Російський солдат-контрактник Доржі Батомункуєв, поранений, за його словами, у населеному пункті Логвинове недалеко від Дебальцевого, дав інтерв'ю російському виданню "Новая газета".
Інтерв'ю з 20-річним Батомункуєвим із 5-ї окремої танкової бригади (Улан-Уде), військова частина №46108, було опубліковано на сайті газети. Як строковика його призвали 25 листопада 2013 року, у червні 2014-го він уклав контракт на три роки. Особистий номер 200220, військовий квиток 2609999.
Інтерв'ю у солдата брали в Донецьку, в опіковому центрі при обласній центральній клінічній лікарні.
За словами росіянина, він отримав важкі опіки у танковому бою недалеко від Дебальцевського котла, куди, як уточнює видання, "на утримання позицій направили російський танковий батальйон, який уже кілька днів на той момент знаходився на території Донецької області".
"Танковий бій був. Я в супротивника танк влучив, він вибухнув. Влучив ще під інший танк, але в нього захист був, добре захист спрацював. Він розвернувся, сховався у лісосмузі. Потім ми робили відкат на інше місце. І він як жахне нас", - розповів Батомункуєв, обличчя і кисті рук якого спалені і обмотані бинтом. "19 лютого я вибухнув. У сутінках. 19-те число за буддійським календарем вважалося Новим роком. Тож рік почався для мене важко".
За словами Батомункуєва, його строкова служба мала закінчитися 27 листопада 2014 року. "А в Ростов ми приїхали у жовтні, у мене ще "строчка" йшла. Тож контракт у мене почався вже тут. Ми п'ята танкова окрема бригада". На уточнювальне запитання журналістки про те, чи потрапив він на Донбас як солдат строкової служби, він відповів: "Ні, я не звільнений".
Росіянин уточнив, що, незважаючи на те, що їм сказали, що його танкова бригада їде на навчання, "ми всі знали, куди їдемо. Я вже був налаштований морально і психічно, що доведеться на Україну".
"Ми танки ще в Улан-Уде зафарбували. Просто на вагонному складі. Зафарбовували номери, у когось на танках був значок гвардії - теж. Нашивки, шеврони - тут знімали, коли на полігон приїхали. Усе зняти… з метою маскування. Паспорт у військовій частині залишили, військовий квиток на полігоні, - розповів він. - А так у нас бувалі є хлопці. Хтось уже рік з гаком на контракті, хтось вже 20 років. Кажуть: не слухайте командування, ми хохлів бомбити їдемо. Навчання навіть якщо проведуть, потім все одно відправлять хохлів бомбити".
"Взагалі багато ешелонів їхало. Всі у нас у казармі ночували. Перед нами хлопці-спецпризначенці з Хабаровська були, з різних міст, чисто зі сходу. Один за одним, розумієте? Щодня. Наш ішов п'ятим, 25 або 27 жовтня", - уточнив солдатів.
При цьому, за словами Батомункуєва, від поїздки на Донбас "можна було відмовитися. Ніхто тебе не примушував. Були й такі, хто ще в Улан-Уде відмовився, коли вже відчули, що смаленим пахне. Один офіцер відмовився".
"Десь 8 лютого було. Капітан нашої групи просто вийшов і сказав: все, хлопці, їдемо, готовність номер один. Готовність номер один - сидимо в танку заведеному. Потім колона висувається... речмішок, автомат - і в танк. Танк заправив, завів і поїхав", - розповів він про поїздку на Донбас.
"Коли тільки виїжджали з полігону, сказали: телефони, документи - все здати. Ми з Кузьмінського виїхали до кордону Росії, стали в лісосмузі. У танк я сів - ще світло було, з танка виліз - вже темно. Потім надійшов сигнал. Все, нам нотацій не читали. Сказали: починаємо марш. Ми і без цього все зрозуміли, без слів. Мені що, я в танк сів, та й все, головне, їду", - додав він. За його словами, він дізнався, що його бригада йде маршем на Донецьк, "коли прочитали, що Донецьк. Це коли в місто заїжджаєш... Там ще напис - ДНР. О, ми в Україні!" - розповів він.
Батомункуєв також розповів про склад російських військ, що вторглися в Україну: "Виходить, 31 танк в батальйоні. Ми заходили поротно. Десять танків в кожній роті. До кожним 10 танків додавалося по три БМП, мотолига медична і п'ять "Уралів" із боєприпасами. Ось це чисельний склад тактичної групи ротної. Танковий батальйон становить близько 120 осіб - три танкові роти, взвод забезпечення, взвод зв'язку. Плюс піхота, звичайно. Приблизно 300 осіб нас зайшло. Всі з Улан-Уде. Переважна більшість - буряти".
На питання журналістів про те, чи воювали російські солдати разом із сепаратистами, а також про наявність спільних з ними завдань, солдат відповів: "Ні. Вони просто... займуть один рубіж, і коли треба їхати далі ворога дотискати, ополченці відмовляються їхати. Кажуть: ми туди не поїдемо, там небезпечно. А у нас наказ наступати далі. І захочеться - не накажеш їм. Ну, і далі їдеш. Ну, нічого, котел ми майже затиснули вже".
Він також зазначив, що дії російських військ з сепаратистами взагалі не координувалися: "Ополченці - вони дивні. Стріляють, стріляють. Потім зупиняються. Як на роботу ходять. Жодної організації немає. Немає голови, боєкомандування, все нарізно".
Крім того, він розповів, що російські військові допомагали в організації Дебальцівського котла: "Так, у котел всіх поставили, оточили повністю і спостерігали, спостерігали. Вони намагалися зробити вилазки - групи піхоти, і на "Уралах", і на БМПхах, і на танках, і на чому можна. У нас наказ був стріляти на ураження відразу. Ми в них стріляли. Ось вони прориваються з котла, дорогу хочуть зробити, втекти хочуть, а треба їх до нігтя притиснути".
"Вони (українські військові - ред.) вночі вилазки роблять, як стемніє, відразу двіжуха починається. Дивишся - і там, і там, людина в танку їде, там люди пішли, ну і вогонь на ураження. Снарядів ніхто не шкодував. Боєкомплекту вистачало , - додав він. - Основний боєкомплект - в танку. 22 снаряди в обертовому конвеєрі, і всередині танка ще розкидається 22. Разом боєкомплект танка становить 44 зарядні снаряди. І в "Уралах" другий боєкомплект ми привезли. У мене танк був дуже хороший. Не просто 72, а танк 72б. А бешка відрізняється тим, що є приціл 1К13, він для нічної стрільби, нічного спостереження, для пострілів з керованими ракетами. Керованих ракет у мене було 9. Кумулятивні, осколкові ще".
За словами Батомункуєва, мирних громадян росіяни не вбивали, а "коли вже переконувалися, що укропи - били". Він також розповів, що його турбувало, що 70% жителів Макіївки підтримують Україну, "але 70% населення одного села для мене якось несуттєво. Потрібно поважати вибір людей. Якщо Донецьк хоче незалежність, потрібно її дати. Тут з медсестрами, з лікарями розмовляв. Вони кажуть: нам би незалежність і уряд, як у вас, і Путіна".
На питання про виплати родині від уряду, Батомункуєв відповів: "А ось це не знаю. У нас же в Росії так - як до грошей доходить, ніхто нічого не знає. Може, виплатять, а може, взагалі скажуть, що ти давно звільнений.Аби не вийшло так, що я поїхав сюди, а значився там. У мене ж 27 листопада "строчка" закінчилася. Хоп, і "строчка" закінчилася там, а я тут взагалі гастролер. Так от. Побоюються".