Це примхи долі? Підступи ворогів? Хронічне невезіння? Чи справжня причина лежить на поверхні? І просто необхідно звернути увагу на людський фактор?Через нерозбірливість у підборі свого оточення Юлія Володимирівна з кожним роком все далі від бажаної посади №1. Лідер партії наближувала до себе та виявляла довіру не своїм партійцям, а представникам бізнес-груп та членам почивших в бозі «диванних» партій, чий рейтинг визначався в межах статистичної похибки. Часом, розвиток партії залежав від того, хто в буквальному сенсі першим добіжить до Зеленого кабінету Тимошенко на Турівській. З 2006 р. до орбіти Юлії Тимошенко все більше потрапляє тих, чиї власні інтереси та перспективи завжди йдуть вище партійних.
Пропихуючи у виборчі списки потрібних людей, псевдо-соратники давно перетворилися з розбудовників чи не єдиної ідеологічної політсили в країні на політичних стерв’ятників. В гонитві за грошима та за місцем під політичним сонцем, продаються честь, совість та обов’язок. Петляючи між пропозиціями олігархів, Банкової та Грушевського, оточення Тимошенко ні в гріш не ставить президентські амбіції свого лідера. Пристосуванці сумлінно й свідомо руйнують партію, в очікуванні отримати свій бонус від розвалу «Батьківщини». Офіційний список кандидатів до Київради від «Батьківщини» - черговий етап планомірного розвалу партії.
«Батьківщину» є з чим привітати: 7 з 17. Тільки семеро новообраних депутатів мають відношення до партії Тимошенко. Це партійці з «древніми» партквитками, активісти партійних акцій, мешканці наметового містечка біля Печерського суду, постійні пасажири автобусних рейсів «Київ-Харків»… Решта, «золота акція» в грі «більшість КличкаVS опозиція».
На відміну від натовпу "знакових" постатей у списку БПП до Київради та одіозних кандидатів, що протягнув за собою Омельченко в Київраду, прохідна частина списку партії Тимошенко вражає своєю «новизною» та «справедливістю». Ймовірно, з розрахунку на те, що у киян коротка пам’ять, і вони не згадають скандальні прізвища зрадників «Батьківщини» і соратників Льоні-Космоса. І не запитуватимуть, чому в депутати від Тимошенко йдуть люди Пилипишина, скандальний забудовник та людина регіоналів.
Дійсно, а що тут такого? Новоспечений депутат Олександр Березніков – чиновник КМДА зі стажем: працював і при Черновецькому, і при Попові, працює і при Кличку: очолює управління у Департаменті будівництва та житлового забезпечення. Обраний до Київради у 2006 р. від БЮТ, був виключений з фракції за те, що під керівництвом Михайла Голиці&Ко тісно співробітничав як з Блоком Черновецького, так із Партією регіонів. Мабуть, за ці роки Березніков розкаявся у вчиненому і партія пробачила йому зраду? Ну з ким не буває… Як ще можна пояснити наявність в команді Тимошенко підлеглого Кличка?
Цікаво було би дізнатися про кількість «аргументів» Дениса Москаля, який п’ять років тому здавалося б назавжди розірвав усі стосунки з «Батьківщиною». У вересні 2010р. голова фракції БЮТ у Київраді Меліхова заявила: у Київраді відбулося рейдерське захоплення її фракції: маючи фіктивне рішення фракції депутат Москаль проголосив себе головою БЮТівців у міській раді замість Меліхової. Депутат, якого пов’язували з екс-головою АП часів Януковича Андрієм Портновим, разом з депутатами від Блоку Черновецького, ПР та Кличка проголосував за ліквідацію райрад. Згодом, йому та іншім «бютівцям» сам Попов пропонував співробітництво.
«Справедливість є!» - подумав очільник столичної «Батьківщини» Володимир Бондаренко і повів під Юліними прапорами до Київради Олену Антонову. Її діяльність пов’язують з екс-головою Шевченківського району Віктором Пилипишиним. Про це свідчить досвід її депутатської роботи: участь у парламентських виборах 2007-го року під 104-м номером Блоку Литвина, участь у місцевих виборах у 2008 р. під 5-м номером списку блоку Литвина.
Виходячи зі свого совково-комуністичного досвіду, головний соратник Тимошенко по Києву адаптував «нам партия строить и жить помагает» до теперішнього часу: будувати й жити столичній «Батьківщині» та киянам відтепер буде Ваган Товмасян. Кілька років тому саме цьому підприємцю ЗМІ приписували не без допомоги Черновецького, знищення парку «Орлятко» в Солом’янському районі столиці. Депутат не тільки знищив парк «Орлятко», але у 2011р. отримав срібний орден «Свобода і честь». Як меценат, який надавав Святошинській організації Партії регіонів «неоціненну підтримку».
Уявити як «зраділа» Юлія Володимирівна, прочитавши що вона веде до Київради людей Черновецького і «агентів Кремля», не важко. Зрозуміти, хто підставив лідера з відбірними кандидатами, теж. Як і те, навіщо це було зроблено.
Саме таким псевдо-соратникам столичний БЮТ завдячував своїми першими депутатськими «тушками». У 2006 р. до Київради від БЮТ обрано 41 депутат, і практично відразу 18 депутатів «тушконули» (в опозицію екс-бютівці не пішли, частина з них створили фракцію «Столичні реформи», частина стали позафракційними). У 2008 р. до Київради від БЮТ обрано 32 депутати. Проте вже за 2 роки склад фракції у Київраді , не без допомоги того ж таки Дениса Москаля, скоротився до 14 осіб, а ще за 2 роки фракція нараховувала тільки 9 депутатів. У 2014 р. "Батьківщина" у Київраді втратила третину фракції, попри те, що від партії було обрано всього 3-х осіб. У 2015р. до Київради обрано 17 депутатів, проте чиї інтереси представлятиме та сама більшість у 10 осіб, що не мають до Тимошенко жодного відношення, досить скоро покаже час. Ці політичні поразки свідомі дії найближчого оточення Тимошенко різних часів - від Богдана Губського, Андрія Портнова до Сергія Соболева, які завжди працювали на кого завгодно, але не на лідера «Батьківщини».
Політична невірність, необізнаність, зрадництво стали звичною справою в лавах її партії. Біографії та зв’язки депутатів, що ганьблять виборчий список – тому прямий доказ. В жодній партії немає такого розгулу демократії, як у Тимошенко. В «Батьківщині» ж можна вдавати з себе палкого прихильника Тимошенко і в той же час прилаштувати зятя нардепом від партії влади. Так, наприклад, зять нардепа від «Батьківщини» Сергія Соболева, Владислав Голуб є нардепом від БПП. А зять голови Київської парторганізації Володимира Бондаренка Дмитро Нікульшин - голова Святошинської районної парторганізації «Батьківщини» та член міського бюро партії, є помічником-консультантом нардепа з «Народного фронту» Геннадія Кривошеї. Партійні люстрації - для простих партійців. Аморальність партійних бонз-«батьків сімейств», які працевлаштовуючи своїх чад, розклали яйця в різні політичні кошики, нікого не цікавить.
Практично тотальну зачистку в Києві провів Бондаренко за рік своєї роботи. Позбуваючись власних опонентів, з партії повиключали партійців, які підтримували Юлю, проте виступали проти самого Бондаренка. Разом з ними, з лав «Батьківщини» виключили членів їх родин та, навіть, їх однофамільців. В квітні 2015р. через однакове прізвище з екс-головою одного з неугодних партосередків, столична «Батьківщина» позбавила членства в партії людину, що пішла з життя в липні 2013р. За підрив авторитету партії. Цікаво, яким чином підривав авторитет міського бюро «Батьківщини» та очільника осередку Бондаренка покійний партієць? Погодьтеся, позбавляти партквитків мертвих членів партії – «сильно», 1937р. відпочиває. Це показник того, як халтурить регіональне відділення партії, штампуючи свої рішення без перевірки інформації.
Наявність в партії Тимошенко імітаторів партійної роботи, що превалюють над реформаторами, також уповільнює шанси лідера на президентство. Партійної діяльності в столиці немає, партійні офіси переважно не працюють, агітаційних заходів катма. Є ілюстрація бурхливої діяльності та невгамовної роботи. Але чомусь тільки в Фейсбуці. І розмови про «партійний подвиг» столичних тимошенківців та скачок рейтингу під час місцевої виборчої кампанії вдвічі, не більше ніж вигадки міського парткерівництва. Цифрами: у 2015р. за «Батьківщину» проголосувало 76 991 киян (8,91%), а на місцевих виборах в Києві у 2014р. - 54 698 киян (4,14%). Тобто, рейтинг партії за старим виборчим законом наразі б нараховував 5-6%.
За умови, що у 2014р. проекти нардепів від «Батьківщини» - «Леся Оробець і Нове Життя», «Микола Катеринчук на виборах мера Києва» та «Кириленко йде в мери Києва» (44 815 (3,39%), 29 059 (2,2%) та 8108 (0,61%) голосів відповідно) потягли з електорального поля Тимошенко як мінімум половину виборчих голосів, ця виборча кампанія мала би збільшитися для партосередку щонайменше на 40 тис. «за». Адже ні Оробець, ні Катеринчук, ні Кириленко вже не брали участі в перегонах.
Дякувати слід новому закону Про місцеві вибори. Адже закон фантастичним чином вплинув на долю партій та кандидатів. Підтвердженням виборчих фокусів є співвідношення результатів партії «Батьківщина» у Києві та в Київській області. У столиці при 8,9% та 76 991 голосів до Київради проходять 17 кандидатів, а в Київській області при 17,38% та 119 619 голосів до обласної ради обираються тільки 16 осіб. Відчули різницю? Відтак, переможні результати імітаторів, як і їх несамовита робота на користь партії, це чистої води маніпуляції
Дякуючи «професіоналізму» керівника столичного штабу «Батьківщини» Бондаренка в частині підбору кандидатів та округів, поза депутатством лишилися політики національного рівня зі значним досвідом роботи. Такі як Павловський Андрій та Боднар Ольга . Результати знаних партійців поступаються позапартійним «темним конячкам». Новоспечені депутати не стали вигадувати новий велосипед, і використали старий добрий метод Черновецького - власний фінансовий ресурс. Звісно, не без підтримки столичного керівництва «Батьківщини» у виборі безпроблемного округу.
Зараз, коли керівництво партійних осередків не обирається, а відповідно до зміненого Статуту партії, призначається Президією Політичної ради партії, мати вплив на думку лідера вважається великою політичною вдачею. Саме завдяки ущербним діям цих людей, Тимошенко залишилася без вірних соратників, без політичних рейтингів, без президентства. Недолугий бекграунд змінив аксакалів партійного руху, однодумців часів Помаранчевої революції, партійців з 15-м стажем. Мишача “возня” соратників-пристосуванців за вплив на лідера та посади в партійній структурі, які підтримують Тимошенко виключно за депутатський мандат чи за міністерські посади - будні сьогоднішньої «Батьківщини».
Президентська гонка – командна гра для сильних політиків, пов’язаних спільною метою. Чи є шанс на перемогу з командою в якій превалюють не соратники, а ті, хто звик сидіти п’ятою точкою на двох стільцях? Ті, хто розбудовує не партійну структуру, а власні українські села? Ті, що звикли бути в постійному адюльтері з Кличком/Порошенком/ … та вміють робити не тільки політичний шпагат, але й чимало інших фокусів?
P.S. Оскільки в лавах «Батьківщини» та серед кандидатів до Київради ще залишилися люди, з якими я останні 10 років розбудовував київський осередок партії, боровся з режимом Януковича та за визволення Тимошенко з-за грат, з метою уникнення будь-яких маніпуляцій публікую даний матеріал після закінчення виборчого процесу та оголошення офіційних результатів місцевих виборів.