Ви були на з'їзді Демократичної партії США. Яка особливість їх президентських перегонів?
Дональд Трамп робить свою кампанію на своїй особистості: він говорить, що саме він є рішенням проблем Америки.
А от Хіларі Клінтон чітко продемонструвала, що в неї є команда, широка підтримка: нинішній і колишній мери Нью-Йорка, сенатори і мери інших провідних та важливих міст, голлівудські зірки, представники релігійних громад. Всі вони - команда. На з’їзді в своїх виступах Клінтон акцентувала, що Америка сильна і її команда зможе зробити її ще сильнішою.
Вона робила акцент на середній клас, на розвиток підприємництва, на реформі системи охорони здоров'я (за Обами 20 млн американців отримали доступ до медичних страховок і медобслуговування). Говорила також, що зараз настав час освіти: що неважливо в якому районі жити, але дитина матиме можливість якісного навчання. І що Америка і надалі буде зберігати свою лідерську роль в світі.
На кого Україні варто ставити з двох кандидатів?
Я вважаю, що Україна має виходити із своїх прагматичних національних інтересів і бути готовою до різних варіантів сценарію. Особливо після результатів референдуму в Нідерландах, після Брексіту. Маємо бути більш далекоглядними, щоб потім не вийшло такого, що ми не готові до перемоги іншого кандидата.
З точки зору прагматичного захисту наших інтересів зараз українська діаспора, посольство України, парламентарі — всі активно працюють і з командою Хіларі Клінтон, і з командою Трампа (хоча це і складніше, відразу скажу). Бо заяви Трампа не додають оптимізму, вони чітко нас приземлюють і показують реальність картини, і що нас чекатиме з таким президентом.
Водночас ми чітко розуміємо, що українцям випадає хороший шанс з перемогою Хіларі Клінтон, зважаючи на її досвід держсекретаря, можливості як дружини колишнього президента США (саме за його керівництва було підписано Будапештський меморандум, в якому прописані гарантії безпеки Україні від Америки), що нарешті доля посилає таку можливість вимагати від США нарешті виконати всі свої зобов’язання по забезпеченню територіальній цілісності нашої держави.
В платформі Демократичної партії є згадка про Україну. Але хотілося би бачити від майбутнього президента не просто констатацію факту російської агресії, а й відстоювання та повернення територіальної цілісності України.
Якщо ж цього не буде, то не виключено, що США, рано чи пізно, можуть отримати не лише пропагандистську, а й гібридну війну і проти себе. Адже успіх США в міжнародній політиці залежить і від їхнього успіху в Україні – чи після такого нахабного міжнародного прецеденту порушення міжнародного права в ХXI сторіччі США зможуть довести, що порушення міжнародного права не проходить безкарно, продемонструвати свій супервплив і здатність вирішувати конфлікти.
Наскільки питання зовнішньої політики важливі для американців в їхній шкалі виборчих пріоритетів?
Я думаю, що для них зараз важливіші саме внутрішні проблеми: багато незаможних та соціально ізольованих бідних людей; високий рівень поділу суспільства. Навіть в платформі Демпартії 80% займають саме питання внутрішньої політики: підвищення стандартів, доступ до освіти, підвищення соціального рівня і покращення життя людей.
Серед зовнішніх загроз вбачається міжнародний тероризм, події в Сирії та Афганістані, а також деструктивні дії Росії.
Хоча опитування наразі показують перевагу Клінтон, але Трампа поки не варто скидати з рахунку. Наскільки його заяви реальні і чи варто їх боятись?
Це кампанія президентська і дуже часто є якісь технологічні речі, які використовуються тільки аби виграти кампанію. Потрібно пам’ятати, що не кожен середньостатистичний американець можливо навіть уявляє, де Україна знаходиться.
Тобто заяви Трампа ще не означають, що так і буде вестись політика США?
Однозначно. Трамп ніколи не працював в держапараті і не є типовим представником політики США. І тому в дуже багатьох темах він себе веде, як епатажна людина, яка намагається збентежити, заявити щось нетрадиційне, що люди не звикли чути. От ті резонансні заяви по Криму, по НАТО і т.п. були, скоріш за все, спонтанними відповідями на питання, в яких він не розбирається. Або якщо це й було зрежисовано, то точно з розрахунком на якусь певну аудиторію. Ми ж бачили, як він потім викручувався.
Крім того, ще ж невідомо, що собою буде представляти Конгрес (одночасно з президентськими відбуватимуться вибори частини представників до Конгресу) – яка там буде пропорція між демократами і республіканцями.
Чи не станеться так, що Клінтон, ставши президентом, відійде від передвиборчих обіцянок, в т.ч щодо України: адже на посаді Держсекретаря Хіларі відома як ініціатор перезавантаження відносин з РФ…
Саме тому я кажу, що зараз нам треба вчитися в досвіду невеликих країн – наприклад, країн Балтії. Вони змогли через свої невеликі діаспорні громади добитись членства в НАТО, членства в ЄС. Сталось це тому, що після розвалу СРСР вони активно, на весь голос, доносили меседж, що їм потрібні такі захисні союзи.
Є досвід країн Вишеградської четвірки, які зуміли об'єднатися і стати членами ЄС.
Чому б нам тісніше не працювати з Грузією для спільного просування наших пріоритетів як приклад членство в НАТО? Але в нас уже два роки в Тбілісі нема навіть посла. І ми вже втомилися вимагати його призначення.
Тобто досягнення цих цілей – виключно завдання діаспори?
Зовсім ні. Під час цієї президентської кампанії українська тематика має бути одним з фонів. Для цього необхідне активне включення діаспор. Крім того, підключаються українські переговірники. Коли ми були в США, то зустрічались з членами команди кандидатів, які відповідають за зовнішню політику, за підготовку програми партії і т.п., з сенаторами.
Це питання і роботи наших міністерства культури та інформації, які мали б забезпечити присутність України в світовому дискурсі.
А як будуть голосувати українці США? Адже здебільшого, вони підтримували республіканців, а тут такий більш ніж контроверсійний кандидат від їхньої партії...
Я спілкувалась з багатьма українцями, які завжди підтримували Республіканську партію, вони відверто заявляли, що треба зробити все для того, щоб не допустити перемоги Трампа, бо тоді буде ще важче працювати. І ті, з ким спілкувалася, на цих виборах будуть підтримувати Хіларі. Адже Трамп - це кандидат від Республіканської партії, а Хіларі, виходить, саме та, хто відповідає справжнім настроям республіканців. Цікаво, що на з`ізді Демпартіі виступали і представники республіканців в підтримку Хіларі. До речі, в США вже з`явилися цікаві опити громадськості, які показують, що в тих штатах, де високий відсоток вихідців з України, центрально-східної Європи, з Балтії Трамп втратив від 5 до 10 відсотків голосів.
Тому варто щиро подякувати представникам української діаспори в США: вони використовують свій авторитет в різних штатах і впливають на своїх сенаторів, щоб вони потім їхали і підтримували Україну. Це дуже важливо.
Українська громада дійсно докладає багато зусиль для відстоювання України. Згадаємо 2014 рік, коли було ухвалено «The Ukraine freedom support act» як приклад. І тут дуже важлива координація між посольством, українцями, МЗС - на всіх рівнях. Вчасне призначення Почесних консулів в різних містах США - ще один спосіб залучення впливових людей до просування інтересів.
Хто входить в групи переговірників з української сторони?
Від нас працює ціла парламентська Група дружби Україна-США, в ній 157 депутатів, співголовами якої є Віктор Чумак та Віктор Галасюк. Вона сфокусована на розвитку співпраці між Конгресом та Парламентом через інструмент «House democracy partnership». Також просуває залучення інвестицій та отримання грошей для бізнесу під низькі відсотки, а не лише траншів МВФ для макрофінансової стабільності.
Активно з енергетичної дипломатії (зокрема підтримка енергоефективності та блокування проекту «Nord stream 2») працюють депутати Наталя Кацер-Бучковська та Оля Бєлькова, Марія Іонова. Рефат Чубаров дуже ефективно просуває тематику жертв війни на Сході, окупованого Донбасу та Криму. Андрій Тетерук у Вашингтоні активно відстоює нові проекти з посилення обороноздатності, збільшення бюджету на військову допомогу та парламентський контроль зокрема.
Варто було б і Міністерству інформполітики взятись нарешті за комунікації України на міжнародному рівні, щоб Україну представляли не лише як джерело проблем і небезпеки.
Наше непостійне представництво в Радбезі ООН — додатковий інструмент з відстоювання повернення Криму та встановлення миру на Донбасі.
Навіть перемогу Джамали на Євробаченні та проведення конкурсу наступного року в Україні варто використати, щоби привернути увагу до проблеми Криму, але не лише в якості прикладу порушення міжнародного права, але й через можливості культурної дипломатії та обміну творчими ідеями.
Які результати Вашої поїздки до США?
Під час з’їзду Демпартії у депутатів (два голови комітетів – Григорій Немиря та я, заступник голови комітету у закордонних справах Вовк Віктор) за 4 дні були зустрічі із представниками команди Хіларі Клінтон, які займаються зовнішньою політикою. Були також зустрічі з сенаторами - бо в них паралельно із виборами президентськими пройдуть вибори у Конгрес. Тобто в США відбувається оновлення еліт.
Багато зустрічей з експертами аналітичних впливових центрів, інтерв'ю американській пресі, спілкування з діаспорою. Зокрема, у Філадельфіі (місті творення Конституції США) на День Незалежності України в мерії відбудеться святкування, де братиме участь мер міста та український прапор майор ітиме над мерією.
І власне під час зустрічі з Мадлен Олбрайт я прямо поставила питання: чи можуть українці розраховувати, що першим візитом майбутнього президента США Хіларі Клінтон буде візит в Україну? Адже Обама став першим президентом США, який жодного разу і це за два терміни не відвідав Україну. І це велике недопрацювання та певний борг перед народом України.
Також на з'їзді Демпартії було 400 міжнародних гостей, дипломатів. Дуже плідно обговорили безпеку в Чорноморському регіоні з міністром закордонних справ Болгарії (країни-члена НАТО), спікером парламенту Грузії, говорили про безвізовий режим, посилення санкцій, хід реформ у нас.
І якою була реакція Олбрайт?
Олбрайт сказала трохи здивовано, що вона не знає, як буде далі, оскільки вона зараз не представляє команду Хіларі і не представляє нинішню адміністрацію Обами.
Американці дуже не люблять, коли їм про це прямо говорять. Проте я вважаю, що Президент США мав би відзначити своїм візитом український народ, який бореться за ті цінності, які США популяризує і пропагує в усьому світі.
Якщо подивитися на 8 років Обами, то досягненнями в міжнародній політиці США можна назвати вирішення ядерної проблеми з Іраном. По-друге, перший за 50 років візит на Кубу. Але тут немає України. І тому ми намагались пояснити Олбрайт і багатьом іншим членам команди, чому для США важливо визначитися: Україна просто буферна зона чи все таки стратегічний партнер, якого вони бачать частиною НАТО і частиною ЄС?
Якщо друге, то візит сюди президента просто обов’язковий, як і жорсткий контроль за українськими реформами та елітами – через персональні санкції, через скасування віз для "любих друзів" нинішньої та колишньої влади, через жорсткі розслідування - аж до замороження активів. Тобто це має бути чіткий меседж. І якщо це стратегічне партнерство, значить, вони інвестують в Україну і нарешті за 25 років мають допомогти нам стати зразком демократії.
Водночас нам треба зараз інтенсивно працювати - до листопада буде тривати виборча кампанія, а після оголошення результатів виборів буде створена так звана “перехідна команда”, яка до моменту інавгурації нового президента і початку роботи в січні 2017 року вже нової адміністрації буде формувати порядок денний президента, зокрема і глобальні візити. Тому Олбрайт порадила працювати з цією «перехідною командою», щоб реалізувати ідею про цю поїздку американського президента.
Чому США взагалі мають допомагати Україні?
Російська агресія проти України продемонструвала світові, що є сили, які воліють безкарно нападати на суверенну державу, окуповувати, вбивати задля своїх загарбницьких намірів. Це ставить під питання міжнародне право, розвиток економіки і торгівлі, а отже добробут мільйонів і мільярдів людей. Вчора Грузія, сьогодні Україна, далі що? Зростатимуть витрати на зброю, а не на освіту чи медицину. Ні США, ні переважну більшість країн світу такий «порядок денний» не влаштовує. Це аспект соціальний і правовий. Але є ще аспект безпеки.
Україна «здала» ядерну зброю, точніше доступ до неї. І отримала нібито гарантії безпеки. Але стала жертвою агресії з боку ядерного шантажиста. То хто тепер в світі не шукатиме способу набути ядерну зброю для власної безпеки? Які аргументи знайдемо нині для Близького чи Далекого Сходу, де є і гроші і технології для створення бомби?
Саме тому випадок України є унікальний і принциповий.
Ну і нарешті нам потрібно показати американцям, що закінчення війни в Україні відповідає їхнім національним інтересам. Ми бачимо, що зараз відбувається на пострадянському просторі і далі будуть відбуватись непрості трансформаційні зрушення: у Вірменії, Киргизстані, Казахстані, Росії і Азербайджані еліти уже по 15-25 років одні й ті самі. Але виросло абсолютно інше покоління.
Тому Україна може стати зразковою моделлю трансформації, яка скористалася громадським протестом, забезпечивши доступ громадян до прийняття державних рішень як на національному, так і на місцевому рівнях. Але для цього потрібно ще повністю змінити підходи в управлінні державою, подолати корупцію і перетворитись на позитивний приклад.
В такому випадку ми зможемо виступати не з позицій прохача, а показати, що ми є рішенням.
Ви кажете, що часу у нас до Нового року…
Немає в нас часу – зараз час грає проти нас. Американці відверто кажуть, що хочуть більше прогресу і посилають все більш чіткі сигнали. І ми маємо до моменту призначення нового президента США показати дуже великий прогрес в реформах, показати стабільність і пришвидшити темпи впровадження змін у країни. Такі наші здобутки стануть тим аргументом для нового президента, як себе поводити щодо України і які пріоритети визначати.
Від позиції США залежатиме і ставлення до України інших партнерів.
Зараз ми боремося за те, щоб в бюджеті США в 2017 року фінансова підтримка та підтримка озброєнням України була хоча б на тому ж рівні, що й зараз. Не менше!
Прагнемо відновити україно-американську комісію стратегічного партнерства, яка існувала ще в 1994 році. Це для нас важливо - ми говоримо про те, що оскільки ми не стали членами НАТО за 25 років, то нам потрібно шукати інші формати двосторонньої військово-технічної співпраці з країнами-членами НАТО і тими, хто потенційно може бути нашим союзником.
Також треба говорити про україно-американський договір з питань безпеки, який покаже, що захист територіальної цілісності України з боку США так само є важливим. Для прикладу, такі ж самі угоди є у США з Японією.
Тобто Ви апелюєте до невиконаних США зобов’язань по Будапештському договору, який підписував ще чоловік Хіларі – Білл Клінтон..
…Є ще ж такий формат як «Major Non-NATO Ally» - «Основний союзник поза НАТО» . В США є такі угоди з 16 країнами по світу: наприклад, Ізраїлем, Японією, Єгиптом і іншими. Нам потрібно теж таке – щоб ми розуміли, що ми не самі. Особливо зараз коли ми відбиваємо військову та економічну агресію водночас із будівництвом сильної армії.
Чи готовий Київ до такої співпраці?
Потрібно дивитись на міжнародні відносини без романтизму, не в ілюзіях україноцентризму, а практично і реалістично думати, як вибудовувати свою стратегію. Зараз її фактично немає, як немає і узгоджених всіма державними інстанціями сигналів, які ми маємо посилати нашим потенційним безпековим партнерам. Комітет Верховної Ради у закордонних справах планує на початку вересня запросити міністра закордонних справ Павла Клімкіна, віце-прем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, заступника голови АП Костянтина Єлисеєва та проговорити: що ми робимо з продовженням санкцій, що – по безвізовому режиму, а що – по питаннях НАТО. Нам потрібно виробити всередині країни одну командну позицію від усіх органів - адміністрації президента, президента, МЗС чи уряду, віце-прем’єра і парламенту по цих питаннях: як по цілям, так і по строках реалізації.
Який план дій на європейському напрямку?
Ми бачимо, що 2017 рік для нас буде надскладним, бо всередині ЄС почались неприємні процеси: референдум в Нідерландах, Брексіт, неофіційно почались виборчі перегони в Німеччині та Франції.
Завдання нашого комітету - і це моя мрія - мати національну збірну України у зовнішній політиці. По багатьох аспектах нам вдалося – наприклад, в питанні безвізового режиму ми працюємо, як одна команда, включно з громадянським суспільством. Щиро вдячні, що долучились до роботи експерти з аналітичних інституцій, які займаються зовнішньою політикою: Альона Гетьманчук з Інституту світової політики, Сергій Сидоренко з «Європейської Правди» та інші, всього близько 15 експертів. Вони заявили, що не будуть підігрувати тим, хто хоче завалити безвізовий режим з Україною ЄС і використати критику громадянського суспільства для того, щоб відтягнути безвіз.
Тому ми з ними виступаємо як одна команда: розробили конкретну позицію, розповсюдили її по всіх групах дружби з країнами ЄС, передали в МЗС, виходили на спільні заходи, координували поїздки в Брюссель, Берлін і т.д. От такий дієвий приклад має бути і в інших напрямах відповідно до стратегії зовнішньої політики.
Але всі спроби саботажу українських чиновників з введенням електронного декларування, які можуть дати аргумент ЄС, щоб відтермінувати безвізовий режим, лише ускладнять відстоювання наших інтересів.
ЄС переживає складні часи. Чи доцільне збереження в таких умовах курсу на Євросоюз?
Курсом для України має бути, перш за все, оновлена сильна держава, що є рівноправним суб’єктом в міжнародній політиці, а не прохачем захисту та грошей. До цього потрібно йти. А євроінтеграція – це один з шляхів підвищення стандартів життя, ведення бізнесу тощо, один з інструментів змін всередині країни. Наприклад, безвізовий режим - це ж не лише можливість, маючи біометричний паспорт, подорожувати чи відвідати одну з країн ЄС впродовж 90 днів без візи і т.д. Це певні сигнали бізнесу, інвесторам про те, що в Україні поліпшилися безпекові умови і інвестиційний клімат. В комплексі все це допомагає Україні змужніти, стати сильнішою. Сподіваємось, що ми отримаємо візову лібералізацію у вересні - максимум жовтні цього року.
Нам потрібно розглядати всі наявні можливості розвитку відносин з іншими країнами. З одного боку, нам треба думати, як утримати транстлантичну єдність - це США, ЄС, «Велика Сімка», в підтримці України. А з іншого боку, ми повинні думати про ефективну регіональну політику - вибудовувати хороші стосунки із державами сусідами: Румунією, Словаччиною, Польщею, Угорщиною, Молдовою (в них до речі президентські вибори в цьому році).
Для цього дуже важливо посилити ресурсами роботу за кордоном і можливість присутності України в різних форматах: від участі в заходах аналітичних інституцій, де потрібно перебивати проплачений «Газпромом» голос експертів, до культурних заходів.
Наприклад, як відбулось з «Atlantic Council» - завдяки підтримці представників української діаспори вони випустили десятки звітів про військову ситуацію на сході України і т.д. Це потрібно для того, щоб спростовувати, що в Україні «все пропало» і немає ніяких зрушень, і що «Україна — failed state» і т.д – потрібно доносити те, що зміни все-таки відбуваються і показувати, що ми рухаємось поступово, але крок за кроком в нас з`являється фундамент для незворотності змін.
Яка ситуація з економізацією зовнішньої політики?
По-перше, потрібно активніше працювати щодо імплементації угоди про зону вільної торгівлі з ЄС і отримання конкретних вже показників у збільшенні експорту.
Крім того, ми повинні бути більш активними і на інших ринках. От наприклад, тільки Західна Африка може дати нам 300 млн споживачів агропродукції, харчової промисловості і решти товарів. Туди спрямована зараз експансія Китаю. Те ж саме – в країнах Перської затоки.
А як ми рухаємось там, як ми завойовуємо нові ринки, як ми просуваємо свої товари? Ми чекаємо, що МЗС з мінекономіки між собою нарешті вирішать, хто відповідальний за економізацію зовнішньої політики: будуть це торгівельні представництва чи це економічні радники при посольствах? Які вимоги до послів: збільшення товарообороту чи що? Вже два роки МЗС та Мінекономіки не можуть між собою поділити ці функції, що негативно відбивається на наших інтересах
Тобто зацікавлення є. Але треба створювати умови, щоб наші компанії їхали туди і робили там якісь проекти.
Але первинне – це створення інфраструктури підтримки експорту, як в усьому світі: кредитного агентства, експортного банку, адекватного законодавства. Про це не раз писалося і говорилося, є відповідні законопроекти, але справа не рухається через опір олігархічних груп. А громадянське суспільство не приділяє питанню належної уваги.
Ви хочете сказати, що МЗС в нинішній конфігурації не справляється з завданнями?
Не тільки. Це проблема комплексна. От наприклад, два роки в нашому представництві НАТО в Брюсселі (і не тільки там) немає посла. А посла призначає президент. І інколи в мене складається враження, що МЗС - це відділення Банкової, при чому яке навіть разом з АП не здатні узгодити кандидатури послів. Наш комітет постійно пише в МЗС, особисто Петру Олексійовичу, але отримуємо від пана Ложкіна відписки про те, що АП за це не відповідає, а цим займається МЗС. Це насправді нонсенс і бардак.
І закінчується все, як в випадку з Іспанією: відправляють туди того ж посла, який вже в там був. Невже в МЗС немає більше людини, яка знає іспанську мову і яка була б готова очолювати дипломатичне відомство в Іспанії? Значить, це проблема відсутності соціальних ліфтів в МЗС, бо вони не можуть набирати та розвивати потрібних людей. Зауважу при цьому, що даний посол цілком ефективний і професійний.
До того ж, в нас парламентсько-президентська республіка і парламент має відігравати свою роль в зовнішній політиці. Але ми два роки боремось, щоб внести зміни в статтю 13 закону про дипслужбу, щоб комітету надали право попередніх консультацій з рекомендаційним характером щодо кандидатур послів: коли кандидат на посаду посла перед призначенням приходить в комітет і відповідає на наші питання, навіть в закритому режимі. Відзначу, що розумні посли самі приходять в комітет, бо розуміють, що озброївшись ще підтримкою парламентської дипломатії вони будуть більш ефективно представляти Україну в закордонній дипломатичній установі.
Ви уже бачили новий закон про дипломатичну службу?
МЗС в кінці липня вперше за два роки зібрали колегію МЗС. Вперше. І туди запросили мене як голову комітету, Бориса Івановича Тарасюка як колишнього міністра і професійного дипломата. Там нам представили бачення реформи дипслужби, яку винесуть нарешті на осінь. Хоча чекали ми її ще півроку тому.
Перед цим ми хочемо зробити обговорення в комітеті. Але виникає питання, що ж робили ці два роки?
Є, звісно, і багато інших питань. Наприклад, що робити з Дипломатичною академією: як її реформувати і під які потреби: під забезпечення аналітикою, підготовку кадрів, перекваліфікацію кадрів для МЗС зі створенням додаткових курсів іноземних мов для дипломатів?
Ми як комітет відстоюємо модернізацію МЗС, структура якого з радянських часів мало змінилась. Зараз у нас в ньому працює 1400 дипломатів, з них 600 в Києві (плюс представництва МЗС у Львові і в Одесі).
Пропонуємо удосконалити систему підбору кадрів – щоб максимально широко залучати українців, які живуть і працюють по всьому світу; створювати механізми стажування наших студентів та випускників в диппредставництвах та організаціях, де є наші інтереси. Наприклад, в міжнародних організаціях: Світовий банк, МВФ, МАГАТЕ і багато інших, там ми маємо теж займати проактивну позицію. А от запитайте в Нацбанку, хто від них у МВФ у Вашингтоні представляє Україну? Чи хто у Світовому Банку у Вашингтоні і яка його ефективність? Яку підтримку було забезпечено за його сприяння? Де звіти?
А як відбирається туди людина, теж ціла епопея. От зараз буде інший представник від України в Світовому банку: так їм українська сторона надала не три, як раніше, кандидатури для обрання, а лише одну. Тобто кумівство, монополізація доступу до державних рішень продовжується. А має бути прозорий конкурс, щоб кадрове призначення не було одностайним рішенням якогось міністра.
Тому Комітет зараз збирається провести аудит всіх наших працівників в МО, вже направлено відповідний запит в МЗС.
Також вже отримали відповіді від Мінкультури та МЗС щодо заходів з популяризації України в світі та культурної дипломатії. Хочемо серйозніше допомогти з бюджетом 2017 року для ефективної роботи, а не виживання наших дипломатів.
Що потрібно для успішної зовнішньої політики?
Успіх зовнішньої політики як ніколи раніше залежить від внутрішньої ефективності, здатності влади і опозиції пришвидшити хід реформ. Бо озброївшись досягненнями всередині країни наші дипломати у світі зможуть утримати інтерес до України на фоні втоми від триваючої російської агресії та повільного темпу трансформації країни.
Дипломатам для нових результатів у продовженні санкцій (хотілося б посилення), реальної фінансової, технічної допомоги, а головне - залучення інвестицій, потрібні сильні аргументи, чому варто вкладати в Україну і престиж, і гроші.
Повільний темп реформ, руйнівні міжусобиці та дешевий популізм, як і неефективна боротьба з корупцією призводять до частих питань у західних партнерів: чому ми маємо і надалі підтримувати Україну коли в світі багато інших конфліктів та наших внутрішніх проблем?
Скоро новий політичний сезон. Що в ньому буде головним?
На тижні перечитала "Спогади" Скоропадського. Зараз, здається, перед нами ті самі загрози для державності як і 100 років тому: агресія з Півночі, та сама внутрішня підла руйнівна боротьба за владу всередині українського політикуму. Паралелі дуже сильні.
100 років скоро буде з часу втрати історичного шансу мати сильну державу і можливо уникнення мільйонів жертв репресій російсько-більшовицького терору, винищення найкращих представників української нації.
У спекотний через провокації Кремля серпень напередодні політичного сезону думаю про те, що позаду два з половиною роки війни з мільйонами переселенців (Україна в топ-четвірці - світу за ВПО) і окупованим індустріальним серцем. Економіка ледь ворушиться. Суспільство втрачає драйв. Агресивна Росія дихає в обличчя. ЄС з своїми внутрішніми проблемами, в США вибори, Туреччина вибудовує свою політику.
Що буде у вересні? Чи почнемо ми врешті як політична нація, а особливо влада, до якої себе зачисляю, консолідовано відроджувати країну? Скільки можна ще випробовувати терпіння народу сварками в Раді, інтригами між партіями і відомствами, всепрощенством до крадіїв, відпочинковим ритмом роботи держапарату? Чому небайдужі, професійні і відповідальні хоч зараз, на 25-ліття не візьмуться за справу разом? Адже ми маємо одну Вітчизну. Хочу щоб мене почули. Так само і я була б рада почути подібні заклики від моїх ровесників чи однодумців, досвідчених професіоналів в парламенті, в міністерствах від активістів і громадянського суспільства. Маємо порозумітися. Справа не в лідерах - їх визначить час.
Справа у творенні національної збірної, яка грає на перемогу держави Україна, яка стає суб'єктом міжнародної політики.