ГлавнаяКультура

Рамка для інцесту

Це відчайдушна сміливість - пустити арт-кіно на широкий екран. 5 жовтня експериментаторська стрічка українського художника Ігоря Подольчака Las Meninas пройде випробування масовістю в кінотеатрах України. Випробування фахівцями та любителями мистецтва вона вже пройшла і, судячи з медіакритики, успішно. Її також позитивно оцінили на Роттердамському та Московському кінофестивалях.

Рамка для інцесту
Фото: Дмитрий Стойков

Фільм рекомендовано дивитися художникам та мистецтвознавцям: він наповнений алюзіями на відомі полотна (і Веласкес, і Боттічеллієва Венера, що постає з піни морської, і натюрморти майстрів старої голландської школи - здається, використано й товсте біле стегно якоїсь із рубенсівських жінок). А заодно й усім, хто вважає себе поціновувачем високого мистецтва.

У перших же кадрах режисер Подольчак галантно знімає шляпу перед Веласкесом, в якого він запозичив назву для свого дебюту в довгому метрі - Las Meninas. Микола Вересень (він грає батька) та Любов Тимошевська (мати), сиві й погано впізнавані, сидять на галявинці перед візерунчастим будинком в якомусь умовному Пєрєдєлкіно і, спроквола гортаючи художній альбом, на хвилину спиняються на картині Веласкеса. Із золотавими хворобливими інфантами мусить бути пов´язана канва сюжету. Це начебто натяк. Двоє сидять собі і нудно буркочуть спільний потік підсвідомого: якби мали доньку, то вона, коли виросла, може й пішла би до чоловіка, але про батьків би дбала, а от син - той точно покинув би батьків, чи ні, не покинув, але не доглядав би їхню старість, а може би...

Та з´ясовується, що і син, і донька у них є, вже дорослі, і родина досі живе гуртом, у важких, охряно-зеленавих декораціях декадентського дому, куди майже не пробивається денне світло, де не ворушиться повітря. З екрану вам в обличчя дихає цвілість старих вишуканих речей, дорогих, але важких, як неволя. Роялі, ковані ліжка, потьмянілі дзеркала, срібні столові прибори, конусоподібні келихи з товстого скла, ножі для риби (а пареного коропа, та ще брюссельську капусту в цій темній родині їдять так часто, що відраза хапає навіть глядача). Увесь фільм дзижчить муха, підвиваючи нудьзі, виделка шкребе по тарілці, тремтливі пальці вибивають дріб по столу. По ходу справи стає зрозуміло, що печерні напівсутінки тут царюють тому, що в сина екзема і батьки бояться, аби сонце не потрапило на його хвору шкіру.

Вони ліниво перекидаються малозначущими репліками, наче спльовують вбік. Образи вже давно нікого не зачіпають. Вони миролюбно ненавидять одне одного. Вони так живуть. Донька (Ганна Яровенко) намагається згадати недовчену французьку мову, мати - намагається забути, як колись грала на віолончелі й гастролювала.

І ось нарешті на сцену виходить він - син (Дмитро Чернявський), худий, симпатичний, голий, безсловесний. І стає зрозуміло, що хоч один актор тут грає трохи краще за Миколу Вересня. Бо самовдовольнятися з таким почуттям, наче він видобуває музику з клавіш рояля, - це треба вміти.

Музика перверзії лунає, немов відкриваючи сороміцькі підвалини цієї дивної родини. Недарма Ігор Подольчак очолює «Фонд Мазоха»!

Мати гасить свою невтілену сексуальність, до нестями пестячи смичок улюбленої віолончелі, батько грає на доньчиних стегнах, як на контрабасі, привиди з дитинства їхніх дітей приходять, щоб торкнутися там, де не можна. Все це - в уяві. Нафантазовані фрікції - єдиний рух у застиглій рясці всієї картини.

Знову дзижчить муха. Знов мати защипує застібку пояса на драній панчосі. Бубнить щось сам до себе батько. Камера наїжджає йому на вухо, щоб глядач побачив, що Вересень не зрадив своєму кульчику в лівому вусі навіть на період зйомок. Донька бряжчить виделкою по фарфору. По «Діскавері» знов передають про секс у комах. Хтось питає: «Що там надворі?». І чує відповідь: «Та як завжди»... У них все лишатиметься незмінним.

Яка мораль цієї байки? Ніякої. Люди стоять десятиліттями по вуха в болоті й можуть розганяти навколо себе багно тільки на двадцять хвилин - завдяки енергійним мастурбаційним зусиллям.

У вузькому просторі Ігор Подольчак створив об´ємну картину, сповнивши її малярськими ремінісценціями, витонченими декадентськими штучками, осколками битого скла та почорнілих дзеркал. Гурмани «кіна не для всіх» відзначать гармонію влучно підібраних кольорів і тонів, єдиний, бездоганно витриманий ритм голосів і звуків. Тому що Подольчак - хороший художник, тож і свою першу велику стрічку знімав, наче картину писав; це не так режисура, як перформанс.

ПРЯМА МОВА

Las Meninas, перший повнометражний фільм Ігоря Подольчака, де той виступив автором сценарію, режисером і продюсером, з понеділка з´являється в кінотеатрах. «Лівий берег» поцікавився у режисера його очікуваннями від прокату

На якого глядача ви розраховуєте, випускаючи артхаусне кіно в прокат?
На розумного, цікавого, подібного до мене - з широкими художніми інтересами.

Де в Києві можна подивитися Las Meninas?
Це буде кінотеатр «Жовтень», де фільм будуть показувати з 5 жовтня протягом двох тижнів. Вся інформація про прокат з´являється на сайті www.mf-films.com. Коли будуть нові міста - інформація оновлюватиметься.

Які ваші комерційні очікування?
Навряд чи я на цьому щось зароблю, навряд чи поверну щось із вкладеного в проект. У даному разі мене більше цікавить, щоб фільм дивилися. Я вважаю, що зроблене кіно повинно жити своїм життям, перш за все, прокатним. Потім ми, можливо, випустимо DVD чи Blue-ray. Тобто фільм має функціонувати в глядацькому середовищі.

Хіба він не планувався як комерційний проект?
Ні. Від початку ми були свідомі того, що фільм навряд чи матиме значущу комерційну компоненту. Я почав знімати кіно, бо мені так цікаво жити.

Тобто глядачам уже варто чекати на ваші другий і наступні кінофільми?
Зараз я працюю над другим фільмом. Ми майже відзняли весь матеріал, можливо, ще будуть невеличкі дозйомки, але я вже працюю над його монтажем. Зараз робоча назва Delirium. У моєму випадку важко анонсувати, про що той фільм буде, бо я не працюю з сюжетом. Сама назва говорить за себе - «Маячня». Це фільм про дивні стани людської свідомості, про те, що мене зараз цікавить.

Тобто після фільму про нудьгу життя з´явиться фільм про маячню?
Так точно. Дилогія! (Сміється)

Особливістю Las Meninas, як відзначають критики, є вибудуваність кожного кадру. Фактично це ланцюжок художніх фотослайдів, кінокартин, близьких до живопису. Новий фільм знятий у такому ж стилі чи стилістику змінено?
Навряд чи можна змінити себе. Така стилістика, такий підхід до побудови зображення, кадру притаманні мені. Але цей фільм буде відрізнятись. Сподіваюся, вийде щось новеньке.