У цей «Чистий четвер» ми вирішили ближче познайомити пересічних українців з Антарктикою. Тема ця вибрана не випадково. Адже 6 лютого 2016 р. виповнилося 20 років українській станції Академік Вернадський.
Детальніше про історію переходу станції до України, її проблеми та перспективи розповість Геннадій Міліневський, Начальник та геофізик Першої української антарктичної експедиції на станції Академік Вернадський.
Україна "повернулась" в Антарктику у 1996 році – здобутки і проблеми
Геннадій Міліневський
д.ф.-м.н.
Начальник та геофізик Першої української антарктичної експедиції на станції Академік Вернадський, 1996-1997
Зав. лабораторії фізики космосу Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Зав. відділу оптики атмосфери Головної астрономічної обсерваторії НАН України
Двадцять років тому відбулась подія, значення якої можливо буде оцінено лише через деякий час. Шостого лютого 1996 року британська антарктична станція Фарадей стала українською. І уже над станцією Академік Вернадський було піднято український прапор. Мені довелось бути тією самою людиною, яка разом з командою першої зимівлі підіймала цей прапор! І не можу сказати, що мені "випало щастя" робити це. Ні, це був результат двох років напруженої і важкої праці, часом драматичних подій, коли процес передачі антарктичної станції Фарадей Україні міг зірватись і ми до цього часу не мали б можливості працювати в Антарктиці.
Станція Фарадей стає станцією Вернадський, 6 лютого 1996 р. Тільки наприкінці зимівлі ми дізналися, що "Вернадський" став "Академіком Вернадським"
Тут не можна не згадати прекрасну людину, завдяки якій це відбулося, Юрія Оскрета, який був "двигуном", рушійною і невгамовною силою, яка привела до кінцевого результату повернення України в Антарктику. Разом з ним ми два роки 1994-95 гасали на моєму старенькому "Запорожці" по Києву узгоджуючи проблеми та добуваючи гроші, необхідні для продовження процесу передачі станції. Справа в тому, що хоч британці і передавали нам станцію задарма, але вимагали виконати деякі умови, які б показали, що Україна дійсно серйозно відноситься до прийняття станції. Ми мали забезпечити попередню поїздку у 1994 році чотирьох спеціалістів в Антарктику на станцію Фарадей для ознайомлення з її роботою, щоб після передачі Україні станція б продовжувала працювала без надзвичайних ситуацій. А для цього потрібні були кошти - близько 20 тисяч доларів, які ми мали перерахувати до Британії. При цьому державні мужі нам відповідали, що ці витрати не прописані в бюджеті, тому на допомогу держави не сподівайтесь. Шукайте спонсорів. Таке легко сказати, але ж це були 90-і роки, коли моя зарплатня в університеті складала аж 10 доларів... Врешті-решт вдалося вирішити цю задачу завдяки небайдужим людям - Юрію Буздугану, фонду "Відродження" та його керівнику Богдану Гаврилишину. Причому гроші ми встигли перерахувати в останній день, коли назавтра вже можна було нікуди не поспішати, і надовго забути про Антарктику. І таких критичних моментів за ті два роки було чимало.
Що здобула Україна завдяки цьому? Можливість працювати в клубі тридцятки розвинених держав світу поруч з США, Британією, Німеччиною, Австралією, і при цьому вирішувати проблеми глобального значення, які пов’язані з виснаженням озонового шару, змінами клімату, збереженням ресурсів Південного океану.
Разом зі станцією британці передали нам можливість продовжувати найдовші ряди спостережень за кліматом, озоновою дірою, іоносферою та магнітним полем Землі. Що ми, зимівники Першої експедиції, підхопили с достатнім професіоналізмом, про що свідчить відсутність стрибка в довгострокових даних, пов’язаного з передачею станції. Це було перше завдання, перша умова передачі станції, і ми її виконали. Протягом десяти років Український антарктичний центр, підвідомчий МОН, передавав ці дані до Британської антарктичної служби (друга умова). Ще одна умова – замінити старий паливний бак на новий, з подвійними стінками, за правилами Антарктичного договору – також була виконана, хоча із запізненням у декілька років.
Середньорічні температури на станції Фарадей-Академік Вернадський.
Лінійний тренд засвідчує унікальність станції, що має найдовший ряд безперервних спостережень у регіоні, та одне з найшвидших (0,6 градусів на 10-річчя) та найбільших (більше за 3 градуси за 50 років) потеплінь на планеті Земля (для порівняння — глобальна температура підвищилася “лише” на 0,8 градуса за останні 100 років).
Але це все технічні задачі, і можливості-можливостями, а після 20 років роботи в Антарктиці хотілося б побачити якісь самостійні "українські" здобутки. Завдяки станції українські вчені вперше увійшли до наукової спільноти з фізики озонового шару. І через кілька років зробили відкриття асиметрії у розподілі озону над Антарктикою, що привернуло увагу до цієї події вчених інших напрямків і спровокувало сплеск публікацій з асиметрії інших параметрів в Антарктиці.
Наша команда лабораторії "Фізики космосу" Київського університету імені Тараса Шевченка (http://antarctica.org.ua/ ) вперше "побачила" асиметрію в розподілі озону над Антарктикою і дослідила це явище і його наслідки. Тепер на нашу публікацію 2007 року є десятки посилань.
Тепер цей ефект враховується в усіх моделях відновлення озонового шару, яке прогнозується на другу половину нашого століття. Але завдяки асиметрії відновлення відбудеться із запізненням у пару десятків років. Це збереже антарктичний континент від швидкого потепління оскільки озонова діра "прискорює" циркумполярний вихор навколо Антарктики і створює "стіну" яка відокремлює Антарктику від теплого повітря середніх широт.
Можна згадати також команду Юрія Ямпольського з Радіоастрономічного інституту НАН України (http://geospace.com.ua/index.html), яка потужно працює в напрямку досліджень ближнього космосу і використовує станцію Академік Вернадський як полігон для прослуховування іоносфери та магнітного поля Землі.
Кажуть, що існують значні досягнення в біологічному напрямку. Виділено нові штами грибів, "чорні дріжджі", які мають врятувати людство від страшних хвороб. Дійсно, Антарктика це незвіданий край, який ховає ще багато таємниць для біологів. Але поки-що наші здобутки у цих розробках досить скромні.
Керівництво нинішнього Національного наукового антарктичного центру (НАНЦ) ще розповідає про значні поклади нафти та газогідратів неподалік від станції як велику перспективу і досягнення своєї діяльності. Цікаво те, що жодна з країн про таке не говорить, а заяви про "наші перспективи" сприймає мовчки. Дійсно, згідно документів Договору про Антарктику існує заборона на розвідку і видобуток мінеральних ресурсів в Антарктиці, і ця заборона може бути переглянута не раніше 2043 року. З іншого боку дуже важко уявити таку відчайдушну компанію, яка вкладе сотні мільйонів доларів у побудову нафтової платформи на шельфі Антарктики, яка буде знесена за рік-два якимось айсбергом, що пройде і не помітить, що там була платформа. Та й взагалі, зараз треба більше орієнтуватися не на розробки нових покладів нафти та газу будь-де, а скоріше втілювати розробки з енергозбереження та “зеленої енергетики”. І наша антарктична станція могла б бути саме таким експериментальним майданчиком для цього.
Двадцять років існування антарктичної станції Академік Вернадський це гарний привід оглянути здобутки, про які не втомлюється розповідати директор НАНЦ Валерій Аркадійович Литвинов. Справді, є чим пишатися українським дослідникам і поправу ми отримуємо поздоровлення, одне з найцінніших — від співробітників Британської антарктичної служби (www.bas.ac.uk ), зокрема від Джонатана Шенкліна — Містера “Озон”, який саме на станції Фарадей відкрив “озонову дірку” і у 1996 році з болем у серці та деяким острахом передавав “свою улюбленицю” нам. Тепер він визнає, що українські дослідники витримали екзамен часом, і він цілком задоволений даними з Вернадського.
Але все ж двадцять років це також і гарний привід провести критичну оцінку діяльності та виявити проблеми, які потрібно вирішити для підвищення ефективності роботи. А такі проблеми чудово видно кожному, хто хоч трохи знайомий з правилами менеджменту антарктичної діяльності інших країн – США, Британії, Австралії. Згадаю лише дві такі проблеми, але вони мають бути найперші у черзі на термінове вирішення НАНЦ, одразу після святкування 20-річного ювілею та зміни експедицій зимівників.
Уявіть собі – в НАНЦ досі не існує Центру антарктичних даних де були б зібрані, впорядковані і доступні результати спостережень за двадцять років!
Де можна побачити та отримати доступ до багаторічних метеорологічних спостережень, вимірювань озонового шару, магнітних вимірювань, вимірювань рівня моря, сейсмічних, іоносферних даних та інших спостережень, які проводяться щоденно зимівниками протягом 20-ти років? Спробуйте, зверніться до НАНЦ. Вам скажуть що десь ці дані є. Дійсно десь вони є, але розпорошені по різним інститутам, організаціям, базам даних але НАНЦ їх не контролює і не знає які дані існують, а які вже втрачені назавжди. Тому задача створення Центру даних та збору усіх існуючих даних зі станції Академік Вернадський докупи є терміновою і невідкладною. А розмови про терабайти, велику вартість обладнання, недостатнє приміщення, виказують нерозуміння важливості вирішення цієї проблеми. Вартість цього обладнання є дуже малою у порівнянні з щорічним бюджетом НАНЦ. Для антарктичної діяльності загалом держава виділяє 49 млн. гривень бюджетних коштів, а це близько 2 млн. доларів на тисячну частку яких давно можна було б купити пару потужних серверів та започаткувати Центр даних.
Ще одна проблема – досі не існує Закону про антарктичну діяльність. Цей закон має визначити статус антарктичної станції, а головне - статус та соціальну захищеність зимівників. Ще на початку діяльності двадцять років тому, коли не було досить часу розробляти законодавство, бо перша зимівля вже йшла, Постановою уряду було визначено, що головними грошовими виплатами зимівникам будуть польові, які визначаються від розміру витрат на відрядження. Колись це було за рік зимівлі близько 10 тис. доларів і це було достатнім стимулом для зацікавленості в роботі на станції. Зараз така прив’язка довела цю суму до сміхотворних 200 доларів на місяць, тобто вдвічі менше, ніж такі спеціалісти заробляють тут у Києві не відриваючись від сім’ї. До того ж, досі ніде не прописані пільги полярників за вислугу років, пенсійне забезпечення, страхове забезпечення. Наприклад, у Радянському Союзі рік зимівлі полярникам зараховувався за два роки стажу роботи. А зараз є зимівники, які зимували сім разів, відпрацювали сім зимівель. І що вони отримують? Подяки від МОН...
Проведення антарктичних досліджень завжди вимагає достатніх ресурсів, тому ці дослідження мають бути або найвищої, світової якості, або вирішувати глобальну проблему людства. За такими підходами відбирають напрямки досліджень у світових антарктичних лідерів. Саме тому багато країн виконують спільні проекти об’єднавши фінансові ресурси та зусилля вчених. Чи працюють такі критерії в українській антарктичній науці? У яких міжнародних спільних проектах беруть участь співробітники НАНЦ? Такі питання виникають на порозі двадцятиріччя "повернення" України в Антарктику. Де знайти відповіді? Чи можуть відповісти на ці питання в НАНЦ? Чи можливо при нинішніх методах управління вирішити ці проблеми та забезпечити ефективний менеджмент і розвиток українських антарктичних досліджень? Багатьом вченим зрозуміло, що давно настав час зробити перезавантаження у методах управління антарктичною діяльністю для збільшення ефективності роботи.
Що ми відчували 20 років тому приймаючи станцію Фарадей, цю перлину на Антарктичному півострові? Надзвичайне піднесення, значні надії на цікаві проекти у співпраці з потужними країнами, радість після добре виконаної роботи. Це все видно на обличчях того часу...
Перехід від Першої до Другої (Разом з метеорологами Другої зимівлі Світланою Краковською та Людмилою Маньковською)
Перша зимівля закінчилася, треба залишати станцію, трохи сумно... Ближче до корми у жовто-блакитній куртці - "батько" української Антарктиди - Юрій Борисович Оскрет.
Геннадій - справу зроблено, можна радіти.
Команда Першої зимівлі у повному складі - середина зими.
Зліва направо зверху донизу: Андрій Сидоровський (механік-дизеліст), Володимир Бахмутов (геофізик), Володимир Павлік (лікар), Володимир Рязанов (кухар), Павло Крушеницький (заст.начальника станції з технічних питань), Владислав Тимофєєв (метеоролог), Леонід Говоруха (гляціолог), Сергій Гордієнко (спеціаліст з виживання); Євген Гур'янов (електрик), Роман Братчик (адміністратор зв'язку), Олександр Янцелевич (метеоролог), Геннадій Міліневський (начальник станції)