ГлавнаяБлогиБлог Дмитра Сінченка

Законсервовані проблеми

Близько тижня-двох тому у Кіровограді на вулиці Кірова поклали новенький асфальт. Ця картина не могла не тішити око, адже я не пригадаю тих часів, коли цю вулицю повністю ремонтували. Звісно, можна було б критикувати комунальників за те, що клали в дощ і холод, за те, що асфальтували лиже проїжджу частину, а тротуар так і лишився з покриттям радянських часів, але вже цей факт був величезним кроком вперед. Це вже не якийсь там «ямковий ремонт», а справжнє суцільне покриття!

Фото: Дмитро Сінченко

Коли дивишся на таку картину – одразу ж виникає відчуття, що ми йдемо до світлого майбутнього, і ось-ось побачимо світло в кінці тунелю. Що економічна криза закінчиться, зарплати і пенсії зростатимуть, інфляція буде мінімальною, з’являтимуться нові робочі місця, закони виконуватимуться, суди виноситимуть справедливі рішення, ми увійдемо до Євросоюзу і постане рай на нашій землі...

З такими думками теплого і сонячного осіннього дня я безтурботно ішов вже знайомою мені заасфальтованою вулицею. Аж раптом, на перехресті вулиць Кірова і Гагаріна натрапив на розриту посеред дороги канаву. Комунальники чи то лагодили прорив труби, чи то готувалися до запуску централізованого теплозабезпечення… але ж це був НОВИЙ асфальт…

Навіщо вчора було витрачати гроші, лагодити дорогу, щоб сьогодні вже її ж і зіпсувати? Чому не можна було розрити цю канаву ДО ТОГО, як поклали новий асфальт?

Ніби ж вже і не ямковий ремонт… але суть не змінилась. Замість того, щоб спершу полагодити (а краще – оновити) каналізаційні системи, водопровід і зробити все для того, аби новий асфальт пролежав цілим як можна довше, проблему просто законсервували. Але від того вона ж нікуди не зникла.

Доводиться визнати, що в нашій державі повністю відсутнє таке поняття, як «системний підхід». Замість того, щоб розробити цілісну програму розвитку міста (області, держави), ми обмежуємось фрагментарним вирішенням проблем. З таким підходом ми завжди будемо на крок позаду від інших розвинених країн. І ніякі Європейські, чи, тим паче, Митні союзи цього не виправлять.

Змінюється влада, змінюються прізвища керівників, змінюються назви партій, що «тримають кермо», але незмінними чомусь залишаються підходи. Ніхто не хоче планувати і думати, але всі хочуть обійняти посади… Для чого? Щоб продовжувати створювати видимість бурхливої діяльності? Щоб продовжувати брехати і красти?

Таких політиків легко ідентифікувати як на національному рівні, так і на місцях. Вони критикують не дії, не підходи, не принципи, а конкретні особистості. Критикуючи, вони нічого конкретного не пропонують. Обіцяють вони багато і одразу, але не пояснюють, яким чином вони зможуть цього досягнути. Вони популісти.

І, що найгірше, їх найбільше чути. Вони мають заможних спонсорів, які забезпечують їм медіа підтримку, фінансують дорогі виборчі кампанії, адже лише з такими балакунами до влади прийдуть ті, хто тихенько «відіб’є» їхні капіталовкладення з високою рентабельністю для них. І колосальними збитками для держави і громадян.

Тому обирати необхідно лише тих, хто має гарні програми, і лише тим, хто зможе ці програми оцінити.

Дмитро Сінченко Дмитро Сінченко , Громадсько-політичний діяч, блогер
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter