Від перемог з молодіжкою й Кубку до програшу «Буковині»
Ігор Костюк був по-справжньому своїм у «Динамо». На відміну від Олександра Шовковського, якого пам’ятають як видатного гравця клубу, він був на видноті завдяки роботі з юнацькою командою «Динамо» (U-19). Костюк очолював її з 2017 року й зарекомендував себе спеціалістом, який добре працює з молоддю. Те, що треба для клубу, який покладається на свою академію більше, ніж на трансфери.
Головний виклик Костюка був у тому, щоб знайти підхід до ветеранів, адже вони не його діти з юнацької команди і не сприйматимуть розмов у дусі «я начальник». Інколи вдавалося. Кияни не змогли втрутитися в боротьбу за чемпіонство УПЛ, фінішувавши на четвертому місці, але виграли Кубок України (перемогли «Чернігів» з рахунком 3:1 у фіналі. — Ред.). Результат був незадовільним, але можливість грати в єврокубках завдяки перемозі в національному Кубку підсолодила провал.
Ще один плюсик у карму Ігор Володимирович отримав після прогресу Матвія Пономаренка. Форвард «Динамо», як і Руслан Нещерет, Максим Дячук, Костянтин Вівчаренко, Володимир Бражко, Олександр Яцик, Антон Царенко, Назар Волошин, працював з Костюком в юнацькій команді. Саме цей тренер довірився Матвієві. Останній натомість віддячив голами.
Як виявилося, самого Матвія замало, щоб урятувати Костюка. Перед сезоном 2026/2027 керівництво клубу, як завжди, ставило максимальні цілі, але цього разу був особливий контекст — сторіччя клубу. Очевидно, це стало додатковим фактором тиску на Костюка, який не зміг покращити гру команди за літо. Ба більше, вона деградує далі, адже лідери старіють, молодь ще не вийшла на стабільний рівень, а сенсу в підписанні всіх літніх новачків не було — більшість майже не грала.
У підсумку кияни, пройшовши в серії пенальті румунську «Університатю», програли ПАОК у кваліфікації Ліги Європи (2:3, 0:2), а потім і «Карабаху» в третьому кваліфікаційному раунді Ліги конференцій (1:0, 0:2). Фактично Костюка можна було звільняти вже тоді, але влітку рішення не ухвалили. До слова, Ігор Володимирович відмовився йти сам, але з цим простіше: не в тренді в українських тренерів класти заяву про звільнення на стіл босів.
Потім була розгромна поразка від «Буковини» (0:3), але й тут Костюк утримався на посаді, бо в тому матчі дві (!) результативні помилки зробив син Григорія Суркіса В’ячеслав. Голкіпер вийшов на поле в старті, а після пропущених голів попросив заміну. Звільняти Костюка після такого — себе не поважати, а український футбол укотре показує, що спорт не можна робити сімейною справою, коли ти керівник, а твій родич — активний спортсмен.
Команда ж продовжувала піке. Крапкою став матч з «Поліссям» у 9-му турі УПЛ. Уже на 5-й (!) хвилині кияни опинилися в більшості через вилучення воротаря житомирян Олега Кудрика, на 19-й вийшли вперед, але в підсумку поступилися 1:3.
«Ми намагалися перебудувати команду, але зараз готові до будь-яких сценаріїв», — сказав Костюк після матчу з «Поліссям», розуміючи неминуче звільнення. Так і сталося.
«Динамо» під керівництвом Костюка зіграло 37 офіційних матчів, у яких здобуло 23 перемоги. Статистика загалом непогана — 62,2 відсотка перемог. Та проблема набагато глибша.
«Наразі ми не на тому рівні, на якому маємо бути», — визнав Андрій Ярмоленко після матчу з «Поліссям». Він правий, але винен у цьому не лише тренер.
Трансферний хаос
Кожен клуб у сучасному футболі повинен працювати на трансферному ринку. Без винятків. Згадайте ту саму «Барселону», яка, попри фінансові проблеми, правдами-неправдами реєструвала футболістів у трансферне вікно. Без якісного стабільного поповнення команда ризикує увійти в застій. А якщо цього поповнення немає тривалий час? Застій посилюється з об’єктивних причин, зокрема, через старість наявних гравців і відсутність конкуренції.
З іншого боку, звинувачувати «Динамо» в тому, що вони взагалі не купують гравців, не можна. Проблема в тому, що ці угоди ситуативні, а не стратегічні, тож зазвичай усі нові активи проїдають бюджет клубу, але не дають йому користі.
До прикладу, влітку 2026-го до клубу приєдналися семеро футболістів: Томаш Кендзьора, П’єр Мунгенге, Кеассе Ба, Густаво Прадо, Олексій Сич, Ілля Ольховий і Георгій Бущан. Варто розуміти, що ці трансфери зробили саме для Ігоря Костюка. Тож потенційно він мав будувати гру з ними. Однак постійно в старті грали лише троє: Георгій Бущан (4 матчі), якого кияни терміново орендували в «Полісся» через травму Руслана Нещерета та провали В’ячеслава Суркіса; Томаш Кендзьора, для якого трансфер фактично став поверненням додому; Олексій Сич. Можна ще згадати, що Кендзьора й Сич номінально праві захисники…
А що ж Прадо, Ба, Мунгенге? Ідемо далі. А як же колишній форвард «Зорі» Герреро, який прийшов до команди за Шовковського вже як ім’я в українському футболі? Чому «надперспективний», хоч і з російським душком румун Бленуце не зміг закріпитися в команді? Дуже багато питань, на які в клубі воліють не відповідати.
А відповідь є. Усі гравці були підписані без чіткого розуміння мети їхнього приходу. Тому більшість сидить на лаві запасних, а дехто, як нападник Бленуце, ще й устиг осоромити клуб проросійськими заявами в соцмережах, потім перепросити на камеру й поїхати, так і не забивши жодного гола в чемпіонаті.
Хто наступний?
Відкрите питання, що буде з цими футболістами, коли на зміну Костюку прийде новий тренер. Він їх не знає, його думки не враховували, коли підписували цих сімох гравців улітку, тож, імовірно, вони й далі сидітимуть на лаві, а потім перейдуть за першої ж нагоди. Хіба що їм вдалося вибити собі жирний контракт — тоді сидітимуть, поки не закінчиться угода з клубом.
З тим самим зіткнувся й Костюк, який у минулому сезоні фактично відмовився від гравців, куплених під Шовковського. Чи, може, ми не пам’ятаємо, як феєрили за Костюка Шола Огундана, Аліу Тіаре, Браян Себальос, Анхель Торрес, Александре Пейкрішвілі, той-таки Едуардо Герреро, Владислав Бленуце?
Отака трансферна політика столичного клубу. Її фактично немає, як і селекційного відділу, котрий аналізував би якість потенційних новачків, їхні перспективи й місце в клубі. За таких умов наївно сподіватися, що новий тренер виправить ситуацію. Ба більше, йому навіть буде складніше, бо він, на відміну від того-таки Шовковського й Костюка, не зможе перемагати завдяки грі Андрія Ярмоленка й Віталія Буяльського. Вони старіють, а за їхніми спинами немає черги з гравців хоча б близького до них рівня.
Тому «Динамо», а потім і тренер приречені ходити по колу: новий спеціаліст — перемоги на куражі — погіршення результатів — провал — звільнення — новий спеціаліст.
Без глибинних реформ трансферної політики й бодай якогось стратегічного планування не обійтися. Приклади є, і мова не про «Шахтар». Подивіться хоча б на «Полісся», яке станом на 20 жовтня посідає другу сходинку в УПЛ з 22 очками в активі.
У Костюка ж є можливість спробувати себе в іншому клубі, щоб довести, що в Києві він став цапом-відбувайлом, розв'язуючи чужі проблеми.
А поки «Динамо» шукає наступника, команду до найближчих матчів УПЛ, зокрема гри 10-го туру проти «Кудрівки» 23 жовтня, готуватиме виконувач обов’язків головного тренера 46-річний поляк Мацей Кендзьорек — колишній асистент Ігоря Костюка.