Лише троє вийшли, на мій погляд, безпосередньо «із народу» внаслідок трьох широковідомих подій. Це козак Михайло Гаврилюк, сотник Володимир Парасюк і льотчиця Надія Савченко. Спільною характеристикою для них є неповторна народна пасіонарність. Будучи привнесеною волею провидіння на рівень державної діяльності, вона природно втілюється у екстраординарні вчинки, але такими і мають бути справжні люди на тлі пануючого «фейку».Суспільну вагомість перших двох згаданих діячів залишу без коментарів, хоча певний моральний авторитет вони ще зберігають, а ось Герой України Надія Савченко набула дійсно масштабного резонансу, тому має значний потенціал як чинник кардинальної зміни самосвідомості співгромадян. Із неї може вийти потужний рушій народного мислення на противагу віртуозним майстрам-політикам, які усі без винятку налаштовані так чи інакше маніпулювати розрідженим мозком та порожнім шлунком пересічного виборця у боротьбі за владу.
Місія Надії Савченко – бичування електорату! Замість улещувати, зачаровувати, обіцяти дива і вихвалятися удаваними досягненнями, що зазвичай роблять фахові політики, вона здатна прописувати гіркі ліки від синдрому «бідні, бо дурні». Тому саме на подоланні політичної інфантильності широких верств недалекоглядних українців і варто сконцентрувати Надії свої зусилля. Для цього у неї є усе необхідне: гострий розум, нестандартна спонукальна риторика, вміння називати речі своїми іменами, акцентуючи на суттєвих аспектах, а також витримка і незламна воля у боротьбі за уми громадян.
У такому незвичному для України стилі публічної діяльності «від зворотного», не думаючи за рейтинг, можна його ж і здобути, ставши лідером, що згуртує найбільш ефективні сили суспільства. Найголовнішим і єдиним стартовим ресурсом у цій справі є реальність довіри до Надії Савченко. Не розпорошувати цю унікальну довіру на суперечливі ситуативні проблеми, а зважено втілити її у загальний ментальний розвиток свого народу – виклик, гідний Героя України!