Загалом країни Заходу поставили нам зброї та допомоги на колосальні суми – більше, ніж ми самі витратили на сектор безпеки з 1991 року. Але ці суми колосальні тільки для нас.
Нині ми не докладаємо і десятої частини зусиль з того, що робили американці в часи Другої світової. Страждання та поневіряння є, а от зусиль могло б бути більше – такий ось парадокс.
Ми ж поки що використовуємо наявне і передане з арсеналів партнерів – використовуємо досить ефективно й успішно, чекаючи на постачання авіації і навчання наших пілотів.
Допомога Україні – це не вулиця з одностороннім рухом. Ми отримуємо те, що недоступне на ринку і надто дороге для нас. Але й наші партнери мають унікальну нагоду обкатати своє озброєння в реальній
війні проти сильного ворога.
Снаряди від США – це ефективна поставка, яка давно назріла і яка дозволить нам продовжувати активну фазу наступу. Те, що ми просили вже не перший місяць.
Між Польщею та Україною тривають переговори про купівлю наявного у Війська Польського дивізіону протикорабельних ракет NSM (Naval Strike Missile) з дальністю до 250 км.
Війна за ініціативу триває, ворог зазнає в ній важких втрат. У росіян наростає дефіцит снарядів, а в перспективі – розрахунків до знятої зі зберігання ствольної артилерії. Найближчими днями будуть
гарні новини.
Найкращий для нас сценарій, на жаль, не відбувся – ПВК не влаштували рубку на окружній Москви та не відійшли будувати Ростовську приватну військову республіку. Але й кінець штурмової піхоти росіян
і приватних армій як явища – теж непогано.
Не налаштовуйтесь на мемасики про веселий наступ. Легко не буде. І радійте, якщо через втрати заліза ви можете горіти тільки в коментарях. А не просто в ньому під час наступу.
Спам навіть не найточнішими БпЛА, що несуть 20-30 кг вибухівки, по десятках цілей від Криму до Москви – хороша тактика, щоб зенітно-ракетні комплекси залишалися на бойовому чергуванні в глибині
РФ.
Напередодні літньої кампанії ЗСУ розпочали серію ударів по логістиці – нафтопереробці та зберіганню, складах готової продукції, транспортних артеріях, поїздах з наливними цистернами.
Досвід невеликих країн без величезних бюджетів, які побудували досить злу й ефективну систему ППО – це те, що треба вивчати Україні, а постачання від Швеції – безцінні, тому що це готове пакетне
рішення.
Гримаса історії – нарешті апарати, які мали протистояти ордам радянських танків, аби не дати розрізати сили НАТО, поки підійдуть основні сили США, зустрінуться з ними на полі бою в Україні.
Перехід на західні системи ППО буде важким і дорогим. Але з допомогою партнерів ми зробимо це. Повільніше, ніж хотілося б нам, але швидше, ніж сподівався агресор.
Тенденція зараз очевидна – кожен новий наступ РФ менш націлений на стратегічний рівень. Ворог усе ширше використовує людські хвилі і тактичні завдання замість оперативних. І злиті документи
Пентагону добре ілюструють, чому це відбувається…
Зважаючи на обсяги допомоги з боку Польщі, можна говорити навіть не про стратегічне партнерство, а про військовий союз, який зароджується на наших очах.
Україна, як і раніше, не має ПТРК третього покоління в кожній лісосмузі та в кожному відділенні. Але навіть те, що є, дозволяє завдавати ворогові важких втрат.