Україну чекає декілька років дуже важкої та кропіткої праці і багато витрат, щоб все це перетворилося на флот, здатний до операційної спроможності. Але іншого шляху в нас немає. Але іншого шляху в
нас немає.
Постійні запити з Москви на переговори через Індію, візити Орбана, пропозиції розглянути Іран як посередника чітко сигналізують нам, що в Кремлі розуміють, до чого призведуть поставки сотень ОТРК
і десятків літаків в осяжному майбутньому.
Росія реагує на успіхи нашого ВПК і веде масштабну кампанію ураження генерації та заводів. Гинуть і робітники, і бійці ППО, і просто мирні українці, над головами яких іде запекла ракетна війна, і
навіть діти на діалізі стають цілями.
Якщо в когось досі ще є ілюзія, що можна банально кидати всі ресурси на дрони й виробляти їх сотнями тисяч, щоб замінити артилерію, важку зброю піхоти й загоризонтні ПТРК, то варто позбуватися
її.
РФ намагається адаптуватися до сотень українських дронів і прорвати позиційний фронт, але, очевидно, деградує до Т-62 й Т-55, які використовує як живий щит, що майже не в змозі вести танковий
бій.
Бонусів від атаки багато — Москва змушена буде відтягувати авіацію ще далі, приковувати ППО до тилових аеродромів, а не до фронту, вкладатися в інфраструктуру.
Ураження перевалки й цистерн з паливом на відстані 500 км, через лінію фронту й кілька районів об'єктової ППО — це великий успіх. Потрібно його масштабувати.
Літаки ДРЛС ASC 890, які пообіцяв нам Стокгольм, — це, без перебільшення, зброя, яка змінює правила гри. Уперше за 30 років Україна матиме на озброєнні летючі радари.
Українські камікадзе — чиста комерційна комплектація, вільно доступні на ринку двигуни й системи наведення, жодного Ірану. І це ще навіть не запрацювала на повну силу «коаліція дронів».
Ми підняли зі зберігання й підготували ракети з рідинним двигуном, щоб ударити за сотні кілометрів. Це важка й кропітка праця, яка дала чудові результати.