Ута Кильтер: «Меня смертельно разочаровал Плахов»
Известный российский кинокритик, почетный президент международной федерации кино-прессы ФИПРЕССИ Андрей Плахов провел встречу со Школой кинокритиков, где предполагал поговорить об оперативной критике. Однако ограничивать беседу заявленной темой киновед не стал, и в своей непринужденной манере рассказывал много историй из своей жизни. Кто-то остался доволен, что авторитетный специалист не «замкнулся» строго на теме кинокритики, а щедро делился своим жизненным опытом. Но были и те, чьих ожиданий от встречи Андрей Степанович не оправдал.
Среди них – одесская арт-критик, телеведущая, перформер и одна из любимых актрис Киры Муратовой Ута Кильтер:
- Меня смертельно разочаровал Плахов! У меня дома есть много его публикаций и книг – если мне надо что-то уточнить, узнать, я сразу обращаюсь к работам Плахова. А что мы узнали сейчас на лекции? Он все время говорил только о том, как они с женой переехали из Львова в Москву. Зачем нам это знать? Расскажи же о кино, о критике – мы все собрались ради этого! Задаю ему конкретный вопрос – какие есть критерии хорошей рецензии, как отличить компетентный текст от пустой писанины? А он опять о переезде в Москву! Я расцениваю это просто как неуважение. Значит, человек не считает нужным разговаривать с нами на профессиональном уровне.
Роман Оленев: ““Реальность” – это такая заезженная тема!”
Фильмом-открытием одесского кинофестиваля стала нашумевшая «Реальность» Маттео Гарроне. Работа итальянского режиссера была награждена в Каннах гран-при. Однако когда Гарроне выходил на вручение премии, возмущенный зал освистал постановщика. Критики не увидели в фильме потенциала, равного Большому призу жюри Каннского фестиваля, а победу «Реальности» сразу же связали с тем, что председателем жюри был другой итальянец – режиссер Нанни Моретти, в котором, видимо, взыграли патриотические чувства, и поэтому судейское гран-при ушло в Италию.
Но, как говорится, лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать. Так решила отборочная комиссия кинопрограммы ОМКФ и показала зрителям фестиваля «Реальность» Гарроне. Да не просто показала, а им и открыла сей праздник кино. Если арт-директор одесского кинофестиваля Алик Шпилюк остался, по его словам, «очень довольным» картиной, то одесский киновед и телеведущий передачи о кино «Стоп-кадр» Роман Оленев отнесся к фильму скептически:
- «Реальность» - это такая заезженная тема! Во-первых, сколько уже было снято, сколько уже было сказано и написано до Гарроне об этом – поэтому если ты берешься снимать фильм на такую тему, ты должен точно знать, что твоя работа внесет что-то новое, какой-то новый посыл. Параллели со сказкой о Буратино в этом случае, как мне кажется, недостаточно. Не интересно уже продолжать тупиковый разговор о культурной симуляции реальности – пора говорить о том, как выбираться из этой ситуации, что делать. А Гарроне просто предложил нам еще раз посмотреть, в каком тупике мы оказались.
Юлия Коваленко,
Школа кинокритиков
Мартiн Бленi. “Я знаю про вас більше, ніж ви самі про себе знаєте”
Ранок Школи кінокритиків 16 липня вдався на усі сто не без допомоги відомого британсько-німецького журналіста й оглядача журналу “Screen” Мартіна Блені.
Мартін ось вже 24 роки як проживає у Німеччині, відколи закінчив свою освіту, протягом якої вивчав німецьку та російську мови. За його словами – знайти своє покликання у журналістиці стало повною несподіванкою, хоча зацікавлення у кінематографі, особливо іноземному, було присутнє завжди.
Досліджуючи перетин літератури й кіно, Мартіну вдалося виграти грант на реалізацію його практичних результатів, тематику яких було змінено у строки самого гранту (3 роки) на виокремлення зв’язків між індустрією кіно і телебачення.
Впродовж навчання за грандом у аспірантурі, часу вистачало і на редагування університетської газети, і співучасть в організації фестивалю кіно й кіноклубу.
Захистивши дисертацію на тему «Німецьке кіно і телебачення», Мартін за сприяння свого наукового керівника вирушив на Берлінаре в надії на підробіток у якості перекладача. Пропрацювати вдалося цілих 4 тижні, що подарувало грандіозний досвід і віру у власні можливості, розширивши географію потенційних поїздок до Канн та Венеції.
Стосовно методології роботи журналіста на тогочасному Берлінаре (1988 рі), Мартін не без посмішки згадав про відсутність Інтернету і дедлайн у 2 години, що передбачало у разі незнання якихось деталей – дорогу до бібліотеки й телефонні розмови з потрібними людьми.
У 1989 році тколега по Берлінаре запросив Мартіна попрацювати на Мюнхенському кінофестивалі. Допомагаючи з каталогом Берлінаре, паралельно відбулася поїздка у Мюнхен, де герою стало зрозуміло, що робота у якості просто перекладача – не його мрія. Як виявилося, мрією було не перекладати чиїсь промови, а скласти і виголошувати свої.
Тому, не втрачаючи часу, Мартін вирішив відправити своє резюме у лондонський офіс Screen на посаду кореспондента в Німеччині, Швейцарії й Австрії. З відповіддю не забарилися і відразу запитали чи згоден містер Блені відвідати Канни за 2 тижні. Відповідь була позитивна і саме тому вже протягом 12 років Мартін Блені – оглядач даного журналу.
Серед найвпливовіших видань про кіноіндустрію наш лектор назвав Writing (LA) та Hollywood Reporter (CA), а у країнах СНГ – журнал «Кинобизнесс».
На завершення пролунало кілька справді суттєвих порад для кінокритиків-початківців:
- починати власну кар’єру не з маститих фестивалів, а дещо менших, де конкуренція не така значна і є доступ до потрібних людей та кінопродуктів;
- володіти інформацією щодо інтерв’юєра, але не на рівні «я знаю про вас більше, ніж ви самі про себе знаєте»;
- тримати дистанцію, адже не завжди й у всіх виходить однаково хороше кіно, а написати про це доведеться, що може зіпсувати стосунки.
Катерина Даценко,
Школа кинокритиков