Обидві сторони не наважуються розірвати двосторонні дипломатичні відносини і цим створюють прецедент у світі, коли жертва має розвинуту мережу дипломатичних установ у агресора.
На перший погляд, ситуація для України виглядає просто: рекомендується розірвати (принаймні серйозно скоротити) дипломатичні відносини з РФ, наприклад - задля їх розширення в країнах ЄС в умовах критичної економії коштів. Тим більше, що у нас нема посла в РФ.
В разі таких дій з нашого боку РФ була б змушена сама скоротити своє диппредставництво, або ж таким чином була б штучно створена асиметрія, тобто умови для депортації з нашої території російських дипломатів.
Але це «на перший погляд». А як бути на ділі, зокрема як забезпечувати права в РФ українських громадян, які не відчувають у цій країні ворога (адже, на жаль, серед нас є і опоненти, і прихильники РФ), не знає практично ніхто. Як забезпечити права нехай навіть малої кількості людей, які себе почувають українськими громадянами і вправі розраховувати на свою державу? Хоча, з іншого боку, не зрозуміло, чи мають можливість наші дипломатичні установи в РФ забезпечувати права українських громадян, тоді як навпаки – все гарантовано?
На усі ці питання також нема однозначної відповіді.
Але, у всякому випадку зрозуміло, що, за винятком консульських працівників, посади дипломатів, які мали б займатися економічним, науково-технічним, культурним співробітництвом тощо, можуть бути переведені в інші країни, оскільки таким дипломатам обидвох країн робити нічого.
Як здійснюються українсько-російські дипломатичні відносини тепер, зокрема – під час агресії та під час переслідування українських громадян в Росії?
З першими особами представництва, здається, зрозуміло: російський посол представляє інтереси своєї держави у Києві, а українського нема взагалі, оскільки колишній посол призначений в інше місце і взагалі давно покинув Москву. І це не має ніякого значення в теперішніх українсько – російських відносинах, коли має місце російська агресія в Україну.
Що роблять всі інші дипломати, які спеціалізуються на конкретних напрямках (економіка, наука, культура, інформація тощо), крім консульських співробітників, не відомо, оскільки вони тепер не можуть ефективно співпрацювати із відповідними профільними установами, адже до них відношення, в кращому випадку, - не дружнє.
Консульські співробітники, принаймні у країні, яка є агресором, працюють в ненормальних умовах. Про це свідчить, зокрема, випадок з начебто листом Президента України Надії Савченко, який довго буде прикладом ганьби всіх. Крім цього, і тут, і там консульські установи їх часто пікетують, що не сприяє роботі консульських працівників.
Словом, виходить, що українсько-російські дипломатичні відносини все більше набувають ознак дивних і навіть зайвих. Багато (або всі) дипломатів (як наших в Росії, так і їх в Україні) просто не потрібні, бо від них абсолютно нічого не залежить. Враховуючи також те, що і так в Україні не вистачає грошей для фінансування закордонних дипломатичних установ та нашу визначеність щодо інтеграції з ЄС тощо, варто би на час агресії згорнути українсько - російські дипломатичні відносини на користь розширення дипломатичної діяльності в країнах ЄС. А наші інтереси в Росії можуть представляти дипломати інших держав – така практика відома. Коли ж прийде час відновлювати дипломатичні відносини – не буде великих проблем, виходячи з наших національних інтересів, потреб та можливостей.
Можливо також доцільно скоротити (або принаймні понизити) українську дипломатичну присутність у світі за рахунок її розширення в ЄС, США та інших демократичних країнах – також у контексті раціонального використання коштів і забезпечення нашого руху до ЄС і взагалі до демократії?
І взагалі: чи варто, в умовах браку коштів, утримувати понад 80 обмежених посольств у світі, чи доцільно мати менше повноцінних, які б могли повноцінно захищати українські національні інтереси? Те саме стосується і консульських працівників.
Такий досвід інших країн відомий.