Однак ситуація останнім часом кардинально змінюється. Українці, отримавши можливості безвізу, стають реальною трудовою силою, донором європейських держав не тільки з позиції технічно-масових сервісів (збирання, вирощування, шиття, доглядання, конвеєрні збірки тощо), але й щодо заповнення ніші рідкісних інтелектуально-інноваційних професій майбутнього в царині ІТ чи креативних індустрій. Нещодавно популярне польське видання Dziennik Gazeta Prawna провело опитування та склало рейтинг "50 найбільш впливових людей польської економіки". Українці-заробітчани зайняли друге місце у списку і таким чином потіснили в рейтингу навіть польського президента. "Українці — колективний герой польської економіки, чи принаймні важливий і світлий пункт на нашому ринку праці", - такі пояснення цьому факту дали автори рейтингу. Працедавці Польщі з нетерпінням очікують на прибуття майже двох легалізованих за мірками Євросоюзу мільйонів наших громадян на роботу. У всякому разі вони подали вже 1,7 мільйона заяв на таке працевлаштування. Якщо взяти до уваги, що у самій Польщі масова трудова міграція в інші країни відбулась ще в 90-ті роки минулого століття і нині там спостерігається наближення демографічної кризи, то українці стають найбажанішими трудовими гостями. До т ого ж вони апріорі розглядаються як майбутні громадяни ЄС, а це вже громадянський рух приєднання українців до спільнот об’єднаної Європи. І відбувається це явочним порядком, в піку бюрократично-чиновницькому спротиву держави України та держав ЄС проти громадян України. Тим паче, що країни ЄС потребують не лише збирачів полуниці, а й медиків, педагогів, працівників культурної чи інноваційно-індустріальної сервісної сфери тощо.
Крім Польщі нашим громадянам-трударям раді і в Чехії та Італії. Втім чимало їх і в інших країнах Європи, а тепер вже і світу. Так, досить активно проводиться робота із залучення українців на роботу в Німеччині, Литві, Іспанії, США, Канаді та Австралії. А в Чехії, Словаччині, Угорщині та Естонії існують цільові урядові програми рекрутингу українців. Навіть Угорщина, з якою останнім часом у нас склалися непрості політичні і дипломатичні відносини, заявила вустами голови Федерації угорських будівельних підрядників, що готова прийняти якнайшвидше до двох тисяч українських будівельників.
Можна радіти такому успішному попиту на українців за кордоном, але виникає закономірне питання державницької ваги — чому ж наші земляки масово покидають терени Вітчизни? За офіційною інформацією Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук Україну покинули в пошуках роботи за три роки 1 мільйон 303 тисячі трудових мігрантів.
Причини такої кричущої вибіркової (країни вибирають собі найкраще) міграції лежать на поверхні. Україна входить в десятку європейських країн, де зафіксований найвищий рівень безробіття. Безробіття торкнулося всіх верств населення. За інформацією Державної служби зайнятості обліку у службі перебуває 45% осіб, які мають вищу освіту. У Києві, Харкові, Запоріжжі ця цифра сягає 80 відсотків. Рівень заробітної плати не просто критично низький, а катастрофічно демотивуючий, а я б сказав злочинно-антидержавний і не йде в порівняння навіть з найбіднішими європейськими країнами. Перспективи поліпшення соціального становища громад і громадян не мають чітких критеріїв послідовного виправлення і доцільно визначених часових меж, які б викликали довіру громадянської спільноти.
Такий соціально-економічний та суспільно-моральний стан можна було пояснити громадянам ще три роки тому, коли на державу обрушився комплекс різноформатних агресій путінської Росії, які поєднувалися з використанням практик терору гібридно-глобального характеру, а ще їм передувала корупційно-брутальна політика клану Януковича, - все це дійсно ставило тоді Україну на межу можливостей існування. Але сьогодні такі пояснення абсолютно не витримують прямої критики і навряд-чи доцільні в масштабах громад тисяч населених пунктів України - публічно вони не сприймаються українським суспільством взагалі і зокрема, через елітарно-кланову пихатість управлінських стилістик центру та регіонів.
Нинішні владні гілки України за чотири роки не змогли дійти усвідомлення того простого факту, що найпершою проблемою, яку вона мали вирішити за цей час — це творення законодавчо-регламентних умов для розширення можливостей випереджального справжнього зростання добробуту кожного громадянина в місці його проживання. Бо цей індикатор-умова як фактор поступу до продуктивних перспектив є синергетично-громадянською сукупністю зусиль сучасного функціоналу майданної держави і горизонтів спроможного громадянства щодо виведення економіки країни з тіні сірих чи транзитних схем, подолання корупції на всіх щаблях життя - від капілярної корупції існування до елітарно-статусної корупції офшорно-біткойнових лакун цифрових динамік неунормованої дії, імплементації новітніх інноваційно-індустріальних технологій як глобальних сервісів в усіх сферах життя і насамперед можливостей творення цифрових реальностей блокчейнових гарантій, - перелік можна і потрібно продовжувати. І тоді комплексно-перманентні агресії та терористичні практики путінського режиму чи будь-які інші популістсько-націоналістичні зазіхання на незалежність, соборність, свободу і гідність кожного українця і Майданої України загалом не матимуть жодного шансу навіть на часткову реалізацію. Бо українці житимуть у щасливій країні надзвичайних можливостей самореалізації і захищатимуть своє право на щастя новими успіхами в глобальному світі мирної цивілізації.