Останній диктатор Східної Європи
За 80 км від румунської столиці, в місті Тирговіште поблизу залізничного вокзалу нині розташований музей комунізму. Саме його стіни бачили останні хвилини румунської версії комуністичного режиму. У цьому музеї, колись військовій частині, відбулася кульмінація румунської революції: саме сюди доставили подружя Чаушеску після їхньої спроби втекти в розпал революції.
Саме тут був скликаний надзвичайний трибунал, який виніс диктатору і його дружині смертний вирок, що відразу було приведено до виконання. Тож ці стіни мають довгу пам'ять, і це не метафора – донині сліди від куль залишаються нагадуванням останніх хвилин останнього диктатора Румунії.
Джерела свідчать, що подружжя до останнього не вірило в такий кінець. Після оголошення смертного вироку Ніколає Чаушеску в стані шоку почав співати пролетарський гімн “Інтернаціонал”, його дружина Елена обмежилась брудною лайкою. Їх розстріляли у внутрішньому дворі військової частини, випустивши сто двадцять куль.
Розстрільна команда не зупинялася навіть після того, як тіла впали, а операторська група, яка мала зняти момент страти, від шоку не встигла зафільмувати виконання вироку, зафіксувавши лише останні постріли, коли тіла вже скорчилися, впавши на коліна.
До кадрів смерті Чаушеску, які потім транслювалися на телебаченні, що ще донедавна слугувало головним пропагандистським рупором диктатури, були прикуті мільйони очей, у той час як для соратників Чаушеску (принаймні для деяких) це означало – кінець.
Весна народів
Румунська революція відбувалася не ізольовано й стала логічним продовженням каскаду демократичного пробудження 1989 року. У Польщі того ж року рух «Солідарність» переможно увійшов до парламенту, розпочавши демонтаж комуністичної системи, Угорщина відкрила кордон з Австрією, у тодішній Чехословаччині розпочалася Оксамитова революція, Берлінська стіна, яка ділила Європу на Східну і Західну й була символом «Залізної завіси», – впала. Радянський союз, який до цього домінував у Східній Європі, й сам переживав кардинальні зміни. Зокрема, в Україні та Балтійських країнах відроджувалися національні рухи, які стали двигунами відновлення незалежності.
Проте події в Румунії стали першим кровавим повстанням, яке забрало життя понад тисячі людей. Розстріл диктаторського подружжя очікувано став одночасно і переломним моментом, і початком невідворотньої політичної кризи.
Тімішоара
Днем початку румунської революції вважається 15 грудня 1989 року. Перші повстання сталися у місті Тімішоара на заході країни, як реакція на намір влади виселити з міста реформатского пастора Ласло Текеша, який, на думку таємної поліції Секурітате, надто полюбився вірянам.
Перші протести, які були мотивовані саме захистом Текеша, переросли в народне повстання. Перший день масштабних акцій завершився арештами, але другого дня,17 грудня 1989 року протестувальники захопили штаб-квартиру Повітового комітету Румунської комуністичної партії. Надвечір того ж дня Центральний Комітет Комуністичної партії у Бухаресті розпорядився виконати наказ Ніколає Чаушеску силою розігнати протестувальників і залучити до цього армію.
Розгін протестів у Тімішоарі перетворився на справжні репресії. За кілька годин з військової техніки було розстріляно близько трьохсот людей, і ще понад 250 отримали поранення. Румунські історичні джерела пишуть, що мало не весь центр міста був залитий кров'ю.
Серед тих, хто був відкомандирований виконувати наказ у Тімішоарі, був генерал Віктор Станкулеску – той самий Станкулеску, який уже через кілька днів братиме участь у Трибуналі над Чаушеску й буде серед тих, хто виноситиме диктатору смертний вирок.
Звістка про ці події поступово почала ширитися країною, і до 21 грудня протести вже охопили столицю.
Саме в цей день Комуністична партія, намагаючись врятувати ситуацію, зігнала містян на демонстрацію, яка мала б продемонструвати прихильність румунів до комуністичного режиму. Однак партійний мітинг пішов не за планом, і Чаушеску, який виголошував свою останню промову з балкона Центрального комітету Компартії (де зараз розташовується міністерство внутрішніх справ), був обсвистаний, й ситуація повністю вийшла з-під контролю.
Чорні лебеді диктаторської долі
Станкулеску, чия постать й досі в Румунії викликає суперечки, був не єдиним «Чорним лебедем» у долі диктатора. Ще задовго до репресій проти Ласло Текеша режим Чаушеску вже тріщав по швах. За сім років до до революції, наближений до диктатора генерал Іон Михай Пачепа, тодішній керівник румунської зовнішньої розвідки, утік до США. Опинившись там, він опублікував мемуари про режим Чаушеску «Червоні обрії» (Orizonturi Roșii).
У цій книзі, яку серіалізувало Радіо «Вільна Європа», Пачепа розкривав кримінальні зв'язки румунської комуністичної партії та таємної поліції Секурітате, описуючи організовану злочинну систему навколо вождя й колись свого шефа, яка функціонувала, як пише Пачепа, в «найкращих» ленінських традиціях. Румунські джерела згадують, що «вулиці міст були порожні» під час трансляцій його спогадів американським радіо.
Пачепа писав, що Чаушеску, подібно до Леніна, фінансував свій політичний проект за рахунок фактичної торгівлі людьми (зокрема, платних дозволів на еміграцію для румунських євреїв та румунських німців), торгівлі зброєю та промислового шпигунства, не кажучи вже про корупцію. За свідченням Пачепи, тисячі офіцерів Департаменту зовнішньої розвідки (DIE) – його колишніх підлеглих – займалися викраданням грошей і секретів по всьому світу.
Серед «бізнес-партнерів» Чаушеску Пачепа називає Ясіра Арафата (палестинський лідер, очільник «ФАТХ» — ред.), Карлоса «Шакала» (Іліч Рамірес Санчес, міжнародний терорист родом із Венесуели, донині відбуває довічне покарання у французькій в'язниці – LB.ua), Муаммара Каддафі та Йосипа Броза Тіто тощо.
Компартія померла! Хай живе компартія!
На перших демократичних виборах після повалення комунізму президентом Румунії став колишній член Центрального комітету РКП, колишній міністр у справах молоді за Чаушеску, університетський однокурсник Михайла Горбачова в Москві – Іон Ілієску. Але переміг Ілієску не як комуністичний діяч, а як лідер Фронту національного порятунку (ФНП), тимчасової організації, що сформувалася в перехідний період, але врешті була зареєстрована як партія, що об'єднала людей, які до 22 грудня були частиною апарату другого ешелону.
Той самий генерал-лейтенант Віктор Станкулеску, перший заступник міністра оборони за Чаушеску, що відігравав помітну роль у придушенні армією демонстрацій у Тімішоарі 17-18 грудня й організації страти Чаушеску, у лютому 1990 року обійняв посаду міністра оборони.
Британський експерт, фахівець з історії Румунії Денніс Ділетант вважає, що «багато румунів відчували, що їх обдурили, і що жертва, принесена в грудні 1989 року, була марною. Їхній погляд можна підсумувати у вердикті, що хоча Комуністична партія була оголошена мертвою в січні 1990 року, ніхто так і не виписав свідоцтво про смерть».
Трансформація
Політична трансформація в країні була швидкою і не безболісною: ще через рік Фронт національного порятунку трансформувався у Демократичний фронт національного порятунку, після чого в 1993 році об'єднується в Соціал-демократичну партію Румунії, яку ми знаємо й досі як одну з двох системних політичних сил сусідньої країни, отримавши таким чином європейську легітимність.
Після того, як комуністичні сили переродилися в соціал-демократів, вони керували країною фактично двадцять із тридцяти п'яти років післяреволюційної доби. За час їхнього правління Румунія стала членом ЄС та НАТО, але й корупційні скандали, олігархічні структури – це також їхня заслуга.
Втім, безапеляційним залишається той факт, що румунським комуністичним елітам не забракло сміливості прийняти новий порядок і дистанціюватися від токсичного минулого – заради майбутнього, ну й трохи, звісно, заради своїх інтересів. Тож комуністичний істеблішмент зміг хоч і символічно, але поховати труп диктатури. Але чи надовго?
Повернення «золотої доби»?
Але тридцять п'ять років після революції ці «трупи» знову в тренді, зокрема в ТікТок. Теги #Ceaușescu, #NicolaeCeaușescu, #EpocaDeAUR (Золота доба – LB.ua) набирають мільйонні аудиторії, культивуючи ностальгію за «справжнім лідерством» і «батьком нації». Такі настрої в цифровому середовищі переважають зокрема серед прихильників партії AUR – Alianța pentru Unirea Românilor (Альянс за об'єднання румунів). Сама абревіатура – AUR, що означає золото, – є прямою відсилкою на пропагандистський слоган Чаушеску про золоту добу, який став основою політичної ідентичності AUR.
Цей політичний проект голосно заявив про себе ще в 2019 році й за короткий термін подвоїв свою підтримку: з 9% у 2020 році до 18% у 2024 році й нині фактично претендує на другу за потужністю партію в Румунії. AUR став прихистком не лише для ностальгії за диктатурою, а й для реальних політичних діячів, чиє політичне і професійне минуле не пройшло через достатній фільтр національної пам'яті.
Наприклад, у рядах AUR значиться Франсіс Тоба, якого судили в справі Революції в Сібіу за замах на умисне вбивство та співучасть у злочинах проти революції.
Ще один такий діяч – Ніколає Роман, капітан механізованого полку в Тімішоарі, що пролив перша кров. Його ім'я досі у списку злочинців Революційного меморіалу, які вчиняли насильство проти протестувальників. І це лише поверхневий пошук.
Попри те що політичний проект відомий рядом антиукраїнських провокаційних заяв та вбудований в архітектуру ультраправих партій, які з'явилися останніми роками на політичній мапі Європи, для українців, що спостерігають за зростанням AUR, паралелі більш моторошні, ніж може здатися на перший погляд.
Політичний ліфт, який пропонує ця партія, в українських реаліях був би аналогією повернення офіцерів «Беркуту», які розстрілювали протестувальників на Майдані, до парламенту під націоналістичними гаслами про «суверенітет» під Москвою. Й сусідня країна нині протистоїть саме цій формулі.
Тож Румунія залишила в історії визначну революцію, яка повністю вдалася і повністю провалилася, яка вбила диктаторів і воскресила їх як контент у ТікТок, яка довела смертність тиранії, але й вічність популізму, який паразитує на ностальгії й залишила для світу нескінченну кількість «домашнього завдання», які варто згадувати бодай раз в рік.