Маємо дискутувати про розвиток ОПК, а не про «бусифікацію»
Пане Олеже, протягом останніх місяців сталося багато нападів на групи оповіщення ТЦК та СП у вашому регіоні. Кілька інцидентів у Львові, двічі цивільні відбивали мобілізованих під час перезення, на Закарпатті роми з палицями нападали. В ОК такі речі відслідковуєте, аналізуєте?
Безперечно, ми відслідковуємо всі негативні випадки, пов’язані з роботою груп мобільного оповіщення, жоден інцидент не залишається поза увагою.
Ця проблема — виклик для суспільства. РФ використовує всі можливі інструменти, щоб дискримінувати мобілізацію і зірвати поповнення війська. Це невидиме тло. Для людей невидиме, а для росіян — постійна робота, вкиди тощо.
Вдумайтеся: на яких дрібницях будують весь негатив навколо ТЦК та СП. Ми мали б вести мову про те, наскільки нам взагалі вистачить пружності для боротьби, скільки відкрито нових підприємств ОПК, наскільки масштабована програма підготовки населення до національного спротиву. Про глобальні речі, виживання нації.
Натомість «бусифікація». Саме слово хто вигадав? Зрозуміло, що перевозять особовий склад тим транспортом, який колись надали, і якщо це буси — що тут такого? Перевезення, харчування часто ТЦК закидають. Що створили неналежні умови для військовозобов’язаних. Погано годують, немає душу, нема де спати. Але ж за цю частину спільної справи відповідальна і місцева влада, а не тільки ТЦК.
Усі ці дрібниці вкладають у світогляд пересічного українця (особливо мобілізаційного віку), мовляв, саме система ТЦК та СП є проблемою мобілізації. Та не в цьому річ. Той, хто завдавав удару ломом одному військовослужбовцю групи оповіщення, переламавши йому ребра, або вдарив ножем і вбив іншого — внаслідок чого так вчинив? Бо відчував безкарність і неосудність з боку суспільства. Оце проблема номер один.
Як нація, як доросле суспільство мусимо говорити про ці неприємні речі мовою відповідальності. Мусить бути спільна, взаємна відповідальність українців за ситуацію. Безпека — це наслідок колективно-суспільного договору. Як ви зібралися жити в безпеці, порушуючи його? Суспільство має прийняти факт, що війна стосується всіх, а Сили оборони мають поповнюватися людьми. Війна — це смерть, каліцтва, руйнування. Військове командування і армія воюють. Завдання решти — максимально сприяти їм у виконанні бойових завдань. А для ворога в пріоритеті збити поповнення війська, здатність нації до спротиву.
Чи змінить ситуацію реформа ТЦК?
Проблеми будуть ті самі і постійно. Вивіску можна замінити, але то лише зміна назви, а не суті. Ворог не дає нам часу переробити модель мобілізації. Це дуже складний процес, це не тільки призвати людину і все. Зброя, техніка, формування окремих підрозділів з окремими завданнями (до прикладу, стрілецьких чи тероборони) — на ТЦК багато невидимих людям обов’язків. Це дуже потужний інструмент держави для підтримки стійкості війська. Система рекрутингу й інші способи поповнення війська не настільки ефективні наразі. Загальна мобілізація — це десятками років відпрацьована система, і не тільки в нашій країні. 100 чи 200 років тому приблизно так само поповнювали війська, і проблеми з мобілізацією проявлялись однотипно. Колись і цілими полками залишали позиції! Тому що ніхто не хоче вмирати чи покалічитись. Іти на самопожертву заради інтересів країни, нації, своєї родини — це дуже глибинні мотиви. Але це те, за що ми боремося — за наше майбутнє. А ворог намагається підмінити ці поняття.
І йому це вдається. Частина суспільства використовує ворожі наративи як виправдання для власних вчинків. Ми не можемо сподіватися, що такі люди перевиховаються. Але як їх загнати хоча б у певні поведінкові рамки? Бо та «безкарність і неосудність» несправедливі щодо військових. Мобілізує ж не ТЦК, а закон.
Співгромадяни, на жаль, часто читають між рядків і наперед вирішують, що держава винна.
ТЦК та СП, поліцію чи інших учасників заходів оповіщення будуть сприймати за умовчанням як тих, хто обмежує їхні законні права. І байдуже, що є Конституція і закони, які чітко визначають, що в умовах воєнного стану чоловіки віком 25–60 років зобов’язані — саме зобов’язані, а не можуть за бажанням — стати на облік, вчасно оновити військово-облікові документи, пройти ВЛК тощо. До слова, це і обов’язок роботодавців — потурбуватися, щоб працівники як мінімум підтягнули в Резерв+ документи і перебували в правовому полі. Неприємно чути, що роботодавці прикривають проблеми мобілізації тим, що, мовляв, матеріально підтримують армію. Це хибна позиція. Ми вдячні бізнесу, який підтримує військо, але техніка сама не воює, зброя сама не стріляє. Ніхто не може спрогнозувати, скільки ще триватиме війна, і кожен громадянин мобілізаційного віку мусить бути готовим стати до лав Сил оборони.
Ви моніторите, чим закінчуються кримінальні справи про напади на військових, перешкоджання мобілізації?
Так, якщо йдеться про зону відповідальності ОК «Захід». У більшості випадків — майже 100 % — за минулий рік громадян, які скоїли правопорушення в частині мобілізаційної політики, притягують до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Перешкоджання діям військовослужбовців або завдання їм тілесних ушкоджень зазвичай карають. Але треба працювати над першопричинами дій таких людей. Пропаганда пропагандою, війна війною, але є якісь внутрішні мотиви.
По мобілізації б’ють тепла ванна й ухилянти від обов’язків у місцевій владі
Імовірно, це через викривлене уявлення про своє місце, роль у війні. От ми кажемо: всі повинні готуватися стати до лав. Нас прочитає обмежене коло людей. Але щоб це почули всі до останнього й усвідомили, мабуть, ці слова мають звучати постійно з кожної праски. І по ТБ, і від перших осіб держави, і від лідерів думок. Можливо, людей надто довго берегли від реальності?
Дійсно, найбільший ризик створює відчуття теплої ванни, мовляв, перемога ось-ось. Так, держава робить усе можливе й неможливе, щоб війна була зупинена, полонені і тіла загиблих повернулися додому. Але чи викладається на 100 % суспільство? Чи готове принаймні усвідомити, що триває війна? Вона торкнулася людей по-різному. Але говорити про спільні завдання, єдність треба в один голос. Усі керівники на своєму рівні мають набиратися мужності й говорити про те, від чого залежить майбутнє нас і дітей. Можливо, це пафосні речі, але за це стоять на ЛБЗ просто в цю секунду люди.
Ситуація неоднорідна: десь втрати, десь контрнаступ, але все завдяки тому, що військо поповнюють навченими людьми. При цьому ТЦК та СП звинувачують, що невмотивованими. Але це не ТЦК за три дні, поки триває оформлення документів, формування команд, робить людей невмотивованими. Це з ними стається значно раніше. Але суспільство звинувачує військових, що цивільні усвідомлено не обрали собі посаду заздалегідь, і вимагає людяної мобілізації. Звинувачує армію, бо ТЦК — частина армії. Відбувається знецінення армії і спроба продавити це у свідомість інших громадян.
Це один з наративів, які активно просувають росіяни: що ТЦК — то не військові.
Що агресивніше це роблять, то більше злочинів проти військових. Молоді люди, що ще життя не бачили, і далі вчинятимуть теракти, як минулоріч у Рівному чи Івано-Франківську. Жінки з малими дітьми на руках втручатимуться в законну роботу груп мобільного оповіщення, наражаючи на небезпеку власних дітей. Хоча дорослий військовозобов’язаний чоловік може сам про себе подбати! Усі посилаються на права й гарантії, але забувають про свої обов’язки. Оновити дані в системі, подбати про відстрочку за станом здоров’я — дуже прості дії. Але їх не виконують і перекладають проблеми, що потім виникли, на державу, армію.
Але ж визнаймо — люди просто не бажають виконувати обов’язки. Ні цифровим шляхом, ні старим добрим. Росіяни продавлюють наратив, що всі наші інструменти неефективні, і громадяни, які постійно шукають причини, аби не діяти, радо послуговуються ним.
Бо не бояться осуду суспільства, повторю. Чимало людей вважає, що опиратися мобілізації правильно. Коли кілька десятків жінок з палицями нападають на п’ятьох-шістьох військових — що у людей в головах?
Я це бачу так: люди відійшли від першого переляку (після початку війни). Почали писати щось невдоволене в соцмережах, це їм минається безкарно — переходять до дій, підігріті ворожою пропагандою. Хоча ми часто звинувачуємо росіян, але, може, скажімо так, інфантильній частині суспільства просто вигідно не дорослішати?
Бути у своїй бульбашці — хай хтось, але не я. Якось же війна йде без мене чотири роки чи й усі 12, то і далі так буде. Певна пасивна частка суспільства ніколи не буде сприймати війну як війну. І саме це самозаспокоєння призвело до того, що не сприймали загрозу з півночі серйозно. Не говорили про цінності, орієнтири, важливість релігії, армії, самоідентифікації.
Є першопричини, кажете, з ними треба боротися. Як конкретно?
Армія має воювати, ТЦК — бути центрами надання послуг, тергромади — забезпечувати в повному обсязі оповіщення, доставку громадян до ТЦК, ВЛК тощо. І МОЗ — контролювати проходження комісій, у них цивільні лікарі, і на них частка негативу, пов’язана з нечистими на руку лікарями ВЛК. Але чомусь усе те намагаються вкласти в обгортку, що це армія. Та ні, армія починається, коли органи місцевої влади доставили громадян, забезпечили ВЛК, потурбувалися про умови утримання мешканців своєї громади. Якщо ви так дбаєте про політичні дивіденди і майбутні вибори — поставте людям обігрівач, кулер, 30 матраців, одну душову кабіну, додаткове харчування. Невже на такі елементарні речі коштів не знайдеться? Та знайдуть, способи і механізми законні є, але ж непопулярна тема.
Йдеться про колективну відповідальність, яку не мають тягти на собі лише ТЦК. Є закон, порядок. Не треба нічого нового вигадувати, досить буде просто виконувати їх.
Ось у ВР, за словами депутата Вадима Івченка, готують зміни до законодавства про мобілізацію та проходження військової служби, пріоритет — боротьба з ухиленням від призову та СЗЧ. Що подіє на ухилянта?
Будь-який притомний інструмент. Жорсткі обмеження користування банківськими послугами, наприклад. Це не про залякування, це система стримування і противаг. Щоб люди стримували свої страхи і зважували, чи варто ухилятися. Хоча не впевнений, що санкції дадуть значний ефект.
У війні 21 століття мусимо шукати баланс між людяністю, людиноцентричністю і законним примусом.
Помилки є, саботажу майже нема
Є у командування ідеї, як фізично захистити групи оповіщення?
У складі груп мобільного оповіщення є представники правоохоронних органів, вони повинні бути бар’єром між зловмисниками і військовими, превенцією до ескалації. Повинні запобігти нападу, затримати правопорушника і доставити до ТЦК. Мають для цього спецзасоби, зброю. Військовослужбовці в групах оповіщення не мають права використовувати, як вони, кийки і кайданки, у них є тільки камери для фото- та відеофіксації. І пристрої використовують досить ефективно, їхні дані є вагомими аргументами в судах. Як забезпечити безпеку групам — працювати з нашим суспільством. Посилення кількістю правоохоронців чи надання дозволу військовим носити зброю не дадуть ефекту, буде ще більший спротив, бо росіяни це використають проти нас.
Але це нереально, пане Олеже, змінити суспільство аж так.
Отже, тоді повернути кожному його обов’язки — керівникам тергромад, поліції, як ми вже казали. І тоді не буде груп оповіщення, нападів, фейків, маніпуляцій. І всі будуть задоволені, що процес мобілізації йде планомірно, законно.
Досі співпраця з поліцією військових задовольняла? Наскільки вони включаються в процес? На деяких відео інцидентів видно, що поводяться пасивно.
Я вдячний нашим колегам, що вони поруч і надають посильну допомогу. Випадки, про які говорите, не мають масштабного характеру. Іноді, може, невчасно зреагували, а швидше відреагували військовослужбовці. Десь недооцінили ситуацію, не той шлях обрали. Помилки можливі, але це не значить, що є саботаж. Рівень довіри і взаємної співпраці дуже високий. Багато що може траплятися в процесі роботи, намагаємося аналізувати, комунікувати, і не пригадаю якихось проблем в цьому з НПУ чи СБУ.
От щодо ботів — завдяки тісній співпраці з СБУ вдалося затримати (не казатиму, в яких областях) реальних громадян, які сприяли ворогу в зриві мобілізації, вони отримали реальні терміни ув’язнення. Це маркер нашої співпраці. Не завжди про все можемо вільно розповідати, бо ворог зрозуміє, які його прийоми вже лущимо, як насіння.
Баги, які з’являються в роботі, проговорюють на рівні керівників, і в деяких випадках це дуже дієво. А зовнішня критика буде завжди. Російська пропаганда формує негатив роками, і це впливає.
Не треба й пропаганди, коли очільник НПУ Іван Вигівський особисто заявляв, що «робота з ТЦК та СП під час оповіщення має негативний вплив на імідж Національної поліції України»...
Але на практиці, на нижчих ланках співпраця є. Ми на своїй землі робимо спільну справу і не асоціюємо себе з окремою інституцією. Без поліцейських поруч було б важче. Дотримання правопорядку — це все ж їхнє поле.
Керівник поліції Тернопільської області Сергій Зюбаненко у Facebook часто розповідає про викриті схеми ухилення. Всі вони останнім часом зводяться до одного – юристи або й недотичні до справи «рішали», люди з вулиці обіцяють за гроші розв’язати питання з відстрочкою тощо. Мовляв, знають когось в ТЦК і ВЛК і домовляться. Виник цілий бізнес на темі мобілізації, бо люди вірять, що через когось можна домовитися. Чому саме в такому форматі він став можливий?
Бо є люди, які дають і які беруть. Це вигідно обом сторонам. Знаю безліч прикладів таких схем. Головна риса – усі не правомірні маніпуляції з “Оберігом”залишають цифровий слід в системі і це дуже легко перевірити. Хтось вніс відомості, хтось завірив. База таких махінацій зростає і за допомогою ШІ вже дуже легко визначати невідповідності. Сліди залишаються, правоохоронці розкручують схему і спливає відразу багато подібних історій, навіть за тривалий час. Можна виявити всіх осіб, залучених на кожному етапі. Корупція – це вада будь-якого суспільства. А поширення схем ухилення від мобілізації напряму пов’язана з опором їй, кількістю ухилянтів.
Ціна за такі послуги сягає 17 тисяч доларів на Тернопільщині.
Не хочу й говорити про ті цифри. Краще б купили автівку підрозділу на фронт, ніж викинули на вітер. Але кількість проблем у самій системі, яка бере, пропорційна зусиллям провокуючої сторони, яка буде вигадувати нові й нові схеми, щоб обійти закон.
Знову повертаємося до того, що треба цю кількість ухилянтів зменшувати законними методами, виводити до прозорого обліку усіма можливими засобами і той бізнес сам по собі занепадатиме.
Так, прибирати першопричини. Я – прибічник діджиталізації, бо в цифрових базах нічого не приховаєш. Коли все буде заведене в певні реєстри, процеси стануть прозоріші. МО зараз робить революційний крок для вирішення цієї проблеми. Противників, думаю, буде чимало, різними методами пручатимуться цій системі. Але вектор заданий, у команди МО чітка візія, як питання врегулювати. Хай це відбудеться не так швидко й ефективно, але обговорюється – вже добре.
До слова, а люди, яких викривають на дачі хабаря, скажімо, на ВЛК, втрачають і гроші, і свою «липову» непридатність чи ні? В новинах це зазвичай лишається за кадром, знаємо тільки, що переслідують хабарників.
Безперечно. Вони завжди залишаються в тій же зоні виконання обов’язку – оновити військово-облікові дані, пройти ВЛК. Процесуальні дії, очікування вироку суду не знімають обов’язку з цих громадян те все зробити. Якщо мають право на відстрочку чи бронювання – набудуть їх, якщо ні і придатні за станом здоров’я – отримають мобілізаційне розпорядження і вирушать в складі команд до центрів підготовки в статусі «військовослужбовці».