ГоловнаСуспільствоЖиття

Повстання и революція

30 листопада 2013 року в Україні розпочалося повстання. Повстання не за «євроінтеграцію»: на вулиці вийшла маса людей, для яких питання угоди про асоціацію з Євросоюзом не є актуальним.

Фото: Макс Левин

Подією, яка сколихнула українців, став силовий розгін мирної акції протесту на київському Майдані.

Те, що об’єднує всіх повсталих – прагнення відставки уряду і обурення тиском Росії.

Українське повстання стане Революцією лише тоді, коли призведе до зміни Системи. Передусім Системи соціальної.

Якщо все обмежиться тільки заміною одного президента на іншого, а замість облич сьогоднішніх міністрів ми побачимо до болі знайомі фігури «помаранчевих» урядовців, суспільство знову відчує гіркоту розчарувань, як це було після подій 2004-го.

Люди вийшли на Майдани, тому що хочуть поміняти все своє життя, а не лише осіб при владі.

Проте формувати порядок денний на київському Майдані і вести перемовини з владою будуть опозиційні вожді. І їхній безпосередній інтерес – використати повстання для приходу до влади.

Ніяких програм реформ, які мають відбутися в Україні після зміни влади, поки що не озвучено.

Зрозуміло, партійці не зможуть запропонувати нічого іншого, ніж ми бачили у 2005-10 роках. Не тому, що не здатні, а тому що соціальна природа цих партій по суті така ж, як у Партії регіонів. Партії великого капіталу.

Між тим народні виступи в Україні 2013-го, як і 2000-го та 2004-го, спричинили саме соціальні протиріччя. І для їх розв’язання необхідно здійснити системні реформи.

Передусім реформи соціальні: прогресивна система оподаткування, відмова від «пенсійної», «медичної», «освітньої» та інших «ринкових» реформ, зокрема від підвищення комунальних та транспортних тарифів, та націоналізація базових галузей економіки.

Реформи політичні: перехід від президентської до парламентської республіки, перехід повноважень від державних адміністрацій до місцевого самоврядування.

Те, що громадські активісти та протестні соціальні групи, зможуть, всупереч опозиційним політикам, сформувати свій порядок денний у теперішній конкретно-історичній ситуації, надії небагато. Але надія є.

Тому що після нічного розгону Майдану українці прокинулися не у Білорусі, а все таки в Україні. Того дня ми показали, що, попри «Беркут», свобода зібрань у нас таки є.

І тому що в Україні є багато майданів, які не жалують партійні прапори, а київські студенти під час демонстрації 1 грудня сформували свою окрему колону.

Попри все, сформувати соціальний порядок денний є необхідним, аби народне повстання переросло у соціальну Революцію, а не залишилось в історії одним з Майданів.

І для того, аби люди, які вийшли сьогодні на майдани з прапорами ЄС, через кілька років не виходили туди знову. Але тоді вже щоб протестувати проти соціальної та економічної політики ЄС, як це роблять сьогодні греки, португальці та багато інших європейців.

Володимир ЧемерисВолодимир Чемерис, голова ВГО Інститут Республіка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram