З одного боку, ці протести були спрямовані на підтримку турецької революції, але учасники не забули виразити своє невдоволення й українськими реаліями. Такі акції, за умови їх повторюваності у різних країнах, можуть впливати на вирішення проблеми, бо піднімають питання не лише на державному, але й на міжнародному рівні. Крім того, вираження підтримки із інших країн є сигналом, що надихає активістів і далі відстоювати свої права або вимагати відставки певного політика. Одним із гасел акції, що проходила 3 червня перед турецьким посольством стало твердження, що Чорне море – не перешкода для солідарності. Солідарність між людьми із різних країн? Глобальна солідарність? Що це таке і навіщо вона?
Щоб дати відповідь на подібні запитання варто розглянути, як часто, хто і кого вирішує підтримати. За даними моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства за 2012 рік відбулося не менше 28 акцій протесту щодо подій, які відбувалися поза межами України. Кількість таких акцій є меншою майже у два рази у порівнянні із попереднім 2011 роком, впродовж якого зафіксовано 46 таких подій. У першому ж кварталі 2013 року таких акцій було зафіксовано 6 подій , що на 2 менше, ніж за той же період в 2012 році. Великою мірою кількість таких протестів визначається частотою подій, що викликають резонанс у світовій політиці. Найбільш активну підтримку в українців викликають протести у сусідніх країнах, зокрема у 2011 році більша кількість протестів підтримки була викликана репресіями у Білорусі та протестами проти фальсифікацій виборів президента Росії, хоча увагу й отримали події у далеких від України Італії (активісти святкували імпічмент Берлусконі) та Чилі (активісти протестували проти жорстокого поводження поліції із протестуючими проти неоліберальної політики). У 2012 році найчастіше підтримку виражали знову ж таки російським опозиціонерам.
Часто солідарність із закордонним подіями виражають саме діаспори громадян цих країн, до прикладу, сирійська діаспора у листопаді 2012 закликала до припинення воєнних дій у Сирії. Але все таки більшість акцій проводяться активістами громадських організацій та партій, що не мають жодних особистих зв’язків із особами, яких вони підтримують. Що ж тоді спонукає їх до дій?
Що конструює глобальну солідарність?
По-перше, чинником формування глобальної солідарності варто виділити масові медіа. Власне повстання в Туреччині є чудовим прикладом того, яким чином інформація була поширена спочатку по Туреччині, а потім і по всьому світу через соціальні мережі навіть за відсутності повідомлень в офіційній пресі. Рівень поширення інформації про проблему в Інтернеті великою мірою впливає на те, на скільки масово та активно буде проявлена солідарність із подіями в іншій країні.
По-друге, саме усвідомлення глобальності проблем часто спонукає до солідарності. Оскільки увесь світ поєднаний у глобальну систему поділу праці та обміну ресурсами, а відповідно й політичні та культурні процеси є взаємопов’язаними, то і проблеми, з якими стикаються різні держави, є взаємопов’язаними, ба навіть спільними. Те, що Туреччина не витримала засилля іноземного капіталу та неналежного використання людських та природних ресурсів, стосується України та й багатьох інших країн Другого та Третього світу, які у глобальній капіталістичній системі займають місце ресурсної бази. Глобальні проблеми не можливо вирішити локально, вони вимагають опору із різних країн та підняття тем на міжнародному рівні.
По-третє, бажання певної політичної сили або ж організації пропіаритись на міжнародному рівні мотивує її до активної реакції на події міжнародного масштабу. Прагнення донести власні ідеї та діяльність до світового загалу, що майже стало самоціллю, можна прослідкувати у акціях FEMEN. За даними моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства за 2011 рік 5 акцій FEMEN були акціями солідарності, за 2012 рік таких акцій відбулося 2, але femen`ки активно спрямували свою діяльність проти ЄВРО-2012, що привертало ще більшу уваги до їх організації.
Що руйнує глобальну солідарність?
Як не дивно, але першим чинником пониження інтересу до проблем в інших країнах також слугують ті ж медіа. До прикладу, під час тих же подій в Туреччині відбувалися доволі масові виступи проти використання атомної енергії в Японії. За відсутності турецьких подій на ці події було б спрямовано набагато більше уваги, але оскільки Стамбул став головною темою, то японські протести відійшли на другий план. Таким же чином у масовій комунікації може провокуватися увага до певних подій в середині країни, що відволікатиме від подій міжнародних. Наприклад, наразі однією із основних тем російськомовного Інтернету є розлучення Володимира Путіна, хоча для міжнародної політики такі теми є взагалі неважливими.
Але не так стоять на заваді проблеми із комунікацією, як відсторонення від проблем Інших людей, тобто відмінних від нормальних, звичних, типових. У нашій країні вороже ставлення до Іншого великою мірою конструюється через нав’язування націоналістичних ідей. Уявлення про українців як єдність, що відрізняється від усіх та має гуртуватись і створювати сильну державу, відсторонює нас від тих, із ким ми маємо спільні проблеми. Якщо звернути увагу на міжнародний розподіл праці, то як Україна, так і Туреччина є країнами, чиї ресурси експлуатуються країнами, що вважаються більш розвинутими. Саме таке становище у світовій капіталістичній системі є спільною проблемою для багатьох країн, для представників різних етнічних груп. Тому стратегія об’єднання навколо національних ідей не просто придушує солідарність, але й спонукає країни далі й далі бути роз’єднаними експлуатованими частинками світової капіталістичної економіки, що безрезультатно намагаються наздогнати лідерів. Власне подолання такого ставлення до Іншого у турецьких протестах й описувалося у «твіті» Айкута Гюрлеїмеза, що вже став легендою. Страх, а то й ненависть до Іншого змушує нас закривати очі не лише на проблеми громадян інших країн, але й на проблеми бездомних, гомосексуалів, жителів сіл, інвалідів.
Але чи не є ми точно такими ж Іншими?