Навряд чи знайдеться в країні хоч одна людина - опозиціонер чи державний діяч, прокурор чи правозахисник, селянин чи керівник помисливого підприємства, - яка б публічно заперечувала цю тезу зі статті 3 Конституції : «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».
Отже, вселюдне бажання побудувати саме таку Україну є загальноприйнятним та очевидним.
Інша справа, яким шляхом втілити в реальне повсякденне життя ці конституційні норми. Свого часу Конституція України отримала дуже високу оцінку міжнародних експертів. Але проблеми Конституції, а саме її застосування, масово постали перед суспільством за «царювання» нинішньої влади та потребують термінового розв’язання. Про це йдеться і в останній резолюції ПАРЄ щодо України.
На цьому фоні і з’явилась ідея використати блог як майданчик для спілкування з прихильниками і опонентами, із всіма небайдужими громадянами з метою самого широкого обговорення необхідних законодавчих змін – від влади, опозиції та звичайних громадян в незалежності політичних позицій, статі, благополуччя чи статусу.
Першим кроком, як на мою думку, треба обговорити стан національної судової системи. Здається, всі мають погодитись з тим, що дійсно незалежний і справедливий суд вирішив би величезну купу проблем, які накопичив чинний режим своєю судовою псевдореформою.
За ширмою вистав з Печерського суду стають невидимими усі інші «гнійники» суддівської влади, які вже фактично зруйнували ту систему захисту права, яка має бути у демократичній державі. Є очевидним прислуговування судів окремим особам, які ототожнюють себе з державною владою, що за Конституцією належить тільки народу. Законодавчі ініціативи режиму, які маскуються словоблуддям «під Європу», насправді націлені тільки на обслуговування шкурних інтересів декількох відомих сімей. Президентський проект Кримінального процесуального кодексу – останній такий приклад. (Змогу довести будь кому, що ті ж Тимошенко і Луценко так само б «сиділи» і за цим новим кодексом)…
Одним з чинників, що впливає на якість судочинства є кадровий склад українських судів. На сьогодні в Україні налічується біля 10 тисяч людей в суддівських мантіях. Доля 45 мільйонів українців залежить від ступені справедливості, розумності і відданості верховенству права, притаманних цим людям.
По перше, що пропонується - законодавчо встановити час «ч», з якого всі судді позбавляються свого статусу незалежно від стажу, звань, суддівської чи адміністративної посади.
Негайно після цього, впродовж 2-3 місяців, бажаючі стати суддями (дехто знову) екзаменуються на знання юридичних дисциплін. Тести мають розробити реальні авторитети у правовій царині, яких достатньо в країні. Іспити повинні відбуватися без впливу людини, щось на кшталт шкільного зовнішнього оцінювання.
Ті, хто продемонстрував свої знання, далі проходять психологічне тестування… Критерії – чесність, справедливість, принциповість тощо…Зрозуміло, що це не дасть ідеального результату, але можна хоча б сподіватися, що в суддею не стане людина з психічними патологіями.
Тестування через певний строк має повторюватися. При підвищенні по посаді претенденти також мають екзаменуватися, і чим вище посада тим складнішими стають тести.
До складу кваліфікаційних комісій, від яких залежить призначення чи звільнення суддів та дисциплінарне провадження щодо них, мають входити визнанні авторитети права. Такі комісії повинні бути справжніми органами суддівського самоврядування, в яких немає місць для прокурорів чи «смотрящих» від Адміністрації Президента…
Певно, тільки таким способом не утворити справедливе незалежну судову систему. Але ця пропозиція є як початок дискусії щодо майбутнього судоустрою держави…