При цьому слід враховувати той факт, що переважна більшість сільськогосподарських угідь є розпайованими і перебувають у приватній власності, що створює можливість лише опосередкованого впливу місцевої влади на концентрацію даної складової природного багатства. Землі лісогосподарського призначення та водного фонду, як правило, перебувають у власності держави, що також звужує можливості органів місцевого самоврядування розпоряджатися цими активами виключно в інтересах територіальних громад. За таких умов важливого значення набуває здійснення ретельного моніторингу наявних природних активів, які безпосередньо належать територіальній громаді, за рішенням якої можуть бути передані у тимчасове користування. Від цього значною мірою залежить потенціал наповнення місцевих бюджетів рентними та орендними платежами за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення.
Питання підвищення результативності стягнення рентної плати за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення є дуже актуальними для Волинської області, де природно-ресурсний потенціал в умовах стагнації господарського комплексу став чи не основним фактором економічного зростання переважної більшості адміністративних районів. Найбільші резерви стосовно зростання надходжень рентної плати за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення мають місце у сфері надрокористування, водокористування та лісокористування.
У першому випадку мова йде про наведення порядку в частині видобутку піщано-гравійної сировини та інших корисних копалин місцевого значення, оскільки мають місце прецеденти несанкціонованого видобутку названих мінерально-сировинних ресурсів, або ж приховуються його реальні масштаби. А для територіальної громади забезпечення адекватного оподаткування обсягів вилучення корисних копалин місцевого значення дало б можливість збільшити надходження у місцеві бюджети і наростити потенціал інвестування місцевої інфраструктури.
Характерною ознакою природокористування у Волинській області є значна кількість озер та ставків, які передані в оренду. Натомість до місцевих бюджетів поступають символічні суми, що свідчить про перетікання ренти в сектор орендарів, а також про те, що місцеві бюджети недоотримують значного обсягу потенційних надходжень. Тривалий період найбільш ліквідні водні об’єкти передавалися в користування фізичним особам, які мали можливість отримати ці активи з погодженням місцевих рад за символічну орендну плату. Також мали місце прецеденти, коли орендовані водні об’єкти використовувалися не за цільовим призначенням, що завдавало значних збитків навколишньому природному середовищу.
Вагомими резервом наповнення місцевих бюджетів також є упорядкування відносин, зокрема інструментів податкового регулювання, пов’язаних з побічним лісокористуванням. Для поліських адміністративних районів побічне лісокористування в умовах відсутності у короткостроковому періоді можливостей щодо подолання проблеми безробіття виступає вагомим чинником зростання доходів домогосподарств і деякою мірою подолання бідності. В цьому напрямі також потрібно удосконалити систему стягнення податків за заготівлю грибів, ягід, лікарських рослин, але таким чином, щоб не позбавляти жителя поліського села традиційного для нього виду доходів. Тобто податкове регулювання в цьому плані має бути надзвичайно чутливим стосовно суб’єктів побічного лісокористування.
Загальновідомим є той факт, що тривалий період плата за землю мала статус загальнодержавного податку, закріпленого за місцевими бюджетами. Вона виступала одним з основних джерел поповнення місцевих бюджетів, навіть в умовах, коли мало місце використання значних пільг для окремих категорій землевласників і землекористувачів. З 2015 року плата за землю отримала новий статус: з одного з видів плати за спеціальне використання природних ресурсів вона перетворилася в складову податку на майно і отримала статус місцевого податку. Після припинення дії Закону України «Про плату за землю» переважна більшість пільг при стягненні плати за землю було ліквідовано, тим самим усунуто преференції для окремих категорій землекористувачів та землевласників.
Можна зробити припущення про те, що в практиці стягнення плати за землю, в тому числі і в населених пунктах Волинської області, питання пов’язані зі скасуванням пільг не отримали належного вирішення. В першу чергу, це стосується земель обласного центру та міст обласного підпорядкування, а також земель в рекреаційних зонах, які мають найвищу нормативну грошову оцінку.
Важливою складовою удосконалення політики адміністрування рентної плати за спеціальне використання природних ресурсів, яка надходить до місцевих бюджетів, є інвентаризація переданих в довгострокове користування земель лісогосподарського призначення, наближених до магістральних автошляхів, та тих, які знаходяться поблизу великих міст та інших населених пунктів. Потрібною є також інвентаризація мисливських угідь.
При цьому слід зазначити, що роками в Україні формувалась система міжбюджетних відносин, яка не закладала надійних стимулів для місцевого самоврядування та керівників адміністративних районів щодо виявлення додаткових резервів збільшення надходжень до місцевих бюджетів, пов’язаних з покращенням стягнення податків за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та плати за землю.
Волинська область відноситься до регіонів, які можна назвати хронічно залежними від міжбюджетних трансфертів через звужену базу стягнення податків та зборів. Певною мірою база оподаткування може бути розширена за рахунок природних ресурсів, за користування якими сплачується рентна плата. Особливо це актуально для сільських та селищних бюджетів, районних бюджетів та бюджетів міст районного підпорядкування, які відзначаються найвищим рівнем залежності від трансфертів з бюджетів вищого рівня і є найбільш депресивними в економічному відношенні.