Забезпечення від трьох, або «Державний бюджет + місцеві бюджети + волонтери»
За півтори року від початку повномасштабної агресії для кожного керівника військового підрозділу вже відпрацьований механізм взаємодії по вирішенню нагальних потреб поза централізованим забезпеченням. Найбільш оперативний шлях – просити великі волонтерські спільноти «закрити» болюче питання вже й одразу. Ексклюзивне постачання за донати починається з бійця, тоді рота, проте найбільш активні працюють і на рівні батальйону та бригади. Номенклатура потреб включає те, що неможливо купити за бюджет, або на погодження їх фінансування потрібно чекати місяцями. Прикладів безліч, ефективність висока, прямий зв’язок з волонтерами забезпечує швидкі рішення, щоправда можливості волонтерських фондів зі зрозумілих причин зменшуються.
З лютого 2022 року повноцінним доповненням до забезпечення через державну скарбницю стали можливості місцевих бюджетів, які відчуває кожен успішний керівник військового підрозділу. Бо постукатися у громаду за місцем сплати податків стало майже так само просто як і до волонтерів. Тільки тут присутні не зусилля і взаємодія окремих бійців, а самого командира з’єднання та його блоку логістики і фінансів. Далі спробуємо роз’яснити, як це працює.
Дві формули підтримки Сил оборони з місцевого бюджету
Що робити , коли волонтерська спільнота не може «витягнути» закупівлю знищеного автотранспорту, були затримки з триманням форменного одягу, чи бойові дії захлинаються через нестачу дронів? Звідки взяти антидронне обладнання, коли навіть посад «антидронщиків» у війську нема, а раз так, до закупівель МОУ на замовлення Генштабу ще дуже далеко. Де взяти автозапчастини до штатної техніки, потреба яких складає мільйони на квартал? Ось тут у військової частини є два шляхи. Вони призводять до вирішення перелічених (та й десятків інших) проблем куди швидше, аніж розраховувати на річне здебільшого планування у міністерствах, відповідальних за централізоване забезпечення. До того ж, наголошуємо, ці шляхи також дозволяють отримати те необхідне, котре неможливо вирішити/профінансувати/прийняти через власне відомство.
Шлях перший – на прохання конкретної частини голова і депутати місцевої ради самостійно проводять закупівлю необхідних товарів, обладнання та техніки. І безоплатно передають придбане до військового підрозділу. Ну, певно немає на сьогодні керівника бригади, полку чи батальйону яким не скористався цим механізмом. Є звісно ті, хто отримали мізер, але повірте, куди більше тих підрозділів, котрі вже отримали допомогу на десятки мільйонів гривень. До того ж це працює всупереч офіційній позиції Мінфіну, котрий своїми роз’ясненнями від 15.06.2023 року №05130-14-5/16317, придбання допомоги для підрозділів Об’єднаних сил оборони з місцевих бюджетів назвав незаконними. Але на фронті не читають роз’яснень від урядових фінансистів. Фронту, точніше тим хто його утримують, потрібні «на вчора» ПНВТ до КрАЗів і самі КрАЗи на заміну спалених. А запас «Мавіків», які десятками отримуються за рахунок придбання з місцевого бюджету визначає на 80% розвідувальну спроможність підрозділу переднього краю на глибину до кількох кілометрів. То ж листи на громаду в якій сплачується військове ПДФО, та на голову обласної військової адміністрації у військових частинах вже давно навчилися писати, комісійно отримувати запитуване і використовувати за призначенням.
Шлях другий – місцева рада чи військова адміністрація надає кошти на рахунок військової частини і остання сама проводить закупівлі необхідного обладнання і послуг. Переконані, що всі розуміють, що на сесію місцевої ради, чи на розпорядження голови військової адміністрації під такі цілі можна «вийти» куди швидше, аніж побігати між Повітрофлотським і Грушевського. До того ж, а хто бігатиме, представник бригади? Почують його вище свого командування? Так, впевнено крокувати цим шляхом – отримувати і використовувати субвенції з місцевих бюджетів навчилися ще не всі фінансові підрозділи військових та правоохоронних з’єднань. І консервативність керівництва часто на заваді, та все ж і тут є ті, хто навіть у складній системі погоджень з власним міністерством та вимогами Prozorro зуміли вже «набити руку» і отримати досвід адміністрування видатків на закриття вкрай необхідних потреб.
Кожен громадянин може впевнитися через портали витрачання публічних коштів та державних закупівель, на скільки мільярдів гривень сьогодні обома шляхами підтримуються Сили оборони України.
А якщо таки заберуть?
Що означатиме для військової частини вилучення повністю з бюджету громади в якій вона зареєстрована і з обласного бюджету податку на доходи фізичних осіб від оподаткування військовослужбовців, поліцейських, та осіб рядового і начальницького складу у 2024 році ? Ні, її керівник звісно і надалі звертатиметься з листами про безоплатну передачу дронів, коліс, засобами зв’язку до голови міста чи області. От тільки у останніх після вилучення «військового ПДФО» можливостей допомогати як у 2022-2023 роках майже не залишиться. Чому так станеться - бо можливості місцевих бюджетів скоротяться на чверть.
А що отримаємо у результаті? Уряд запевняє, що усе ПДФО вилучене з місцевих бюджетів піде на макропотреби безпеки і оборони. Проте коли ці високі цілі перетворяться на допомогу у вирішенні «гарячого» питання для військового підрозділу «Х», через громіздку систему річних заявок не пристосовану до швидкозмінних військових реалій – питання зовсім не риторичне.
Замість висновку
Про те, ще є час добре все обдумати. Звісно і в цій формулі «підтримка Сил оборони України через місцеві бюджети» не все так гладко. Все ще є ті, хто пріоритетами бачать бруківку, а не підтримку тих, хто воює. І їх варто звісно законодавчо націлити у правильному напрямку. Та все ж тих, хто витрачає кошти з місцевих бюджетів першочергово на цілі оборони, потреби підрозділів пункт постійної дислокації котрих «громада-область» куди більше.
Система допомоги війську на десятки мільярдів з місцевих бюджетів створена у 2022 – 2023 працює ефективно. Бо надходить куди своєчасніше до конкретного підрозділу Сил оборони України і вирішує питання поза межами можливостей міністерств і відомств. Звісно саме час і виклик в удосконаленні процедур скерування муніципалітетами коштів на потреби воєнного часу, контролю за цими по суті військовими видатками. Але точно варто зупинитися з реалізацією ідеї підйому догори до державного бюджету усіх надходжень з «військового ПДФО» у Законі про головний кошторис країни на 2024 рік. Бо під час війни не варто руйнувати те, що працює на перемогу і дає результат.