Наступний раунд війни між Україною та Росією, але на юридичному фронті, відбудеться 19 квітня. Саме цього дня Міжнародний суд ООН оголосить своє рішення щодо позову України, слухання якого ми спостерігали онлайн місяць тому.
Яке ж рішенння може винести суд та до яких наслідків воно призведе? Для початку варто, як то кажуть, визначитись у поняттях.
По-перше, треба чітко розділяти два судові процеси за позовом України.
Один - направлений на введення тимчасових заходів впливу на Росію за її порушення двох конвенцій: конвенції по бороьбі з терроризмом — вона стосується війни на Донбасі. Та “конвенції по боротьбі з ліквідацією всіх форм расової дискримінації” - вона стосується Криму.
Ось цей позов якраз і розглядяється в Міжнародному судді ООН і рішення по ньому ми й очікуємо.
Інший судовий процес - так званий великий позов України проти Росії, по цим же вищезгаданим двом конвенціям, формально ще не починався.
Таким чином ці два процеси незалежні один від одного прямо. Хоча опосередковано і повязані між собою - бо є елементами ОДНІЄЇ великої справи.
То ж навіщо такі складнощі? Навіщо вимагати від суду спочатку тимчасових заходів, а вже потім — подавати основний позов?
Справа в тому, що позитивне рішення Міжнародного суду у питанні тимчасових заходів матиме для України, в першу чергу, морально-психологічне і ідеологичне значення.
А по-друге, Київ таким чином хоче звязати руки Росії на час розгляду основного позову.
Бо Росія навряд чи припинить постачати зброю, військову техніку та живу силу на Донбасс навіть після рішення суду, будьмо реалістами. І в цому випадку українська сторона, яка буде прискіпливо контролювати виконаня Росією рішення суду, у випадку їх виявлення буде кожен раз ставити на вид суду порушення російської сторони. Що в результаті має позитивно відобразитись на рішенні по основному позову. Бо саме цей процес буде головним.
І от тепер до питання — так яке ж рішення Міжнародного суду ми почуємо 19 квітня?
Теоретично є три варіанти:
Варіант перший - суд в повній мірі задовільняє позов України.
Другий — суд в повній мірі відмовляє Україні.
І третій — суд приймає позитивне рішення щодо застосування тимчасових заходів впливу на Росію, але не в тій мірі як наполягає українська сторона.
Скоріш за все — і цьому є підтвердження з моїх джерел, що суд утримається від різких оцінок і винесе рішення, ближче до третього варіанту. Такий собі варіант “ні вашим - ні нашим”. Тобто запропоновані українською стороною формулювання будуть змінені, в сторону їх пом‘якшення.
Ну і звісно, суд висуне вимоги не тільки до Росії, а ще і до України. Наприклад, знову оголосити перемир‘я. Або навести лад з добробатами. Або ще краще захищати російську мову, тощо.
Але навіть в цьому випадку для України все одно буду перемога — бо росіяни просять суд взагалі відмовити Україні у задоволенні її клопотання.
Ризикну спрогнозувати, що рішення Міжнародного суду все одно буде трактуватись українською громадською думкою (не без медіапідтримки російської сторони звісно) як «зрада» - ну така особливість, у нас хочуть «все або нічого».
І одним з аргументів критиків буде — «а от чому, мовляв, ми хочемо притягнути Росію за фінансування тероризму та дискримінацію по етнічних ознаках, а не за розв'язання повномасштабної війни проти України та окупацію її територій»?
Це питання одночасно і просте, і складне.
Просте воно тому, що суто юридично Росія визнає дію тільки цих двох конвенцій, а значить Кремль можна притягнути до відповідальності лише по ним.
А складність полягає в тому, що міжнародних механізмів притягнення РФ до відповідальності (без її згоди) і за агресію на Донбасі, і за окупацію Криму - немає. Така от особливість міжнародної судової системи. І це не вина України, Київ використовує той інструментарій, який є в наявності.
І наостанок. Рішення суду 19 квітня і подальших засідань буде залежати від того, чи суд вирішить дотримуватись буквизакону - тобто чітко, до крапки-коми слідувати написаному тексту конвенцій?
Чи все таки суд буде слідувати духу закону?
Перший варіант є небезпечним, бо право по своїй суті є обмеженим і просто неможливо прописати всі сценарії, на всі випадки нашого мінливого життя.
Тому дуже бажано, щоб Міжнародний суд ООН слідував духу закону — адже всі прекрасно розуміють хто агресор, а хто - жертва. І якщо судді, не дай Бог, вирішать втопити справу по Україні в юридичній казуістиці (уже до речі не вперше) — то це означатиме остаточну смерть системи міжнародного права як такого.
Бо так світ отримає чергове підтвердження, що міжнародне право не здатне вирішувати серйозні міжнародні конфлікти. І тому зараз на суддях Міжнародного суду ООН дуже велика відповідальність.