До недавнього часу усе це вочевидь влаштовувало пана Коломойського, однак напередодні цьогорічних (вже чергових) виборів президента Прем’єр-ліги все різко змінилося, при цьому він не захотів виносити питання на розсуд власників інших клубів елітного дивізіону, які фактично є «колегами» Коломойського. Не став скаржитися до Федерації футболу, що є вищим футбольним органом у країні. Подавши позов до суду так званої загальної юрисдикції, Ігор Коломойський демонстративно вирішив показати, що прагне розібратися у ситуації сам. Напевне, він почувається впевненіше за інших, бо має «в кишені» більш ніж одну «картку» для голосування: сьогодні вже ніхто не сумнівається у тому, що крім «Дніпра» він також впливає на криворізький «Кривбас»та київський «Арсенал» (а може, ще й на «Динамо» – про частку Коломойського в цьому клубі давно вже ходять чутки). Що цікаво і характерно, ніхто із власників інших клубів ніколи публічно не ставив питання щодо «монополії» у Лізі, адже всім відомо, що дніпропетровський олігарх має стосунок одразу до кількох клубів. Така ситуація навряд чи може залишати спокійними наших футбольних президентів, котрі постійно незадоволені суддівством, календарем, телебаченням… Чому ж боси залишили Коломойському можливість керувати як мінімум трьома клубами, не побоюючись турнірних маніпуляцій з його боку? Можливо, отримали від нього словесні запевнення, що нечесної гри він не допустить чи вирішили, що такі питання треба вирішувати у тісному колі, не розголошуючи? А може, їм просто не вистачило сміливості висунути таку претензію авторитетному колезі? На сполох спробував бити лише чинний президент Прем’єр-ліги Віталій Данилов, коли проскочила інформація, що Коломойський нібито придбав 30% акцій столичного «Арсеналу»: тоді ще в.о. керівника ПЛ почав згадувати регламент Ліги, за яким кожен власник має мати у Лізі не більше одного клубу. Може, слід шукати причину незадоволення Коломойського в тому, як Прем’єр-лігою керує Данилов? На зустріч, де мали обрати президента ПЛ, 1 липня він іти не збирався, заявивши, що його не влаштовує те, як проводить справи нинішній менеджмент, але міняти, на його думку, треба не менеджмент, а всю організацію. Зазвичай так роблять тоді, коли не вистачає однодумців, бо якби більшості робота Прем’єр-ліги видавалася б некваліфікованою, то Данилова просто б звільнили. Однак наразі число незгідних складає лише 5 клубів з 16 учасників: крім трьох клубів Коломойського, вибори президента бойкотували «Динамо» і«Металіст». Вартим уваги є хід колишнього власника «Арсеналу» Вадима Рабиновича, котрий, виступивши на зустрічі 1 липня, одразу зняв свою кандидатуру і назвав зібрання нелегітимним. Вчинок Рабиновича – аналогічний тому, що відбулося під час попередньої спроби обрати президента Ліги 31 травня: свою кандидатуру зняв швейцарець Томас Курт, а за регламентом Прем’єр-ліги, вибори її президента не можна проводити на безальтернативній основі. Цього разу Рабинович розраховував, що відбудеться те ж саме, але крім Данилова у претендентах залишалася ще кандидатура іншого іноземця – голландця Вертса, тож 11 представників клубів (президентів серед них було небагато) одностайно проголосували за Данилова. Те, що не було саме президентів і власників клубів, є сьогодні головним аргументом Коломойського щодо нелегітимності обрання керівника УПЛ. Не треба довго думати, щоб зрозуміти, що цю ситуацію олігарх лише використовує. Зрозуміло, що і Прем’єр-лізі варто було зважити на те, що частина зовсім не останніх членів елітного клубу демонстративно не прийшла обирати президента, і, можливо, все ж перенести цю подію на пізніший термін. Відтак в українському футболі знову яскраво окреслилося протистояння двох відомих таборів: один гуртується навколо «розкольника» Коломойського, інший – навколо власника «Шахтаря» Ахметова. Як розколювати Лігу, Коломойському розповідати не треба: живий приклад – Українська баскетбольна ліга, утворена його зусиллями. Однак із футболом історія складніша: Коломойський не може не розуміти, що розкол автоматично виштовхне його і всіх його спільників з європейського футболу і зажене в ізоляцію. Відтак ця хитра комбінація спрямована на те, щоб контролювати ситуацію в Лізі, чого на даний момент робити не вдається. Таке ж бажання – і в іншого табору. Однак полюсам українського футболу вже варто було б зрозуміти, що перетягування ковдри бажаного результату ніколи не дасть. Адже найперша проблема ПЛ – те, головні персонажі українського футболу не допускають думки, що рішенням Ліги треба коритися, а не скасовувати організацію, коли рішення не до вподоби. Футбольні олігархи не звикли, коли хтось «рулить не по-їхньому». Тому перш за все треба дати собі відповідь – чи всі готові грати за одними правилами? Своє слово у цій справі має сказати Федерація футболу, яка сьогодні скликає виконком. Те, що досі ФФУ не відповідала на три листи Прем’єр-ліги (з проханням роз’яснити, як діяти після судового позову «Дніпра»), лише роздмухало вогонь. Чи буде Прем’єр-ліга надалі? Відповідь на це запитання якраз і мала б прояснитися 10 липня.