У 2012 році я була чи не єдиним представником громадськості, представником Всеукраїнського громадського об'єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця», який висувався в прохідній частині партії, яка мала шанс стати парламентською.
Я багато років займалась громадською роботою, працювала і на захист підприємців і на формування нових умов ведення бізнесу, але у 2012 році саме УДАР Віталія Кличка запропонував спільно реалізовувати у Верховній Раді своє бачення та підготовлені тисячами підприємців проекти.
Чи хотіла я тоді стати народним депутатом? Хотіла робити те, що вважала і вважаю необхідним, те, що знаю та вмію. І парламент тоді здавався саме тим механізмом, який дозволить реалізувати наші ідеї та напрацювання.
Чи боялась я тоді йти туди, де, як казали, нормальних немає? Боялась замаститись, не змогти донести та довести позицію середнього класу більшості в парламенті.
Втім, цей страх проходить, коли є команда і впевненість у своїй правоті. Чи я правильно зробила, що стала депутатом?
Так, незважаючи на відсутність прогресивної більшості, на протистояння, на буремні події, я змогла в багатьох випадках донести депутатам позицію середнього класу; провела багато власних поправок, за якими долі тисяч конкретних людей; ініціювала ряд кардинальних змін, частина яких вже прийнята Верховною Радою; зупинила багато антинародних ініціатив; захистила багатьох людей в їх особистому протистоянні системі...
Є багато речей, які зроблені, які робляться і про які не знають оточуючі, не знає більшість суспільства, бо часто не встигаєш навіть все комусь розказати, бо треба робити.
Я переконана: чим більше у Верховній Раді України буде нових людей, тим легше буде побороти діючу корупційну систему та створити в Україні рівні можливості самореалізації та достойні умови життя для усіх громадян. Скажу вам: то неправда, що і один в полі не воїн – воїн, але перемагати легше гуртом!