Віталій Портников
журналіст
Виталий Эдуардович Портников (родился 14 мая 1967 года в Киеве) — украинский публицист.
В 1990 году окончил факультет журналистики Московского университета. Со студенческих лет сотрудничал с киевской газетой «Молодь України», был одним из первых советских парламентских корреспондентов. С 1989 года — обозреватель учрежденной в это же время «Независимой газеты», специализировался на освещении проблем союзных республик и постсоветского пространства. С 1990 года сотрудничает с Радио «Свобода».
В разное время вел в эфире этой радиостанции программы «Имя собственное», «Час прессы», «Время гостей» и другие. Выступает в эфире русской, украинской, белорусской служб этого радио. Публиковался также в изданиях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время МN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя», "Зеркало недели" (Киев), «Бизнес и Балтия», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллин), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белорусская газета» (Минск). В марте - октябре 2007 - шеф-редактор холдинга "Медиа-Дом" и украинской общенациональной "Газеты 24".
Пишет также на темы, связанные с еврейством и Ближним Востоком: еще в советское время сотрудничал с журналом «Советиш Геймланд» и газетой «Биробиджанер штерн», выходивших на идиш. Ведёт постоянные рубрики в газете «Вести» (Тель-Авив) и газете «Еврейские новости» (Москва).
Вёл также публицистические и информационно-аналитические программы на нескольких украинских и российских телеканалах.
Лауреат премии Союза Журналистов Украины «Золотое перо» (1989), поощрительной премии имени гетмана Орлика (1998), номинировался также в категории «Журналист года» в ежегодном конкурсе «Человек года», проходящем в Украине.
-
Після нападу Росії на Україну все змінилося. Імран Хан втратив підтримку армії та політичної еліти. Фотографія з Путіним 24 лютого 2022 року стала його вироком.
-
Підсумки виборів в Угорщині та Сербії – хороша нагода замислитися Євросоюзу про те, чому він веде справу з автократами.
-
Напад на Україну – це лише частина путінського плану дестабілізації Європи та Заходу. Просто з фази гібридних воєн і провокацій путінський план перейшов у фазу справжньої європейської війни, яка має шанси охопити весь континент.
-
Цілі свої Путін окреслив чітко. Йому на цей момент потрібно, щоб України не було. Щоб на місці колишнього СРСР знову виникла «історична Росія». Будь-яким шляхом – у тому числі й шляхом килимових
бомбардувань. Він це вміє та любить.
-
Розмови про фінляндизацію – це привід для того, щоб домогтися відмови України від НАТО та її роззброєння. Наступним етапом буде окупація нашої країни. Путіну не потрібна лояльна Україна. Йому
потрібно, щоб України просто не було.
-
Зараз, у момент гострого протистояння між Росією та Заходом, мало кого у Вашингтоні та Брюсселі могло тішити, що однією з країн НАТО керують відверті пройдисвіти, які отримують вказівки з
Москви.
-
У Москві можуть розраховувати, що в обмін на обережність Росії в таких країнах, як Буркіна-Фасо, Франція займе «конструктивнішу» позицію в «нормандському форматі», підтримає ідею РФ про прямі
переговори Києва з окупаційними адміністраціями…
-
2022 року – року століття Радянського Союзу – імперія Володимира Путіна почне набувати все більш відчутних інституційних рис. І тоді виникне вічне питання, та чому виникне, вже виникло: як цій
імперії існувати без України?
-
Кремль зробить усе можливе, щоб народне повстання у Казахстані не увінчалося успіхом. Якщо Путіну це не вдасться, на Казахстан чекає доля України: у Москві згадають про російськомовне населення і
спробують окупувати хоча б частину Казахстану…
-
Відкритим залишається питання, чого насправді Путін хоче досягти на консультаціях зі США і як він поводитиметься, коли переконається, що з головними його вимогами щодо України Захід погоджуватися
не збирається.
-
У Путіна з'явиться додатковий час, щоб нас знищити. Москву цікавить максимальна нестабільність Балкан.
-
Українці не хотіли розвалу Радянського Союзу, вони хотіли виходу з Радянського Союзу та власної незалежності. Радянський Союз знищив Борис Єльцин.
-
І успіх, і крах Себастьяна Курца – це успіх і крах справжнього вундеркінда.
-
Путін прекрасно розуміє, що Лукашенко намагатиметься вдати, що його приїзд до Криму – це і є інтеграція з Росією. А для Путіна інтеграція з – це зовсім не подорож Лукашенка до Севастополя, а
інституційний контроль над Білоруссю.
-
Якщо Кремлю цієї зими вдасться довести нашу країну до енергетичного колапсу, це стане початком розмов про необхідність «конструктивно домовитися» з Москвою, щоб не замерзнути – на тлі соціальних
проблем і протестів.
-
Технологія «антикорупції» давно вже стала важливим інструментом політичного впливу чекістів.
-
Дії Орбана допоможуть зруйнувати Боснію і Герцеговину, повернути вплив в Україні силам, які стверджуватимуть, що заради дешевого газу можна і забути про Крим та війну. Орбан створює «іншу Європу»,
орієнтовану на Путіна.
-
Росія домагається не виконання Мінських угод, а перетворення окупованих нею територій на «Республіку Сербську» на українській землі.
-
Сильного канцлера в Німеччині не буде ще довго. І роль самої Німеччини на європейській і світовій арені зазнає очевидних змін.
-
Зараз починається історія не тільки нашого стрімкого розвитку, а й нашого виживання. Історія, яка не дозволить нікому відсидітися у тіні.
-
Боротьба проти незалежності Чечні вирішила найголовніше питання у політичному розвитку Росії – вона змела зі сцени демократичний рух, який мав величезний авторитет у 80-90-і роки. Демократія в РФ
зникне як непотрібна обгортка.
-
Якщо Путін буде наступати, Байден буде робити те, що робив Обама. Розмовляти, вимагати припинити силові дії, погрожувати посиленням санкцій. Пропонувати провести екстрений саміт для вирішення
накопичених проблем.
-
Головний ворог білорусів – не Лукашенко, а Путін. Путін, який підтримує диктатора і заперечує сам факт існування білоруського народу – як і українського.
-
Те, що відбувається в Тунісі - гарний урок для України. Карфаген популізму має бути зруйнований.
-
Західні політики не захотіли зважати на стан українського суспільства і не захотіли чекати на його дорослішання.