Наступного ж дня після виборів президента на вулиці Белграда й Нові-Сада вийшли громадяни, незадоволені результатами волевиявлення, згідно з якими новим очільником держави стає чинний прем’єр-міністр Александар Вучич. День за днем до мітингів долучається все більше учасників і міст. На сьогодні вуличні акції «Проти диктатури» пройшли у 20 населених пунктах, зі студентських вони переросли у всенародні – до молоді приєдналися незалежна профспілка журналістів, які задихаються від цензури, а також військова та поліцейська профспілки, а з 11 квітня до них підключиться і спілка робітників. Протестувальники із різних регіонів почали об’єднуватися, тож центральний протест у сербській столиці зібрав цими вихідними близько 20 000 людей. Нескінченна вервечка пройшлася від будинку уряду повз адміністрацію президента до колишнього палацу ради міністрів Югославії, що на іншому березі річки Сава, через що довелося повністю перекрити рух транспорту у значній частині міста.
Після бійки кулаками не махають?
Тож що вивело людей на вулицю, чому вони вийшли вже після того, як долю країни на наступних 5 років було визначено, і які їхні вимоги?
За результатами 99.9% опрацьованих бюлетенів, чинний прем’єр-міністр Сербії набирає на президентських виборах 55.06% голосів. Остаточні підсумки Республіканська виборча комісія оголосить після повторного голосування на восьми дільницях, де були зафіксовані порушення, що заплановано на 11 квітня. Активісти масових акцій «Проти диктатури» стверджують, що у виборчі списки було вписано 800 000 зайвих виборців, адже, за даними Республіканського управління статистики, у Сербії зареєстровано 5.9 мільйона повнолітніх, а у списках Республіканської виборчої комісії опинилося 6.7 мільйона виборців.
Втім, люди протестують не стільки проти результатів голосування, скільки проти умов, у яких проходили вибори і передвиборна кампанія.
Студент мультимедійного факультету Кай-Давид Меланг каже для LB.ua: «На протест я вийшов тому, що влада корумпована, а ЗМІ підконтрольні. Я вважаю, що люди, які голосували за Вучича, не винні, вони просто жертви пропаганди. Передвиборна кампанія не була чесною, адже Вучич мав набагато більше часу на ТБ і простору у пресі порівняно з іншими кандидатами. Я хочу, щоб система помінялася і щоб завтра я жив краще у своїй Сербії”.
Оргкомітет протестів «Проти диктатури» у Белграді та Нові-Саді висунув такі вимоги:
- Відставка А. Вучича з посади прем’єра і президента;
- Впорядкування виборчих списків і запровадження електронного голосування;
- Люстрація членів правлячої партії (SNS) на керівних посадах;
- Звільнення директорів державних телеканалів РТС і РТВ і членів Ради з моніторингу електронних ЗМІ.
Останні незадовго до старту перегонів вирішили, що не будуть спостерігати за перебігом кампанії, а лише реагуватимуть на скарги про порушення, таких всього за кілька тижнів кампанії надійшло близько сотні, однак моніторинговий комітет не вжив жодних заходів. Функцію цієї державної структури взяла на себе громадська організація BIRODI, за підсумками їхнього моніторингу кандидатові владної коаліції в центральних новинах було виділено на 250 хв. більше часу, ніж усім іншим кандидатам разом узятим.
А державні канали мовчать і про велелюдні протести просто біля їхніх вікон, про які вже встигли розповісти ЗМІ в усьому світі. Невдоволення таким ігноруванням мітингарі щовечора виказують хвилиною мовчання біля будівлі РТС.
«Нас організував Вучич»
Наш співрозмовник Кай-Давид каже, що на протести його ніхто не запрошував, а приєднатися до студентів він вирішив вже наступного дня після того, як побачив інформацію про масові акції у Фейсбуці.
Про те, що акції спонтанні, а студенти організувалися через соціальні мережі без допомоги політичних сил чи будь-яких інших структур, організатори протесту заявляють на кожному своєму мітингу, принагідно застерігаючи політичні організації від зловживань їхньою ініціативою. На протестах не було помічено жодних атрибутів із символікою діючих у Сербії політичних партій, а причетність до вуличних акцій публічно заперечили всі опоненти провладного кандидата на президентських виборах. Попри це, Александар Вучич і його міністри вперто нав’язують опозиціонерам роль організаторів демонстрацій. Запропоновану Москвою теорію, яку озвучив заступник генсека владної партії «Єдіная Росія» Сєрґєй Желєзняк, що протести «зрежисовані Заходом за стандартним сценарієм кольорових політичних проектів і мають на меті дестабілізувати легально обрану владу», вочевидь, довелося відкинути як таку, що суперечить здоровому глузду, оскільки європейські лідери першими привітали з перемогою Александара Вучича.
Мітингарі ще більше ускладнюють любителям теорій змови головоломку, заявляючи, що протести організував Вучич. Вони пояснюють, що саме його політика змусила людей вийти на вулиці. На транспарантах протестувальників гасла: «За мною стою я», «Я тут через гроші», «Стоп диктатурі»...
Фактор стабільності
Наразі на вуличні акції не було виразної реакції Заходу. Вучич для них - «ключовий фактор стабільності на Балканах», очільники Євросоюзу повторюють це як мантру на кожній офіційній зустрічі, таке саме формулювання було й у привітанні Вучича з перемогою на виборах, що надійшли від Йоганеса Хаана. Втім, за налагодженням добросусідських відносин із колишніми югославськими республіками Вучич, здається, втратив контроль над внутрішньою ситуацією і вже не здатен бути «фактором стабільності» у власній країні. Сам прем’єр-міністр наразі намагається вдавати, що зовсім не переймається протестами і каже, що він надто зайнятий, щоб відволікатися на збіговисько нероб, та й у ситуації, коли силовики стали на бік народу, йому нічого не залишається, як сподіватися, що студентський запал з часом згасне. Хоча, судячи з того, що протести лише набирають обертів, чекати доведеться ще довго, а за цей час Захід може обрати собі й іншого фаворита, який гарантуватиме, що «порохова бочка Європи» не вибухне знову.
Нонконформісти проти опортуніста
Акції протесту не є ані антиєвропейськими, ані антиросійськими, а до зовнішньої «двовекторної» політики Вучича в мітингарів претензій немає. На мітингах можна побачити і антинатовські транспаранти, і почути гасла про європейські цінності. Об’єднує їх учасників недовіра до лідера, який із міністра пропаганди Мілошевича й учня радикала Воїслава Шешеля перевтілився в євроінтегратора, співчуття до його електорату бюджетників, що побоюються за свої робочі місця, а також безліч претензій до внутрішньої політики. При рівні безробіття серед молоді, що складає майже 50%, аби працевлаштуватися чи то медсестрі, чи то керівникові підприємства, потрібно бути членом правлячої партії. За свіжими даними організації Freedom House, рівень демократії за Вучича впав до найнижчої позначки з 2005 року. Всесвітня організація закидає йому узурпацію влади, цензуру у ЗМІ. А місцеві аналітики додають, що про рівень демократії найкраще свідчить перемога вождя в першому турі, що у цивілізованих країнах – велика рідкість.
Дежа вю
Стиль правління Александара Вучича учасники протестів порівнюють із диктатурою Слободана Мілошевича. Варто нагадати, що режим Мілошевича було повалено саме внаслідок демонстрацій, щоправда, для цього знадобилося майже 10 років. 1991 року він розігнав протести танками та сльозогінним газом, однак у 1996-му народ знову вийшов висловити своє невдоволення на вулиці, тоді були водомети на морозі, побиття демонстрантів поліцією й тітушками. Зняти диктатора вдалося лише 5 жовтня 2000 року, внаслідок наймасштабнішого мітингу, який зібрався проти фальсифікації президентських виборів.
Деякі із лідерів тих демонстрацій зробили політичну кар’єру, однак нині вони або в опозиції, або й залишили політику, а на теперішні демонстрації виходять їхні діти - протестувати проти влади, яку представляють люди із колишнього оточення Мілошевича: міністр інформування при Мілошевичі Александар Вучич, керівник молодіжного крила Соціалістичної партії Мілошевича і чинний міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич, керівник молодіжного крила партії дружини Мілошевича JUL і чинний міністр праці та соцполітики Александар Вулін.
Наш співрозмовник з белградського протесту Кай-Давід каже, що якщо ці протести не принесуть результатів, то свого майбутнього в цій країні він не бачить. 23-річний студент розглядає можливість повернення в Німеччину, де він народився, і вже почав вчити угорську мову, аби отримати паспорт громадянина ЄС, з яким йому легше буде знайти місце під сонцем, але за межами батьківщини.