Причини такого рішення для більшості на поверхні – це наближення президентських виборів і намагання вибудувати чітку «вертикаль», в тому числі здатну забезпечити необхідний для голови держави результат виборів.Проте потрібно ширше оцінити всі наслідки того, що відбулося, - і з точки зору змісту, і з точки зору процедури.
1. Порядок відбору і призначення на посади голів МДА стає закритим для суспільства. Ми повертаємося до часів Кучми і Януковича, коли відбір претендентів на посади голів МДА був кулуарним, базувався на особистій відданості та/або бізнес-квотах, а іноді йшлося навіть про можливість банальної купівлі таких посад.
Хоча й тут не все просто. Адже, за Конституцією, подання кандидатури на посаду голови МДА до Президента робить Кабінет Міністрів. У названі періоди, насправді, Президент і його оточення спочатку визначалися із кандидатом, а Уряд лише для проформи виконував свою роль.
Проте в України були й інші часи. Коли були конфліктні відносини Президента з Урядом (зокрема, в період Ющенка-Януковича), Уряд намагався тримати за собою перше слово у відборі кандидатів і не поступався своїм конституційним повноваженням. І в той період багато посад голів МДА залишалися вакантними, бо Президенту не подобалися кандидати, подані Урядом. Мабуть, у теперішній президентській адміністрації на такий варіант не розраховують …
Отже, якщо останні 1,5 роки кожен громадянин, який відповідає кваліфікаційним вимогам (освіта, досвід), міг претендувати на посаду голови райдержадміністрації чи облдержадміністрації, то тепер він такого права не має. Якщо останні 1,5 роки суспільство могло спостерігати за конкурсним змаганням (бачити результати тестів, спостерігати он-лайн за співбесідами з кандидатами і т.д.), то тепер це стає утаємниченою монополією влади.
На жаль, влада відмовилися від започаткованої демократичної традиції прозорого і професійного відбору на посади голів МДА.
2. Іншими наслідками змін є вплив на професійність та стабільність роботи власне МДА, політизація їх роботи. Оскільки голови МДА втрачають захищеність законом щодо призначення на 5 років, то можна прогнозувати, що при кожній зміні уряду та/або президента у нас буде знову кадрове «оновлення» під нову владу, нову коаліцію, нових партнерів. Звичайно, за зміною голови МДА майже завжди йде зміна керівників структурних підрозділів, формування власних «команд». Тож зміною статусу посади голови МДА підриваються основи для професіоналізації нашої державної служби, адже її обов’язковою умовою є стабільність. Звичайно, це погано і для стабільності держави вцілому, оскільки з частою періодичністю державний апарат на місцях стає бездіяльним, завмираючи в очікуванні нового керівника та його політики. Наслідки постійного кадрового вимивання Україна споживає багато останніх років.
Про політизацію роботи МДА ще також не всі забули. Коли МДА перед виборами перетворюються на передвиборчі штаби, а потім у разі програшу всі працівники отримують статус «папєрєдніків».
3. Партійно-бізнесово-політичне призначення голів МДА може мати також два деструктивних наслідки і для реформи місцевого самоврядування та захисту державних інтересів. Тепер ситуативні партнери влади можуть значно простіше «виторговувати» у неї райони та цілі області. Чи завжди бізнес-групи пропонуватимуть на посади голів МДА патріотів і професіоналів, - питання відкрите. Але уряд і президент самі позбавили себе можливостей для маневру.
Посилюється також інший ризик - конфлікти між міськими самоврядними владами у обласних та районних центрах з головами МДА, які тепер представлятимуть не стільки державу, як певну політичну силу.
Також тепер значно погіршуються шанси на врегулювання великої прогалини у державному механізмі – в Україні немає державного нагляду за законністю актів місцевого самоврядування. Якщо при аполітичному керівникові МДА (аналогу префекта) дискусію про необхідність запровадження цього інституту ще можна було довести до результату, то тепер на правовий нагляд від партійних назначенців місцеве самоврядування навряд чи погодиться. Якщо ж такий нагляд буде впроваджено силою, то конфлікти на місцевому рівні між МДА і самоврядуванням лише зростатимуть.
4. Можна пробувати дивитися на ситуацію оптимістичніше. Наче нічого катастрофічного не сталося. Президент і так призначав на посади голів МДА тих, кого був готовий призначити. Конкурси на посади, де у влади не було фаворитів, могли просто не оголошуватися. Сама конкурсна комісія (з питань вищого корпусу державної служби) майже повністю контрольована владою. Навіть по законній квоті громадськості – половина фактично теж була заповнена представниками влади. А про орієнтири офіційних делегатів у цій комісії від Президента, Уряду, Нацдержслужби годі й мову вести.
Тобто виходить, що владу лякала прозорість конкурсів та потреба підбирати адекватних кандидатів на посади. Якщо так, то ситуація ще гірша, ніж могло здаватися. Адже, виявляється, у влади немає гідних кандидатів, яких не соромно показати суспільству та висунути на конкурсне змагання.
5. Ухвалені зміни погані і для самих голів МДА. Тепер замість того щоб служити державі, і відчувати захищеність законом (призначення здійснювалися на 5 років), вони вступають у повну залежність від тих, хто може їх звільнити у будь-який момент. І замість роботи у правовому полі по виконанню законів, голів МДА знову переводять на «короткий повідок» роботи по дзвінку з Києва.
6. Є ще одне відкрите питання до президентського оточення. А чи добре подумали там як тепер офіційно будуть з’являтися кандидати на посади голів МДА. Адже для того щоб їх подати главі держави, тепер Уряд повинен якось унормувати відповідну процедуру.
Тож з ухваленням цих змін отримаємо наслідком порушення Конституції, яка передбачає, що порядок діяльності органів державної влади визначається законом. Тепер же порядок добору на посади голів МДА має бути урегульований урядовим підзаконним актом.
7. Але ще більше вражає не зміст ухвалених змін до закону про держслужбу, а саме «дійство» у парламенті 9 листопада. Вражає підкилимністю, недемократичністю та неправомірністю. Текст законопроекту, що був підготовлений у президентській адміністрації, чомусь утаємничено вносився не Президентом чи його фракцією, а ситуативними партнерами. Рішення профільного комітету «через коліно»; голосування одразу за основну і вцілому; порушення закону про регламент ВРУ щодо процедури І і ІІ читання, традиційне порушення права депутатів на поправки до законопроекту;незрозумілі поправки «з голосу»; і «вишенька на торті» - кнопкодавство. Про публічні консультації, експертне обговорення цього законопроекту взагалі не йшлося. Наче у цій країні не було ні Майдану, ні Революції Гідності.
Отже, знову стає актуальним головне питання – чи маємо ми шанси побудувати правову демократичну державу, якщо влада буде діяти такими методами та перешкоджатиме формуванню професійної державної служби.