Власне сама проблема взаємовідносин між державою та власниками автомобілів з іноземною реєстрацією виникла не сьогодні. Перш за все, корінь зла варто шукати ще в радянській добі. Мегадержава освоювала простори космосу, ламала кригу Арктики, намагалась «приручити» мирний і не дуже мирний атом, але так і не змогла дати своїм громадянам звичні для решти цивілізованого світу речі, як то, наприклад, автомобілі.
Наявність авто в жителя Радянського Союзу була своєрідною заявкою на статусність – дозволити собі побідну розкіш могла дуже незначна частина населення і справа тут не в фінансовій площині. Якраз з грошима було все гаразд. От із можливостями економіки і адекватним розподілом благ виходило не зовсім добре. Кількість авто була, м’яко кажучи, обмеженою. Так в 1970 році в країні з населенням майже 242 мільйони було випущено тільки 344,3 тисячі легкових авто. Скільки з цієї кількості пішло на потреби населення, достеменно невідомо. Головний акцент, усе-таки, ставився на військову промисловість та решту силових структур, а те, що залишалось цивільному населенню, продукувалось в катастрофічно малих розмірах. Привезти щось із-за кордону в період «залізної завіси» було взагалі нереально. Відомі тільки поодинокі випадки, коли це все-таки вдавалося зробити.
Далі «нерушимий» Союз спіткала доля всіх імперій – він розсипався на дрібні уламки, але більшість людей так і не змогла покинути статус пішохода. Тепер справа повернула у фінансову площину. Попри це, ті, кому якимось чином вдалось заробити свій капітал, отримали необмежений доступ до такого омріяного і недоступного раніше автомобільного світу. Це вже не були одиниці, але і масовості теж не спостерігалось.
У сучасних українських реаліях ситуація змінилась і сьогодні автомобільний ринок – це складна розгалужена система. Власного автопрому в повному розумінні цього слова держава так і не спромоглася створити. Бюджетні моделі корейських інженерів не змогли дійти до рівня «європейців» такого ж класу. Китайська автомобільна індустрія хоч і впевнено зайшла на ринок, але окрім чисельності та відносної дешевизни не дала споживачам надійності та гідного сервісу. На додачу до цього зросли і бажання споживачів.
Альтернативою міг стати імпорт авто з пробігом із-за кордону, але щось пішло не так. Потоки автомобільного секонд-хенду за лічені роки перетворились у справжнє цунамі і вмить заводнили всю територію України. Людина, яка ще вчора могла розраховувати максимум на бюджетний В-клас, отримала шанс стати, у певному розумінні, власником автомобілів класу D і навіть E та F (за європейською класифікацією). Простішими словами: з’явився шанс з Ланоса пересісти на Лексус.
І саме тут спрацював давній, закладений ще в радянську епоху комплекс, завдяки якому людина буде обирати омріяну статусність, за яку в той же час не має бажання платити. Цей комплекс змушує людей радянського виховання купляти 50 дюймові телевізори в кредит, які успішно розмістяться в кімнатах площею 15 квадратних метрів. Мотивація проста – нехай буде.
Здавалося б нічого поганого в цьому нема. До тієї миті, коли кількість авто з «євробляхами» почала набирати шалених обсягів, а свідома складова та відповідальність їхніх власників дійшла практично до нульової відмітки. Проконтролювати або ввести хоч якийсь облік такого транспорту практично нереально. Знайти кінцевого власника автомобіля теж. Часто придбавши з рук такий автомобіль, його черговий покупець навіть до пуття і не розумів, які документи у нього на руках і що з ними робити. Та і не це стало головною проблемою «євроблях»…
Там, де відсутній чіткий контроль, починається справжній хаос і авто на іноземній реєстрації це ще раз довели. Нереальна кількість ніде не облікованих транспортних засобів, маніпуляції з «пересічкою», фіктивні довідки з СТО, фірми-одноденки в іноземних країнах, яких насправді ніде окрім паперу не існує – все це і багато іншого додало напруження на автошляхах і явно не посприяло безпеці руху.
В будь-якому випадку, власникам залізних коней з європейською пропискою варто зрозуміти, що достойна і заможна країна, про яку вони всі мріють, починається там, де кожен дотримується правил, норм і законів, які в ній діють. Пошук обхідних шляхів заради власних інтересів може завести тільки в глухий кут.