Тепер уже можна сміливо констатувати: Мінськ не виконав до кінця навіть свою мінімальну функцію – він не став навіть угодою з припинення вогню, як того хотіли б в Україні. Загострення навколо Авдіївки на минулому тижні, яке призвело до нових людських жертв, чітко це продемонструвало. Як наслідок, кожна нова річниця Мінська – це нова кількість жертв.
Маємо чітко усвідомлювати: ми сьогодні відзначаємо річницю не Мінських домовленостей, а річницю переходу конфлікту в інший вимір. Менш кривавий, але не менш виснажливий і безнадійний. Припинення вогню не переросло в стабільне перемир’я. У людей не з’явилось більше впевненості у завтрашньому дні. Війна на Донбасі й надалі залишається однією з трьох проблем, які найбільше хвилюють українців поруч із соціально-економічними негараздами. Війна виснажує країну фінансово і морально, сіє невіру в майбутнє України, в якій хотілось би жити, а не тільки воювати.
Напевно, можна стверджувати лише одне: справжні домовленості ще попереду. Можливо, не в Мінську. Можливо, не з нинішніми переговірниками, але вони обов'язково будуть. І війна обов'язково закінчиться на прийнятних для України, а не лише Москви, Парижа, Берліна чи Вашингтона, умовах.