ГлавнаяОбществоЖизнь

«Місто не може належати ніякій владі. Місто завжди належить мешканцям»

На одному з відомих закордонних туристичних порталів нещодавно з’явився список міст, які варто відвідати у Європі. Перше місце посів Львів. Туристичні принади цього українського міста давно відомі багатьом. Втім тільки його мешканці знають, скільки насправді існує в ньому проблем. Їх вирішенням львів’яни часто займаються власноруч, об’єднуючись в урбан-рухи та міські ініціативи. З активістами груп «Липнева. com » та «Дайте пройти!» на вулицях Львова ми шукали відповідь на питання, що змушує мешканців міста вийти з онлайну, взяти справу у власні руки і спільно творити місто, комфортне для життя.

Площа Липнева
Фото: Марічка Паплаускайте
Площа Липнева

Архітектурні ініціативи

Сонце обпікає. Сховатися ніде. На площі Липневій, де я чекаю Олександра і Дем’яна — активістів урбан-руху «Липнева.com», жодного дерева. Із зелені — кілька нещасних клумб із чорнобривцями. Уся площа, мов розжарений кам’яний мішок. В оточенні старих будинків на покоцаному асфальті печеться кілька десятків машин. Над ними нависає щит з рекламою джазового фестивалю.

Сісти теж немає куди. Втомлена від спеки, присідаю прямо на східцях відділення банку. Біля сусіднього під’їзду на складному стільці сидить шпигунського вигляду бабця у червоній кофті, напружено ховаючи щось у руці за картонною коробкою з-під польських помідорів. Виявляється, то пластиковий стаканчик, з якого вона виделкою їсть квашену капусту. Мою увагу до неї привертає дядько. Йому за шістдесят. Він стривожено озирається, тоді нишком вкладає в руку бабці купюру. Натомість отримує пляшку з прозорою рідиною. Бабця продовжує суворо наминати капусту.

— На цій площі, певно, живе більше людей, ніж на площі Ринок, бо там квартири здебільшого здають. Це не центр, туристи тут не гуляють. Але тут живуть львів’яни, — розповідає рудоволосий і рудобородий Дем’ян. Ми всідаємося на бетонній основі рекламного щита. То єдине місце, де на площі можна нормально сісти, каже він. Хлопці намалювали на ній балоном лого руху. Дем’яну 24. Де працює, не зізнається.

Фото: Марічка Паплаускайте

Саме з цієї площі почалися ініціативи «Липневої». Хлопці познайомилися на сайті, присвяченому будівництву та урбаністиці в усьому світі. Ділилися власними поглядами на розбудову міста. Пізніше зустрілись у реальному житті, створили власний сайт, спільно планують проекти. На Липневій площі вони хочуть не допустити відновлення базару, що галасував під вікнами ще кілька років тому, обладнати стоянку на кілька машин для мешканців, а більшість площі засадити деревами та кущами, встановити лавки. В інтернеті розміщено проект.

— Ми не реєструємося як громадська організація. Ми просто ініціатива, але робимо часом більше, ніж більшість громадських організацій, — помітно ніяковіє Олександр. Він теж бородатий. Йому 31. На життя заробляє дизайном інтер’єрів. Поки він розповідає про себе, помічаю, що з усіх вікон, які виходять на площу, лише одне-єдине прикрашене квітами.

Озеленити активісти «Липневої» хочуть не лише цю площу. Інший проект — перетворення запиленої Городоцької на зелену вулицю. На ній, перевантаженій машинами, нині почалися чергові ремонтні роботи. «Липнева» спільно з іншими рухами написала листа мерові з пропозицією по озелененню міста, під яким підписалося вже більше тисячі містян. Поки рішення не прийнято, активісти руху докладаються до справи власними силами.

— Ми вже зробили шматок дороги — висадили кілька кущів. Але виявилося, що після торічного ремонту там усюди лишилося будівельне сміття, і землі майже немає. Тому те, що ми вже висадили, м’яко кажучи, виглядає не дуже. Зате тепер ми знаємо, що робити — треба наймати екскаватор, закупити землі, — перелічує Олександр.

За словами хлопців, городяни потроху долучаються до ініціативи:

— Ми не можемо сказати, що то виключно наша заслуга, але доля правди в тому є. І це приємно.

Нашу увагу привертає торохтіння візочка. То люди тягнуть з Привокзального базару, що буквально за рогом, чорницю та порічки на варення. Приємно відвести погляд у бік, бо очі вже втомилися мружитися на сонці.

Фото: Марічка Паплаускайте

— Місто роблять люди, — говорить Олександр, відповідаючи на питання, що змушує його витрачати власний час на розробку проектів та популяризацію ідей руху. — У моєму будинку були дуже порепані вікна у під’їзді. Взимку задувало купи снігу. У ЖЕКу дізнався, що їх можна поміняти, якщо мешканці самі зберуть від 30 до 50% вартості. З кожної квартири мало вийти по 300 гривень. У будинку 34 квартири, але погодилися лише половина. Нам вистачило і того. Втім, люди мали б розуміти, що місто, вулиці, будинки — такий само дім, як і їхня квартира.

— У більшості міст України відсутнє поняття громадського простору. Люди, які виросли у багатоповерхівках спальних мікрорайонів, просто не цінують міста, — доповнює Дем’ян. — У Львові, особливо в центрі, завжди був міський простір: внутрішні дворики, сквери, парки. Часто будинки мали єдиного власника, а той опікувався ним, як своїм, облаштовуючи і територію навколо. Пізніше до міста приїжджало багато людей з села. Для них будували спальні райони, і люди втратили відчуття «свого». Тому маємо проблеми. Хоча у нас «совєти» були порівняно не так довго, і міські традиції все ж збереглися. Мабуть, тому ми сьогодні маємо цей внутрішній спротив і боремося за міський комфорт.

Фото: Марічка Паплаускайте

Пріоритет пішоходам

На наступну зустріч спізнююся, бо міський автобус по центру досить довго тягнувся у заторі. На вулиці Вороного, яку рік тому обладнали стовпчиками, що не дають машинам паркуватись на тротуарі, мене чекає Левко. Йому 22, і він так само, як і хлопці з «Липневої», народився і все життя прожив у Львові. Свій район Підзамче з гордістю називає найкращим. Левко працює журналістом, а більшість вільного часу присвячує діяльності ініціативної групи за права пішоходів «Дайте пройти!».

— Все почалося з Facebook, звичайно. Отар Довженко (також журналіст — Авт.) зібрав навколо себе спільноту однодумців, яких дістало, що всі тротуари у них відібрали. Людей, які готові не лише сидіти в інтернеті і критикувати Садового ( мер міста — Авт.) чи ДАІ, але і власні вміння, час та гроші використовувати для боротьби, — розповідає Левко.

Спершу активісти «Дайте пройти!» проводили рейди по запаркованих вулицях. Розробили наліпки на лобове скло із написом «Мені плювати на всіх! Паркуюсь, як хочу», які клеїли під час рейдів. Особливих сварок з водіями не мали, як і особливих результатів. Бо наступного дня тротуари знову захаращувались автівками.

Фото: Фото з групи Дайте пройти у Facebook

Члены движения "СтопХам", заприметив неправильно припаркованный автомобиль, проводят информационно-разъяснительную беседу с водителем машины-нарушителя, после чего просят переставить автомобиль в другое место, где он никому не будет мешать. Если водитель отказывается переставить машину, то получает на лобовое стекло своего авто опознавательный знак - наклейку «Мне плевать на всех, паркуюсь, где хочу».— Движение "СтопХам"

— Ми також намагалися привертати увагу людей і влади до необхідності розвитку пішохідної інфраструктури. Провели таку промо-акцію — припаркували холодильник. Його забрав евакуатор. Тепер ми його вважаємо першим у світі евакуйованим холодильником, — жартує Левко. — Врешті ми прийшли до розуміння, що фізичне блокування в наших умовах — це оптимальний варіант.

Гроші на встановлення стовпчиків дають небайдужі мешканці міста. Минулого року перші 5 тисяч збирали близько місяця. Цього літа на облаштування ще п ’яти вулиць в центрі 16 тисяч гривень зібрали за тиждень. І гроші досі продовжують надходити.

Вулиця Валова
Фото: Марічка Паплаускайте
Вулиця Валова

— Пригадую минулий рік. Люди, які жертвували гроші, були здебільшого моїми знайомими. Цього разу я дивлюсь у список і просто нікого не впізнаю! Люди відчули свою спільну відповідальність. Суми пожертв від 30 до 700 гривень. Намагаємося звітувати про всі кошти, бо люди нам довірились. В онлайн-режимі оновлюємо інформацію про всі пожертви і внески, — ми йдемо вулицею і зупиняємося біля будинку Галицької райадміністрації. На тротуарі перед парадним припарковано три авто.

— Ми пропонували навести лад біля їхніх дверей, щоб показати іншим приклад, але у відповідь почули, що пр ацівникам адміністрації не буде де залишати машини, — із прикрістю говорить Левко.

Він переконаний, що насправді вільного місця для паркування в центрі вдосталь. Але стоянки пустують. Люди, що все життя лишали машини, де прийдеться, не хочуть платити 4 гривні за годину паркування. І не хочуть йти пішки від авто. Права пішоходів їх не обходять.

— У нас із владою міста підписаний такий собі пакт про ненапад. З одного боку адміністрації не мають грошей, з іншого — вони не заважають і навіть беруть на себе усі бюрократичні питання. А от із ДАІ та міліцією, які мали б бути нашими першими спільниками, не співпрацюємо зовсім, — Левко зупиняється біля обласного управляння міліції. Показує білу «Тойоту» із синіми номерами, каже, стоїть тут щодня. Виявляється, раніше з-під автівки починалися білі смуги пішохідного переходу. Але після кількох публічних зауважень «зебру» просто замалювали.

Фото: Марічка Паплаускайте

Тулимося між автомобілями, які майже на кожній вулиці стоять на тротуарах, в сторону Городоцької. Там Левко має зустрітися із скарбником руху Сашком і забрати гроші, зібрані на встановлення стовпчиків. Опісля запланована зустріч із підрядником.

— Нещодавно перевізники ініціювали громадські слухання. Хотіли підняти вартість проїзду до 3 гривень. Був шалений ажіотаж. Люди стояли у проходах, піднявся страшний крик. До кінця слухань туди вимушений був прийти мер. Тариф не підняли, бо люди висловили свою позицію. На щастя, засоби впливу ще є, і ними треба вміти користуватися, — переконує Левко.

Поки відбувається передача коштів, питаю у обох активістів «Дайте пройти!», чому саме у Львові порівняно з іншими містами, найбільш поширені подібні громадські рухи.

— Справа в людях. Місто не може належати ніякій владі. Місто завжди належить мешканцям. Це є спільна територія, спільна власність громади міста. У Львові, на відміну, наприклад, від Києва, бо там надзвичайно багато приїжджих, є відчуття міської ідентичності, — розмірковує Левко. — Тут є більша частка людей, яким не байдуже. Ми ближче до Європи. Купа народу була у Польщі, у зоні Шенгену, бачила, як це там відбувається. Мабуть, коли вони перетинають Краківець дорогою додому, у них сльози на очі навертаються. Треба розуміти, що всі недопрацювання, які є в місті, це також провина людей. Забирати відповідальність з влади неправильно, але і перекладати її на плечі чиновників теж не варто. Влада робить те, що їй дозволяють люди.

Фото: Фото зі сторінки Левка у Facebook

— Львів швидше рухається і є законодавцем моди в містобудуванні і впровадженні стандартів життя… — починає Сашко.

— Слава «Українського П’ємонту» нам досі не дає спокою, — жартом перебиває його Левко. — Насправді, Львів не один такий. Нам пишуть і дзвонять з Франківська, Києва, Харкова, з інших міст, говорять, що починатимуть у себе подібні ініціативи.

P . S . Коли дописувався цей текст, у Львові вже почали встановлювати обмежувальні стовпчики на першій з п’яти запланованих вулиць. А ще стало відомо, що з серпня історична частина Львова стане виключно пішохідною зоною.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter