюджету. Я так розумію, ви подаватимете заявку на збільшення фінансування?
Звичайно.
Яку цифру хочете отримати?
Це питання пропрацьовують фахівці, не хочу робити популістських заяв.
Чи планується закладання в бюджет коштів на проведення Євробачення? За вашими підрахунками, нагадаю, потрібно 14,5 млн гривень.
Буквально завтра (25 травня – С.К.), після засідання уряду в нас відбуватиметься перша робоча нарада з цього приводу під головуванням прем’єр-міністра, випереджаючи європейську мовну спілку. Оскільки виникає багато питань щодо технічних вимог та місця проведення конкурсу. Усе буде залежати від робочого документу, який ми напрацюємо. Тоді стане зрозуміло, чи буде проведений конкурс для обрання арени, чи доведеться будувати нову.
Але ж Київ вже приймав Євробачення. В столиці є всі умови для цього.
Так, але своє бажання прийняти конкурс висловили багато інших міст.
Навіть Херсон.
Звідти мені теж телефонували. І я ставлюся до цього з повагою: люди розуміють, що проведення “Євробачення” передбачає не тільки витрати, але й інвестиції в місто і регіон.
Проте для цього потрібна належна інфраструктура.
Безперечно. Та я б не зменшував роль котрогось із міст. Хоча й тут треба розуміти, що це не тільки два-три дні телешоу. Це три тижні гостювання європейських гостей, які проводитимуть промотури виконавців. Це маса івентів, заходів, прес-конференцій. Дуже схоже до того, що відбувалося на Євро-2012.
Але там було задіяно кілька міст, а тут передбачене лише одне.
Тому й зрозумілі бажання кожного з мерів. Попередньо зголосилися Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Херсон, Київ. Очевидно, що потрібен конкурс – він дасть можливість презентувати своє місто, свою готовність.
Тобто, наразі визначенності немає?
Немає, але затягувати з цим питанням ми не можемо, не маючи належних умов. Наразі ж чекаємо на положення, які надасть європейська мовна спілка, від них і будемо відштовхуватися. Чи буде це відкрита арена, чи закрита, які термінали потрібні тощо.
Наостанок особисте запитання. За тиждень до призначення ви заявили, що не збираєтеся залишати акторську діяльність, оскільки не вважаєте, що вона зашкодить міністерській роботі. Як ви плануєте їх поєднувати з таким насиченим графіком?
Не буду приховувати, що бажання зрушити з місця, продемонструвати культурній спільноті конкретний результат поглинає, займає увесь час і особисте життя.
Інша справа, коли вистави, що не потребують репетицій, проходять у суботу чи неділю, тоді я граю. А так в мене божевільний графік. Щодня величезна кількість людей, кожному виділяю вже по 10 хвилин, і все одно не вистачає часу.
Коли і в якій ролі ми вас побачимо наступного разу?
Це буде «Водовій» – робота за Ремарком «Три товарища», де я маю грати Роберта Локампа. Ця робота для мене дуже важлива, співзвучна з часом. Сподіваюся, що влітку зможу приділити їй більше уваги.
Це складна роль.
Складна, та вона на часі. Це той біль, той стан, який, на превеликий жаль, чекає українських хлопців, які після повернення з війни мають знайти своє кохання, повернутися до звичного життя, знайти роботу, знайти себе. І це після того, як вони бачили смерть.