ГлавнаяОбществоЖизнь

Сейм Путивля

Станція «Путивль». Майже сьома вечора, темно і холодно. Ми виходимо із потяга «Київ-Суми» і ще не знаємо, що до самого Путивлю далеко. Насправді це місто Буринь, яке стало залізничним пунктом через корупційні схеми в Московській імперії. Звідси до Путивля ще 20 кілометрів.

Фото: gaid.in.ua

Біля залізничного вокзалу одразу автостанція. На зупинці стоїть автобус ПАЗ і чоловік тридцять. Беремо квитки Буринь-Путивль із вказаним місцем «С». Рушивши, водій гасить світло. Розпитуємо у пасажирів, як у Путивлі дістатися до Монастирського готелю.

– То вам треба трохи раніше вийти, – лунає чоловічний голос із темряви.

– Та ні, це там, де земля провалилася. Виходити треба на автостанції, – заперечує молода жінка.

Колюня

Розмова в темному автобусі продовжується. «Нет работы. Да и какая тут работа?! И зарплата минимальная. Три года назад ездил в Россию, сейчас в Киев. Там и платят больше, ну и Майдан…», – розповідає чоловік. Він назвався Колюнею і розповів про те, що вдома на нього чекає дружина Наташа і троє дітей. На питання «А ви самі були на Майдані?», Колюня відповідає, що був: «Заходил много раз». При цьому недвозначно підносить руку і клацає пальцями по горлу. Він приїхав додому перед виборами, але голос не віддасть жодній політичній силі. Колюня збирається викреслити всіх, бо «немає серед кого вибирати». Біля Колюні в автобусі стоїть військовий чернігівського батальйону «Десна». Він втомлений і серйозний. Тричі по телефону каже: «Все добре. Скоро буду». Військовий ще не був у зоні АТО, а відпустку дали тільки на час виборів.

Дорогою від автостанції до готелю ще влітку утворилося величезне провалля. Зсув ґрунту, який поховав під собою великий шматок трубопроводу, пошкодив також півсотні метрів проїжджої частини. Дорогу закрили, машини рухаються в об’їзд. Інцидент тоді набув розголосу по всій області. На кінець жовтня ремонт навіть не розпочався, а містяни скидають у провалля сміття.

Фото: Надано авторами

«Беломор», кордон, Росія

Перше і головне, що впливає на настрої міста, – ділянка кордону з Росією. Від Путивля до сусідньої держави всього 30 кілометрів і практично кожен містянин хоча б раз там побував. Ще рік тому більшість населення їздило до Росії на заробітки. Тепер наших там люблять менше і сприймають насторожено.

Журналістка «Путивльських відомостей» Марія Жульова розповіла про свого дядька, який офіційно працював у Москві: «На производстве сказали, что пока ситуация в Украине не успокоится, сидите дома. А то запишитесь в беженцы и что с вами делать?». До останніх подій в Україні Путивль ставиться негативно. Втрата зв’язку з Росією – зовсім небажана перспектива.

Зважаючи на близькість кордону, контрабанда – нормальне явище для Путивля. Місцеві охоче розповідають, де можна придбати горілку, сигарети і цукерки дешевше. З першого погляду здається, що жінка біля магазину продає ковбасу. Але варто поставити правильне питання й одразу згадаєш продавця транзисторів з фільму «Іван Васильович змінює професію». «Це – російські, це – білоруські, а ось тут – молдавські, є ще дамський тютюн. Ось ці дуже хороші, білоруські, по 7 гривень», – показує вона асортимент сигарет. Ціни – на 4-6 гривень дешевші, ніж у кіосках. У жінки три торби, до сотні упаковок у кожній, а побачити її можна щодня в одному і тому ж місці біля ринку. Пароль не потрібен. Усі вже звикли.

– Приходьте ще, – запрошує нас продавчиня.

– А що, і завтра працюєте?

– Вибори – це не причина для відпочинку, хіба що Новий рік.

Безальтернативний Деркач

У 159-му виборчому окрузі, до якого належить Путивль, зареєструвалося 16 кандидатів. Але по суті жителі знають лише одного. Андрій Деркач, екс-регіонал, а тепер самовисуванець, вперше тут балотувався ще 1998-го. «У нього немає конкурентів. Інші кандидати намагались рекламувати себе, але Деркача знають уже багато років, за нього голосують за звичкою», – розповідає Марія Жульова. До речі, сама газета «Путивльські відомості» теж «довіряє» цьому кандидату. На перших двох сторінках останнього випуску сім матеріалів (тобто всі дві шпальти) присвячені словам подяки незмінному мажоритарнику.

Стаття про Деркача на першый шпальті місцевої газети
Фото: Надано авторами
Стаття про Деркача на першый шпальті місцевої газети

«Деркач все для нас робить. Він постійно спілкується з людьми, ремонтує школи, інтернати, газ провів у сусіднє село Скуносове», – розповідає 89-річний ветеран Василь Йосипович. Він віддав свій голос йому та партії президента, бо він, мовляв, «людина з душею».

Є в Деркача і опоненти. Обговорюючи політичну ситуацію на місцевому ринку, чоловіки сваряться: «За Деркача голосовать – нужно полным идиотом быть! Он 20 лет просидел у власти, а где результат? Пойду на выборы, найду партию, которая не пройдет, и проголосую за нее».

У день виборів біля дільниць малолюдно. Серед виборців переважають люди старшого віку. На запитання, де поділася молодь, путивляни відповідають – виїхала з міста, або ж просто не активна.

«Если бы не Россия – города уже давно не было бы»

«Если бы не Россия – города уже давно не было бы. С голода все б повымирали, особенно в 90-е», – впевнений путивлянин Роман Риндич. Він юрист за освітою, але з 16 років працює на будівництві. Однак Роман не жаліється: «Хорошо, что хоть разбираюсь в том, что эти сволочи в законах пишут». Роман, незважаючи на юридичну освіту, також викреслить усіх кандидатів.

Із Росією у путивлян пов’язана ще одна втрата – їхнє єдине велике виробництво. Після розпаду СРСР виявилось, що Україні не потрібна купа радіодеталей. Утім, не тільки деталі були непотрібні, а й п’ять тисяч працівників. Сьогодні «заводською» пропискою можуть пишатися лише кілька сотень путивлян. Олександр Риндич, батько Романа, виявився одним з тисячі «непотрібних» працівників: «После «прихватизации» большую часть завода растянули, пресса̀ продавали по цене металлолома. Я хотел свой станок выкупить, но цену заломили аж 600 долларов. А у меня зарплата была 600 тысяч купонов».

Після цього Олександр 15 років поневірявся по будівництвах у Росії. Зараз знайшов роботу за фахом у Путивлі.

Фото: Надано авторами

Сумський Донбас?

Апелювання до подвигів Другої світової війни, чи то пак – Великої вітчизняної, закриті підприємства, стабільне голосування за одного і того ж кандидата протягом декількох виборів – усе це сталі характеристики якогось містечка на Донбасі. Але, знайшлося їм місце і на Сумщині.

Путивль – місто, де на кожному кроці можна побачити пам’ятники партизанської слави, а Ленін і досі гордо «розводить руки» на центральній площі. Останній «замах» на нього був 14 жовтня, результатом чого стала темна пляма фарби на грудях вождя.

Фото: Надано авторами

На парламентських перегонах у Путивлі переміг Опозиційний блок – 19,5%. Разом із КПУ (13,8%) і Сильною Україною (7,5%) провладні політики часів Януковича набрали трохи більше 40%. Ситуація частково нагадує вибори 2012 року – тоді за ці партії проголосувало 60% путивлян. Частково, бо змінилася влада і у місцевих виборців з’явилися нові фаворити: за Блок Петра Порошенка проголосувало 16,9% путивлян, а за Народний фронт – 14,2%. А на мажоритарному окрузі очікувано переміг Андрій Деркач, набравши понад 70% голосів.

Відстань до Москви, що вказана на стовпі в центрі Путивля, який до 1925 року був територією Росії, – не змінити. Проте підтримка проросійських сил у Путивлі таки «скорочується».

Фото: Надано авторами