Естетичне виховання є вкрай важливим з огляду на те, що останнім часом акцентованість освіти на механічне накопичення інформації поставила під загрозу духовність та людяність. Ми втрачаємо цi якостi . Тому сучасна освіта, в першу чергу, має бути орієнтована на задоволення потреб вищого рівня ― потреб людського духу. Вона повинна розвивати і виховувати почуття цінностей, які мають загальнолюдський характер. І це стосується етичного та естетичного виховання особистості, основи якого закладаються в початковій школі та набувають більш свідомого та поглибленого характеру у дітей середнього шкільного віку.
Роль естетичного виховання підлітків є вкрай важливою. На думку фахівців, літературні та мистецькі уподобання формуються у віці 12-14 років. З огляду на вразливість та чутливість підлітків, важливо чітко розуміти, якого роду інформацію та в яких обсягах слід надавати їм під час шкільних уроків та яким чином підлітки її сприйматимуть.
Нещодавно у засобах масової інформації почалася полеміка з приводу доцільності використання у педагогіці середньої школи робіт художників та філософів, які творили в епоху Північного Відродження та Ренесансу, а також робіт сучасних майстрів. Ініціатори полеміки, для яких, судячи з їх висновків, мистецтво починається та закінчується демонстрацією ведмедів на дереві (нехай вибачить мені Шишкін), протиставили рудиментарні форми виховання підлітків, основи яких були закладені в радянський період, сучасним методам, актуальність яких продиктована вимогами часу. Цим полемістам здалося, що глибокі та змістовні знання, які викликають глибинні почуття та філософські роздуми у підлітків, є недоцільними та ведуть до руйнування дитячої психіки. Вони знайшли еротичний зміст у полотнах Босха, Антоніо дель Поллайоло, Джона Вільяма Вотергауса та скульптурах Пола Меншипа, порівняли творчість видатних митців з Камасутрою та здійняли істерику з приводу «розбещення» беззахисних дітей!
Турбуючись про вразливу психіку десятків тисяч дітей різного віку, які починають свій ознайомчий творчий екскурс в історію мистецтва в залі Давньогрецької скульптури Лувра (для довідки – в залі представлені оголені скульптури із мармуру, перлини світової естетичної майстерності), я вирішила поспілкуватися із фахівцями, які спеціалізуються в різних галузях знань та працюють з дітьми підліткового віку. До дискусії були запрошені: Роман Мінін – професійний педагог, викладач вуличного мистецтва, Олександр Асланян – доцент Єреванського і Грейфсвальдского (НДР) університетів, фахівець з російської літератури ХХ століття, літературний критик та Антон Юрченко – практичний психолог, який має великий досвід роботи з підлітками.
Для аналізу проблем естетичного виховання в школі фахівцям було поставлено низку питань. Наведу ці питання та відповіді, які допомагають поглянути на ситуацію в перспективі та усвідомити, наскільки далекі від реальності виступи панікерів.
Як Ви вважаєте, чи є необхідність та сенс викладати в рамках шкільної програми для учнів середньої школи історію мистецтва, окремо зупиняючись на різних епохах, розповідати про тенденції та вимоги часу, які вплинули на світогляд митців та мали відображення в їх творчості? А в якості наглядного матеріалу демонструвати полотна художників, які стали засновни ками різних шкіл та символ а ми епох? Йдеться, наприклад, про Дюрера, Шагала, Фуке, Босха, Кандинського, Далі, тощо.
Роман Мінін. Вважаю, що історію мистецтв потрібно якомога щільніше вплести в програму загальної історії, щоб був зрозумілий контекст, в якому працювали художники, і хто з них дійсно випереджав час в своїх образних системах, а хто просто обслуговував інтереси суспільства свого часу. І тоді буде зрозуміла природа походження нових стилів і жанрів у мистецтві.
Олександр Асланян. Що стосується образотворчого мистецтва, то слід не стільки викладати мистецтво, скільки прищеплювати дітям любов до прекрасного, знайомлячи із зразками образотворчого мистецтва на уроках, які раніше називалися малюванням, i продовжувати робити це в шкільній програмі до випускних класів. I снують досить глибоко опрацьовані і добре відомі різноманітні методики знайомства дітей з образотворчим мистецтвом. При цьому, як правило, дотримується традиційний для знайомства з мистецтвом принцип: від простого для сприйняття до складного, тобто, від чистих мальовничих образів ― до контекстуальних з поступовим введенням мистецтвознавчої термінології. З урахуванням сучасних інтернет-технологій відкривається величезна кількість можливостей віртуальних екскурсій по музеях світу, деталізації художніх полотен та скульптур, використання техніки «пазл», розвитку креативних здібностей дітей і т. п. До речі, сучасні діти, з раннього дитинства звичні до різного роду піктограм-символів, спокійно реагують на сучасний живопис і скульптуру. Тому полотна (список, природно, величезний) як Босха, Дюрера, Фуке, так і Шагала, Далі, Воргола можна показувати вже в ранньому віці, якщо буде стояти завдання ігрового ознайомлення дітей з фарбами, фігурами, символами; розглядання картини, виділення деталей картини, тощо, а не тлумачення і нав'язування учительської концепції. І вже у міру дорослішання учнів, накопичення знань, візуального та образного досвіду вводяться контекстні коментарі, коли можна разом з учнями старших класів міркувати про Босха як про сюрреаліста кінця 15 століття, як про християнина, що розмірковує про спокусливiсть гріха і неминуче покарання за нього.
Антоніна Юрченко. Цілком можна викладати сучасне мистецтво і демонструвати твори визнаних майстрів минулого. Це формує естетичний і художній смак, а також краще допомагає зрозуміти життя кожної епохи. Адже історія – це не тільки набір дат і подій; це, в першу чергу, історія і світогляд людей – якими вони були 200, 100 років тому, про що думали, чим захоплювалися, чого боялися і у що вірили.
Як Ви думаєте, чи не зарано дітям осягати настільки глибокі матерії світогляду та ставлення до релігії, еволюції людських відносин, вивчаючи творчість художників епохи Північного Відродження, Ренесансу?
Роман Мінін. Згадуючи себе в цьому віці, я впевнений, що можна і потрібно це робити. Коли мені було 13-15 років, я почав відкривати заново цей світ для себе, вірніше, усвідомлювати його. В цей час починається пошук відповідей на питання «Навіщо?». Тому що відповіді на питання «Як працюють предмети і люди в цьому світі?» вже майже сформовані. Питання «Навіщо?» – це сакральне питання, відповідь на яке пропонують різні релігії в різні часи. Це дуже важлива інформація, яку потрібно поступово надавати дітям з 13-14 років, не нав'язуючи конкретну точку зору, а показуючи зв'язок з історичним контекстом і географічні особливості кожної релігії, кожної культури.
Олександр Асланян. Мені здається, що у 12-13 річному віці розумніше розмовляти з дітьми про події та дії, вводячи загальнокультурні коментарі. А про співвідношення смислів та ідей і їх відображення в мистецтві говорити вже з підлітками 14-17 років років, коли у школярів буде певний запас знань, художніх образів і естетичних відомостей, термінологічна оснащеність, раніше закладений досвід художнього сприйняття, тобто, буде присутній культурно-світоглядний базис. Що стосується полотен європейських художників 14-16 століть, то залишаюся при думці, що показувати їх можна в будь-якому шкільному віці, а коментувати і інтерпретувати, зачіпаючи питання контексту, необхідно в старших класах.
Антоніна Юрченко. Якраз вчасно. Діти починають ставити запитання про життя і смерть ще раніше, приблизно у 7-8 років. А в підлітковому віці активно відбувається процес формування власної ідентичності, пошук відповідей на питання: «Хто я?», «Як влаштований світ?», «Яке моє місце в цьому світі?», «Як мені взаємодіяти з іншими людьми?», «Чому люди такі різні?». Формується система цінностей та світогляд.
Чи є сенс повернути виховання дітей на рейки традиційної радянської школи, яка пропонує базові і поверхневі знання про прості та доступні матерії, без поглиблення в область філософії і психології?
Роман Мінін. В будь-якому випадку дитина знайде для себе відповіді на всі важливі питання, отримуючи їх від оточення, від суспільства. Але якщо ми хочемо полегшити їм їхні переживання, пов'язані з пошуком правди, з усвідомленням несправедливості цього світу, тлінності буття та іншої важливої негативної інформації, здатної піддати психіку серйозним випробуванням, то, на мій погляд, потрібно пропонувати відповіді на сакральні питання якомога раніше. Це може врівноважити будь-який переляк перед « реальністю » і допоможе прийняти її без потворних спотворень, заснованих на власних здогадах чи негативних прикладах однолітків, якi самостійно почали шукати сенс життя. Сучасні діти – діти нової епохи, а вона диктує нові правила.
Олександр Асланян. Школа, як мені здається, повинна пропонувати універсальні базові знання та навички, надаючи в старших класах можливість поглибленого вивчення або спеціалізації з тих чи інших дисциплін для продовження освіти у вищій школі, але не тільки. Комплекс базових знань повинен бути застосовний і для здобуття середньої або професійної освіти. Філософія і психологія як вельми специфічні області людського знання – якщо ми не бажаємо займатися їх профанацією – можуть бути предметом спеціалізації деяких зацікавлених старшокласників, але навряд чи їм місце в базисній шкільній програмі. Я маю на увазі саме філософію і психологію в науковому їх значенні; не вважав би вивченням філософії і психології в школі доречну згадку при викладанні шкільних предметів про імена та вчення Аристотеля, Фоми Аквінського, Гегеля, Ніцше чи Фрейда, Юнга, Виготського.
Антоніна Юрченко. Поверхневих знань однозначно недостатньо. Сучасна (і це слово хочеться взяти в лапки) школа давно не пропонує знання, необхідні в сучасному світі. Філософія і психологія – це загальногуманітарні дисципліни, це база для розвитку людини на все життя. Школа повинна допомагати створювати цю базу і дати можливiсть дитин i вчитися далі, протягом всього життя. Адже ми вже давно не живемо в світі професій, ми живемо в світі умінь і навичок. Якщо дитина може скласти для себе цілісну і зрозумілу для її віку картину світу, розуміє себе і вміє взаємодіяти з іншими людьми – однолітками, дорослими, словом, має твердий грунт під ногами, то знайти спеціальні знання і навички в подальшому їй буде набагато простіше.
Розгорнуті відповіді експертів не потребують додаткових коментарів. Чи, тим більше, «доступного» тлумачення їх точки зору для примітивних ретроградів. Свій матеріал я писала не для них. Стаття, в першу чергу, адресується авторам шкільних підручників та педагогам, які в сьогоднішніх непростих умовах, коли науково-технічний прогрес випереджає духовний, працюють з тонкою, але, в той же час, достатньо зрілою для сприйняття «високих матерій» психікою підлітків. Відкиньте пострадянські шори та не бійтеся розкривати новому поколінню українців світові культурні надбання та духовні цінності. Думаю, не погрішу проти істини, якщо скажу, що оголеним торсом Аполлона сьогодні ви не шокуєте навіть дванадцятирічну дівчинку. Допомагайте дітям бачити у величних витворах Босха, Дюрера, Далі, Пікассо, Фуке, Шагала та багатьох інших видатних майстрів світового мистецтва саме мистецтво та історію, а не примітивні ознаки «хтивості» та «брутальності». Цього добра вони і без вашої допомоги « накачають » в Інтернеті. Розвивайтеся, шановні педагоги, несіть дітям глибокі та духовні знання, адже від вас, у першу чергу, залежить збереження учнівської людяності та цноти.