ГлавнаяБлогиБлог Андрія Осіпова

Адвокатура майбутнього сьогодення

Майбутнє вже наступило. 

Роберт Юнг

Деякі з тих, хто боїться глянути в очі майбутньому,

не підозрюють, що майбутнє може показати їм зад. 

Станіслав Єжи Лец 

Напевне зайвим буде говорити, що наявність незалежної та добре зорганізованої адвокатури є обов’язковою ознакою успішної держави. Адвокатура, як невід’ємна частина правосуддя, є важливою для кожної конкретної людини. І ця важливість не залежить від того чи знає про це певна особа і чи усвідомлює цей факт. Повноцінна адвокатура як своєрідний регулятор системи правосуддя, без перебільшень життєво необхідна.

Фото: Сергей Нужненко

Проте, як виявилось, не має страшнішого супротивника для адвоката, ніж інший адвокат на керівній посаді. На сучасному етапі система органів адвокатського самоврядування майже перетворилась на чиновницький механізм, що є централізовано підпорядкованим столичним чиновникам. Подейкують, що регіональні керівники адвокатських органів підписують особисті зобов’язання про підтримку керівників національних органів адвокатського самоврядування. Невже в сучасному світі є можливими середньовічні відносини “сюзерен – васали”? Стан справ такий, що не важко передбачити занепад професії, підпорядкування адвокатури державним органам (наприклад Мінюсту, як це було у СРСР) та монархічний спосіб передачі керівних посад. Чого лише варте корегування Правил адвокатської етики, що було проведене у сумнівний юридичний спосіб та без достатнього обговоренння. При цьому сам текст не те, що гірший за попередній – він є шкідливим для адвокатів. Соромно зізнатись, але з Правил спочатку зник принцип чесності і порядності, а тепер вже позбулись і принципу колегіальності, які існували багато років. Франц Кафка сприйняв би цю ситуацію як чудовий сюжет для оповідання.

Вже майже звичними стали зрежисовані обласні конференції адвокатів, підбір лояльних делегатів на з’їзд, квоти, “договорняки”, безальтерантивні голосування за одну кандидатуру тощо. Навіть Рада адвокатів та Національна асоціація адвокатів України вважають, що мають право на скасування рішень Ради адвокатів області. Ця внутрішня ситуація ускладнюється багатьма зовнішніми факторами, які існують в державі – політична криза та високий рівень корупції, збройний конфлікт на Сході, зневіра суспільства.

Переважна більшість проблем адвокатури України спричинені процедурними моментами утворення її представницьких та керівних органів. У цілої низки “адвокатських чиновників” виявилось непереборне бажання узурпації влади. П’ятирічний строк повноважень органів самоврядування є невиправдано великим і не забезпечує нормального процесу оновлення. Адвокатура застрягла у чварах, в судах одних адвокатів проти інших, в судах про оскарження рішень органів адвокатського самоврядування, кримінальних та дисциплінарних провадженнях.

Цілком очевидно, що на сучасному етапі запобіжні процедури демократичного і незалежно формування адвокатських органів не можуть впроваджуватись лише через традиції та професійну повагу. Відтак шлях наведення ладу має бути імперативно визначений у законі. Людство напрацювало багато інструментів запобігання узурпації, підтримання конкуренції та належного функціонування владних органів. На мою думку, ці механізми терміново потрібно запроваджувати. Ось лише деяки з них:

1. Спосіб утворення органів адвокатського самоврядування: прямі вибори у регіонах, право голосу надається усім адвокатам;

вільне та відкрите висування кандидатів. У випадку, якщо на посаду висувається лише один кандидат, він вважається обраним за умови отримання не менше 2/3 голосів виборців; виключно таємне голосування за кандидатури; відкриті та прозорі процедури підрахунку голосів; порядок денний з’їздів оприлюднюється заздалегідь та не може бути змінений; рішення, які стосуються роботи усіх адвокатів, встановлюють для них додаткові обмеження або обов’язки ухвалюються виключно після їх розгляду в кожній з областей; делегати всеукраїнського з’їзду отримують завдання на голосування під час обласного з’їзду.

2. Строк повноважень та ротація: органи адвокатського самоврядування оновлюються щорічно на третину;

заборона двох каденцій поспіль, право на повторне обрання лише через 3 роки після закінчення повноважень.

3. Контроль: діяльність атестаційних комісій є повністю відкритою із забезпеченням транслювання процесу складання іспитів;

дисциплінарна відповідальність адвокатів є реальною та справедливою, із впровадженням механізмів, що запобігають цькуванню, розправам та помстам; до адвокатури обмежено доступ особам, які перебуваючи на посадах у судових та правоохоронних органах грубо порушували професійні права адвокатів та права і свободи громадян; судді, працівники поліції, СБУ та прокуратури допускаються до складання адвокатського іспиту лише через 3 роки після припинення повноважень; фінансовий контроль за діяльністю органів адвокатського самоврядування здійснює незалежна аудиторська компанія, що обирається на конкурсних засадах.

При цьому я вважаю, що має відбутися повне перезавантаження (вибори за новими правилами) органів адвокатського самоврядування після ухвалення описаних вище законодавчих змін. Одночасно має існувати пряма заборона на балотування на керівні посади (голови рад та КДКА) протягом 3 років.

Мій добрий товариш і досвідчений адвокат М.Б. висловий сумнів у тому, що зміни до закону зможуть виправити ситуацію. Його аргумент – ті, хто порушував закон для того, щоб прийти до влади та її сконцентрувати, не зупиняться перед новими порушеннями закону та процедур, щоб цю владу утримати.

Попри підставність таких сумнівів, я щиро сподіваюсь, що це припущення не підтвердиться. Принаймні шлях законодавчих гарантій та чітких процедур видається мені більш швидким, ніж культурно-правові зміни у свідомості адвокатів та вироблення традицій. Більш того, ці два шляхи не є взаємовиключними і мають очевидний причинно-наслідковий зв’язок.

Якось Михайло Жванецький пошуткував: “якщо взяти темне минуле і змішати його із світлим майбутнім, то ми отримаємо сіре сьогодення”. Хороший вислів. Мене ж бентежіть, що часто під поняттям майбутнє мається на увазі своєрідна “морквина перед віслюком”, далекий обрій, який пропонують як альтернативу. При цьому пропонують почекати, тимчасово змиритись, помовчати. Мовляв, ще трішечки і заживемо. І “віслючки” продовжуюють робити свою роботу у надії дотягнутись до омріяної поживи.

Я не вірю у безвідносне майбутнє. Я вірю у майбутнє сьогодення. Я вважаю, що кулуарні роздуми та бідкання адвокатів щодо сучасного станом речей в професійному самоврядуванні – це лише відмовка, щоб нічого не робити. Повірте, що чесних, порядних і свідомих адвокатів принципово більше, ніж тих, які через бажання влади готові зруйнувати свою професію, поставити під загрозу правосуддя та справедливість, плазувати перед високопосадовцями. Самий час назвати речі своїми іменами. Конче потрібно почати принципові зміни, які зроблять неможливим чи принаймні надзвичайно складним процес підпорядування адвокатури державній владі та політичним елітам, забезпечать її справжню незалежнійсть та самоврядність.

Таке майбутнє сьогодення я бачу.

Андрій Осіпов Андрій Осіпов , Експерт Інституту Політичної Освіти
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter