Підстав вважати, що дослідники помилились стосовно нашої країни, насправді, немає. Бо якщо проаналізувати характеристики «гібридної демократії», знайдемо всі хвороби нашої держави. Так, перша ознака «гібридності» - порушення виборчого процесу, перешкоди проведенню чесних виборів. На жаль, це про нас. Взяти хоча б те, що на нові парламентські вибори ми ризикуємо піти зі старим виборчим законодавством, яке культивує політичну корупцію та підкуп виборців. Гречкосійство досі активно та неприховано використовується багатьма кандидатами від влади та олігархів. Адмінресурс на різних рівнях також залишається звичним ділом. Друге - тиск з боку влади на політичних опонентів, пресинг та переслідування журналістів. Не потрібен бінокль, щоб побачити у нас і ці вади гібридного режиму. «Політичний булінг» стосовно опозиційних політиків, закриття для них доступу до ЗМІ – на лице, тонни чорного піару від влади продовжують рясно здобрювати українське інформаційне поле. Тривають атаки на активістів, які займають принципову громадянську позицію, відстоюють свої права та борються з корупцією на місцях.
Про «гібридність» демократії свідчить і те, що в країні досі відсутнє верховенство права. І той факт, що Україна знаходиться на тому ж місці у індексі, що й рік тому, коли в нас ніби-то триває судова реформа, зайвий раз свідчить, що належних змін у цій сфері насправді не відбувається. Згадати хоча б останнє розвінчання щодо кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. Громадські активісти стверджують, що близько половини таких кандидатів приймали політично вмотивовані рішення та мають сумнівні політичні зв’язки. А мова йде про суд, який має ухвалювати рішення стосовно посадовців найвищого рівня. Такі речі, як і вкрай низький рівень довіри до суду в суспільстві, свідчать, що за останні роки ми, на жаль, не просунулись вперед у розбудові правової держави.
Найвищий індекс демократії міжнародні експерти присвоїли нам у 2006 році. Тоді, після Помаранчевої революції, у країні дійсно почався зсув у бік бажаних перетворень. Це відчуло і громадянське суспільство, і міжнародні експерти, які видали нам кредит довіри. На жаль, ці перетворення так і не були завершені, а за часів Януковича демократичні процеси швидко згорнулися.
Те, що ми продовжуємо знаходитись в групі країн із гібридною демократією, свідчить, зокрема, про те, що головні виклики нашою державою не подолані. Україна, на жаль, не здійснила прориву в інституційній розбудові і перетворенні країни з радянсько-олігархічної республіки на європейську державу і демократію західного зразка.
Наявне місце не може задовільняти нашу країну, яка ставить перед собою мету вступ до НАТО і ЄС. «Геть від Москви» - правильне гасло, та мусимо для цього змінитися, в першу чергу, інституційно. Виграти у важкій гібридній війні зможемо тоді, коли матимемо ефективні державні інституції, чесний суд та верховенство права. У протистоянні російській агресії мусимо розраховувати не на окремі «перемоги», а на сильну правову державу. Така держава зможе захистити своїх громадян і не бути вразливою до різного роду атак – і внутрішніх, і зовнішніх.
Тож оприлюднений рейтинг давайте сприймати як певний дороговказ, куди маємо рухатися. Нашою метою має стати встановлення в країні повної демократії. Причому відбутися це має в найближчі роки. Рейтинг демократії – також орієнтир для свідомого вибору українців. Мусимо аналізувати програми кандидатів та обирати того, хто має мотивацію та компетенцію забезпечити потрібні зміни. І підняття держави в цьому рейтингу також стане одним із критеріїв оцінки діяльності наступного президента України. Колись Микита Хрущов ставив перед СРСР надважку задачу – «Догнати й перегнати Америку з виробництва м’яса, молока і масла на душу населення». На сьогодні перед керівництвом незалежної України стоїть завдання значно скромніше, а від того більш реалістичне – наздогнати Монголію за індексом демократії. Мусимо впоратись.