Битва за майбутнє

Міфи та реальність боротьби двох законопроектів про фінансування української культури

Я із вдячністю та інтересом прочитала статтю Дарії Бадьор «Битва фондов: кто будет распределять деньги на развитие культуры».

Із вдячністю ― тому, що саме через публічну увагу, через висвітлювання цієї надважливої теми журналістами голос культурної спільноти було почуто, всупереч бажанню окремих можновладців. А з інтересом ― бо стаття пані Бадьор містить як цілком конкретні та продуктивні роздуми щодо двох альтернативних законопроектів, так і штучно розповсюджені міфи (які, можливо, потрапили у матеріал ненавмисно). Саме тому я звертаюся з наполегливим проханням до LB опублікувати мої коментарі та уточнення, адже нині на кону ― перспектива розвитку нашої країни.

Почну із закиду про те, що наш законопроект "Про державний фонд гуманітарного розвитку країни" намагається охопити забагато галузей: «Залишається незрозумілим, чому у фонду таке роздуте поле для діяльності ― крім культури, тут і спорт, і освіта, і охорона здоров'я ― і як на цей проект реагують в міністерствах культури, освіти, спорту і охорони здоров'я. В якомусь сенсі законопроект №3597 схожий на анекдотичний літак, що намагається злетіти, і на різних поверхах якого знаходяться басейн, поле для гольфу і ресторан».

Відповідь на це дуже проста: в українському законодавчому полі взагалі-то існує поняття «гуманітарної політики», яка має охоплювати і культуру, і спорт, і освіту, і охорону здоров'я. Більш за те, в уряді вже більше десяти років навіть існує посада віце-прем'єра з гуманітарних питань, чия діяльність і має бути направлена на розвиток усіх цих галузей. Але проблема в тому, що реальних механізмів генерування гуманітарної політики не має ― ані у віце-прем'єра, ані в інших чиновників. І тому результатом їхньої діяльності, логічно, і стають ось ті самі люксові літаки із лазуровими басейнами, гольфом та ресторанами із свіжими лобстерами, на яких можновладці поспіхом залишають Україну по завершенні своєї каденції.

Законопроект №3597 «Про державний фонд гуманітарного розвитку України» і має на меті впровадити реально діючі механізми реалізації гуманітарної політики ― але не залежних від контролю з боку владних структур, як це пропонує проект №5491 «Про український культурний фонд».

Ця відмінність є, власне кажучи, ключовою між двома проектами. Наша ініціатива ― за те, аби держава створила умови для саморозвитку культури, реалізації соціальних, спортивних та освітніх ініціатив на грантових засадах за рахунок гарантованого автономного фінансування. Тобто, за рахунок зборів із азартного, тютюнового та алкогольного бізнесів, який виготовляє продукт, що викликає шкідливу залежність у громадян.

А ініціатива владних інституцій ― залишити за відповідним міністерством (лише одним Мінкультом, бо такою є звужена сфера дії законопроекту №5491) функції контролю та розподілу бюджетних коштів.

Тобто, наш законопроект змінює саму парадигму розвитку соціокультурної сфери, пропонуючи, іншу якість стосунків між державою та суспільством. Він впроваджує реформу відносин по горизонталі, а не зміцнення вертикалі, як це заведено з радянських часів. Якщо просто виділити Мінкульту чергову статтю видатків у держбюджеті на потреби новоствореного фонду, це не змінить саму суть нинішньої ситуації, а лише її законсервує потенціалом договорняків і відкатів при фінансуванні «своїх» проектів.

Наша позиція полягає в тому, що справа держави ― відмовитися від авторитарного нав'язування власних культурних та соціальних ініціатив, а створити якісний інструментарій та надати можливості талановитим особистостям, громадам, культурним, спортивним та освітнім закладам реалізувати свої задуми та проекти. Тим самим поліпшуючи репутацію й примножуючи культурний капітал, а значить і безпеку.

Широкий спектр дії нашого проекту я за жодних умов не можу визнати його вадою. 

Знову звертаюся до досвіду Великої Британії, на який ми спиралися при створенні законопроекту. Тамтешній фонд Good Causes, що існує на прибутки Національної лотереї, фінансує не тільки культурні проекти, але й охорону здоров'я, волонтерську діяльність, екологічні ініціативи, освіту, благодійність, розвиток громад та спорт. Саме цей фонд направив 2,2 мільярди фунтів на організацію Олімпійських ігор у Лондоні п'ять років тому. Чи спаде комусь на думку звинувачувати Good Causes у тому, що він надто багато на себе бере, профінансувавши з 1994-го року більше 500 тисяч проектів на загальну суму у 36 мільярдів фунтів?!

Я хочу особливо підкреслити можливість фінансування проектів, що висуваються місцевими громадами. Саме через те, що в українській державі не було механізму підтримки потреб громад Криму чи Донбасу, ці потреби ― у спотвореному вигляді ― десятки років тишком-нишком спонсорувалися з-за кордону. Результат нам усім печально відомий. І ми маємо зробити висновки з цього досвіду.

Розумію, чому Міністерство культури нині виступає на захист проекту №5491 з декількох причин. Це абсолютна залежність від доктрин керманичів країни. Інертність та відсутність стратегічного бачення культурного розвитку країни. Бажання хоть що-небудь зробити й відзвітувати перед суспільством - а звітувати вже час!!! Не на останньому місці - й децентралізація управління закладами культури, що наразі відбувається в Україні, та їхнє фінансування місцевими бюджетами виводить ці заклади з-під міністерської сфери впливу. А будь-яка державна установа прагне зміцнювати власний адміністративний ресурс. Тому й намагання проштовхнути цей проект є спробою Мінкульту повернути собі втрачену владу та керування в розподілі коштів.

І наше завдання ― забезпечити створення, модернізацію та ефективну роботу культурно-освітніх та спортивних закладів навіть у найбідніших селах, де соціокультурна інфраструктура цілком впевнено занепадала навіть й до початку децентралізації.

Ще одне питання, яке підняла Дарія Бадьор ― як, в разі ухвалення нашого проекту №3597, Фонд гуманітарного розвитку отримуватиме кошти зі ще не легалізованого азартного бізнесу?

Насамперед, зроблю уточнення. Одна із складових азартного бізнесу ― лотереї ― є легальною вже зараз. І квітне й розростається вона з шаленою швидкістю, що цьому заздрять, мабуть, підприємці усіх інших галузей вітчизняної економіки в її нинішньому стані. Лотерейні хаби, об'єднані з ломбардами та пунктами обміну валюти, заповнюють українські вулиці у геометричній прогресії. А що від цього отримують українські люди, родини, крім втрачених доль своїх дітей, які виносять й закладають батьківське майно, щоб на останні гроші зробити ставки заради примарного виграшу?

Ну а щодо загального легалізації ігрового бізнесу, не думаю, ніби хтось має сумніви з цього приводу. Вже два Кабінети міністрів поспіль говорять про економічну доцільність цього кроку. А у травні 2016-го новопризначений прем'єр Володимир Гройсман вніс відповідний законопроект у Верховну Раду. Тому остаточна легалізація ― це лише питання короткого часу. І українці мають отримати з цього максимальний зиск. У тому числі, й через фінансування з прибутків казино гуманітарних проектів.

«Чи немає протиріччя в тому, що гуманітарна сфера буде отримувати гроші від прибутку "соціально шкідливого бізнесу", тобто, чим більше цигарок буде продано, тим більше грошей дістанеться художникам?», ― запитує Дарія Бадьор. Це питання риторичне. На кшталт: «Чи немає протиріччя в тому, що чим більше буде продано цигарок, тим більше держава отримає податків? Чим більше цигарок ― тим більше можливостей фінансування охорони здоров'я чи оборони країни?» Ні, протиріччя тут немає. Тут є додаткові зобов'язання для бізнесу, який, хоч і є виробником соціально шкідливого продукту, але, в той же час, соціально визнаним. Таким, що має змогу працювати в межах законодавства. Обкладати податком торговців цигарками та, наприклад, героїном ― речі доволі різні, погодьтеся.

«Боротьба з "соціальними хворобами" також значиться серед напрямків, які фінансуватиме Фонд у сфері охорони здоров'я. Визначення, що таке "соціальна хвороба", в законопроекті немає. У своїй колонці на УП. Культура Наталія Заболотна зазначає, що Україна нібито "стабільно входить в десятку європейських країн з найгіршими показниками соціальних хвороб в Європі", але в підтримку цієї тези немає посилання на дослідження, яке б дало такий результат», ― пише пані Бадьор. 

Будь ласка, ось найсвіжіші дані Міжнародного об’єднання із боротьби з туберкульозом та хворобами легень, оприлюднені 19 січня. Цитата: «Україна щорічно втрачає більше $3 млрд через куріння населення. Це зумовлено тим, що курці стають непрацездатними внаслідок хвороб, спричинених курінням і не можуть фінансово забезпечити себе та свої сім’ї. Справжні економічні втрати держави внаслідок куріння її населення є ще більшими, якщо врахувати видатки держави на лікування захворювань, спричинених курінням.

Сума втрат майже втричі перевищує доходи держбюджету від тютюнових акцизів, які за 2016 оцінюють на рівні $1,1 млрд. А найголовніше те, що споживання тютюну призводить до людських втрат: щороку в Україні помирає 63 тис. осіб». Ми є лідером у Європі з дитячого алкоголізму та тютюнозалежності.

І ця ситуація, виникла, звичайно, не вчора. 

А коли в дорослої людини ― тим більше, дитини чи підлітка ― немає цікавої культурної чи спортивної альтернативи, навіть маючи мізерні фінансові можливості, то в якості дозвілля вона обере дешеві атракції - пиво (за 20 гривень), горілку (60 гривень), чи яскравий, ніби фантик від жувальної гумки, зал «лотереї», насправді заставлений гральними автоматами та напічканий останніми іноваціями ігрової індустрії. Та політика свідомої держави має бути спрямована на те, аби надати своїм громадянам можливість здорового, розвиваючого проведення часу свого життя, а не кидати їх напризволяще посеред пивних пляшок, недопалків та «одноруких бандитів».

Ще раз підкреслю ― наш проект не є винаходом велосипеда. Наша модель відпрацьована десятиріччями у Великій Британії та Естонії. Причому під час експертної дискусії про законопроекти, що днями пройшла в Українському кризовому медіа-центрі, відмінність між Естонією та Україною у цьому сенсі чітко описав один з гостей ― коли український (!) митець відсилає запит до естонського фонду «Культурний капітал» із пропозицією проекту, то йому у відповідь приходить лист із питанням «Куди вам перевести гроші». Коли той самий митець звертається за грантом до українського Мінкульту, то його питають «Звідки ви дізналися, що ми приймаємо такі пропозиції?»

І останнє. Я хочу розвіяти міф, який у цьому матеріалі напряму не згадувався, але який знову актуалізувався під час обговорення статті LB у професійному середовищі. А саме: міф про те, ніби активне просування законопроекту №3597, що його розробила я та моя команда за допомогою культурних експертів, є моєю помстою владі за звільнення з посади керівниці «Мистецького Арсеналу».

Таке сприйняття ситуації є вульгарною спробою її спрощення та переведення на рівень звичайних людських стосунків. Але це є нонсенсом навіть суто з хронологічної точки зору. Бо розробляти наш проект ми почали за кілька років до того, як відбулася історія із зміною керівництва в «Арсеналі». І зараз ми просто доводимо справу до кінця: боремось за те, щоби реформаторську законодавчу ініціативу не поховали тихенько у якійсь дірявій парламентській шухлядці, як це намагаються зробити впродовж останнього року.

Мотив «помсти» як двигун цього процесу був би недозволеною дріб'язковістю на тлі тих необхідних українському суспільству тектонічних змін, за які ми ведемо нашу битву.

Українським митцям, лікарям, вчителям, бібліотекарям часто було би простіше покладатися на власний город, аніж очікувати від держави допомоги у реалізації власних ініціативах. «Аби тільки не заважали» ― таким є розповсюджене ставлення до державної участі.

Та це хибне уявлення про розподіл відповідальності у розвитку країни. Ми маємо боротися за те, аби держава виконувала свої зобов'язання перед суспільством, а не імітуючи культурні реформи, намагалася адвокатувати власні тіньові схеми. Давайте не дозволимо маніпулювати свідомістю громадян. Ми боремося за майбутнє України. 

І ми вже перемагаємо.

Законопроект №5491 був поставлений у порядок денний Верховної Ради цього тижня. Але після розголосу, що його підняло культурне середовище, проект з розгляду був знятий. Можливо, його хочуть повернути у сесійну залу влютому, коли розпочнеться нова парламентська сесія. І наше громадянське завдання ― дотиснути владу, аби вона зрозуміла, що розвивати українське суспільство громадяни будуть власноруч, а не за чиїмось забаганками та вказівками з високих кабінетів. 

Обов'язок європейської держави: забезпечити наше право творити майбутнє. «А майбутнє ― це те, що ми з вами зробимо, або не зробимо», ― саме так говорив учасник дискусійної платформи першої Київської бієнале сучасного мистецтва «ARSENALE-2012», всесвітньо відомий соціолог і філософ Зиґмунт Бауман.

Наталія Заболотна Наталія Заболотна , Президент Фонду гуманітарного розвитку України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram