Російські солдати групами йдуть з армії через конфлікт в Україні, пише Reuters, посилаючись на самих звільнених військових.
Агенство зв'язалося з п'ятьма військовими, які разом з товаришами недавно покинули службу, в тому числі і з двома з них, які зізналися, що звільнилися через те, що солдатів відправляють на Донбас.
Один з них живе в Москві. Він розповів, що торік улітку його відправили у Ростовську область на навчання, але замість цього він опинився на Донбасі на танку у складі бронеколони.
"Якийсь підполковник вже після перетину кордону сказав, що можуть посадити за невиконання наказу. Дехто почав відмовлятися там далі перебувати", - сказав колишній військовий, який служив в елітній Кантемирівській танковій дивізії. Як і решта, він говорив на умовах анонімності, побоюючись можливого переслідування.
Він бачив, як солдати відмовлялися воювати: "При мені таких було двоє. Кудись їх забрали. Підполковник казав, що проти них порушили кримінальну справу, а насправді, ми їм потім телефонували, вони вдома, просто звільнилися".
Колишній танкіст з Москви каже, що не поїхав би в Україну з власної волі: "Та ні, навіщо? Це не наша війна. Якби війська там були офіційно, то так, це вже інша справа".
Він каже, що його відправили в Україну наприкінці серпня минулого року, а повернувся він до Росії на початку вересня під час перших мирних переговорів. Його екіпаж керував модернізованим російським танком Т-72Б3.
"(Після повернення в Росію) вишикували нас, сказали - всім відрядження, бойові, медалі", - розповів солдат. Але в підсумку, за його словами, ні він, ні його товариші не отримали нічого з обіцяного, навіть після того, як нагадали про обіцянки своїм командирам.
"Вирішили звільнитися. Нас було 14 чоловік", - заявив він.
Імена дев'ятьох солдатів, які залишили Кантемирівську дивізію, згадані у вивченому Reuters листуванні начальника відділу кадрів Західного військового округу Віктора Місковця і секретаря Союзу комітетів солдатських матерів Валентини Мельникової. У листах правозахисна організація просила звільнити солдатів, які подали рапорт про розірвання контракту, що, як сказав Reuters один з військових, командування робити не хотіло. Служба на Донбасі в листах не згадується. Військових, як сказано у відповіді, під якою стоїть підпис Місковця, було звільнено 12 грудня. Троє солдатів зі списку, з якими зв'язалося Reuters, підтвердили, що вони недавно звільнилися з армії, проте відмовилися говорити про Україну.
Іншому солдатові, який каже, що через Україну звільнився з армії, 21 рік, він командував розрахунком реактивної системи залпового вогню "Град". Військовий, який попросив Reuters не розкривати свого імені і частини, розповів, що влітку минулого року його машина зайняла позицію в Ростовській області, приблизно за два кілометри від українського кордону на південному заході Росії. Хоча офіцери говорили про операції як про навчання, солдати готувалися до них як до справжніх боїв.
"Їхали без розпізнавальних знаків. Ми зняли всі свої кокарди, петлиці, шеврони. Все це забрали. Сказали, що в польових умовах без цього ходять усі", - повідомив він.
Ці маневри і справді були схожі на навчання, поки на початку вересня бойовий розрахунок не отримав наказу відкрити вогонь по цілі, що знаходилася на відстані "17 кілометрів, може, менше". Він сказав, що, можливо, ціль перебувала в Україні: "Я сподівався, що це не по живих людях було. Або що я принаймні промахнувся".
Він сказав, що від своїх товаришів військових дізнався про іншу батарею з його військової частини, яка перейшла кордон і провела в Україні 10 днів. "Незрозуміло, хто за що бореться і сенс цього", - сказав він.
Наприкінці січня цей солдат був у відпустці, коли раптом несподівано його викликали назад у частину. "Нас перемістили в іншу батарею, яка мала їхати кудись на навчання в Ростовську область. Сказали, що там будуть масштабні навчання проходити і задіяна дуже велика угруповання військ", - розповідає колишній військовий.
Він не сумнівався, що терміновий виклик пов'язаний з війною в Україні: "А навіщо ще викликати з відпустки?"
Він і четверо інших солдатів вирішили, що краще піти з армії, ніж вирушати воювати в Україну. Процедуру звільнення, як каже військовий і це підтверджується документами правозахисників та військової прокуратури, вони закінчили в березні.
Сім'я іншого російського солдата, якого, за підозрою близьких, було відправлено на Донбас, каже, що зневірилася знайти порозуміння. У жовтні військові привезли родині десантника Павла Жиліна з Воронежа обезголовлене тіло. Вони сказали, що Жиліна, який служив у 331-му гвардійському парашутно-десантному полку 98-ї дивізії, вбили на навчаннях у Росії.
Сім'я десантника сумнівалася в цій версії. Перші підозри з'явилися, коли вони по телевізору побачили десантників з тієї ж роти, що й Жилін, у полоні в українських солдатів. Пізніше Путін припустив, що вони могли заблукати і перетнути кордон помилково.
Коли близькі десантника відкрили труну і побачили обгоріле понівечене тіло, вони були шоковані. Вони не повірили розповідям військових про те, що це тіло належить Жиліну. "Я була присутня при розкритті (труни), - сказала Олена Денисова, хрещена мати військового, чия частина розташована в Костромі. - Там не він, це сто відсотків. Це справді не наш труп. Ну не наш". За її словами, вцілілі ноги були на три розміри менші, ніж у Жиліна.
Військові наполягали на тому, що обезголовлене тіло належало 22-річному десантникові, що він загинув на навчаннях у Ростовській області і не був в Україні. У виданих ними документах, за словами Денисової, говорилося, що він загинув від снаряда, що розірвався. "Це неправда", - каже вона.
Сім'ї росіян, загиблих в Україні, звичайно одержують компенсацію в розмірі 5 мільйонів рублів ($90 тис.), кажуть правозахисники. Більшість сімей відчайдушно потребують грошей. Військові попросили рідних Жиліна оформити документи на отримання грошей, але вони, за словами Денисової, не робили цього.
"Ми намагаємося пояснити, що якщо це не наш хлопчик, то за кого ви нам гроші будете пересилати? Нам не потрібні ці гроші. Ми не багаті люди. Але ми не хочемо нашого сина продавати", - каже Денисова.
У листопаді військові поховали обезголовлене тіло на Алеї слави в Костромі поряд з іншими десантниками, загиблими в кінці серпня і на початку вересня, тоді ж, коли пропав Жилін. Денисова каже, що сім'я, яка відмовляється повірити військовим, не давала на це дозволу.
Адміністратор кладовища Людмила Курочкіна сказала про похованих там солдатів: "Це ж хлопчаків з України везли. У Жиліна на хресті немає реєстраційного знака. Тому що ховали не батьки, а військові. Батьки не хочуть вірити в те, що там їхня дитина".
Відповідальний за похорон офіцер Олексій Безфамільний відмовився говорити про те, як загинув молодий десантник. Він сказав Reuters: "Є війна, а є виконання певних спецоперацій, яке під виглядом чого завгодно може бути, навчань, не навчань і так далі. Будь-який військовий знає, що таке може бути, особливо під час служби у військах постійної готовності, до яких належать повітряно-десантні війська... Тема закрита. На ній є певний гриф. Є поняття військова таємниця".
За розповідями солдатів, їхніх рідних і російської преси, більшість військових, які воювали на Донбасі минулого літа - добровільно чи ні, - приїхали з Центральної Росії, Північного Кавказу та Поволжя. Проте взимку кореспонденти Reuters на сході України бачили бійців, які прибули з інших місць. Їх поява додає ваги версії про те, що військові з ближчих до України регіонів неохоче беруть участь у бойових діях.
На початку цього року озброєні люди з азіатською зовнішністю їздили по Донбасу на бронетехніці і чергували на блокпостах. Бійці виявилися бурятами, представниками монгольської етнічної групи з півдня Сибіру, які живуть поруч з озером Байкал приблизно за 4500 кілометрів від України.
Бурятський політик Доржо Дугаров каже, що один із солдатів з його республіки, що повернулися з України, сказав йому, що "люди не хотіли йти із західної частини (Росії), не було бажання, моральний дух упав".