ГлавнаяОбществоЖизнь

Юрій Щербак: "Будівництво нових АЕС — це божевілля”

Юрій Щербак - відомий письменник, дипломат, громадсько-політичний діяч. Перший міністр екології України та глава Інституту сталого розвитку ім. В.Вернадського, віднедавна отримав звання Академіка Всесвітньої Академії мистецтва і наук. Ми розпитали Юрія Миколайовича про проблеми переходу України до сталого екологічно безпечного розвитку.

Юрій Щербак
Фото: radiosvoboda.org
Юрій Щербак

ПРО АКАДЕМІЮ ЕКОЛОГІЧНИХ НАУК

У 2008 році президент Ющенко видав указ про створення Академії екологічних наук, але вже через два роки вона була ліквідована. Чому?

Раніше я утримувався від коментування цієї ганебної події в житті держави, але зараз вперше дам коментар з цього приводу.

Лідери зелених громадсько-політичних організацій та міністр Філіпчук звернулися до президента Ющенка, і той своїм указом заснував Академію екологічних наук. Серед фундаторів академії були такі солідні люди, як Директор інституту ботаніки академік Костянтин Ситник, видатний вчений-глобаліст, директор Інституту міжнародної економіки і відносин Олег Білорус. До складу Академії увійшли також інші поважні вчені, які були не лише науковцями, а й практиками, і представляли різні регіони України – Донеччину, Харківщину, Закарпаття, Прикарпаття.

Але відразу почалися страшні інтриги, тому що президент НАН України академік Борис Патон страшенно обурився і образився, що у очолюваної ним академії можуть забрати екологічний напрямок, – хоча цього, звичайно, ніхто не збирався робити. Так само, як і відбирати у НАН інститути чи матеріальні цінності. Отже, почалися безперервні атаки на Ющенка, а після приходу Януковича стали системно знищувати все добре, що Ющенко зробив, і під це діло підпала наша академія – її ліквідували.

Люди були страшенно і розчаровані, і ображені. Я вважаю, що це був величезний злочин перед Україною, дуже прикрий епізод, який свідчить про те, що держава – нестабільна, що у нас можуть бути різні перевороти, абсурдні вчинки, що завгодно – тому що по-господарськи так не роблять.

ПРО ІНОВАЦІЇ

Нещодавно був опублікований світовий рейтинг інноваційності держав, і Україна перебуває там на 42-й позиції з 50-ти можливих, тобто у самому кінці списку. А інноваційність вимірюється згідно з сімома критеріями, серед яких: інтенсивність дослідницько-конструкторських робіт, рівень розвитку високих технологій, кількість дослідників, рівень виробничих показників і освіти, ефективність промисловості, патентна активність.

Тут иногда говорят о плохом инвестиционном климате Украины. Да, проблемы есть. Мы не отрицаем.— Премьер-министр Николай Азаров

Так от, за рівнем інтенсивності досліджень Україна посідає 37-ме місце, за показниками виробництва – 69-е, за концентрацією високих технологій – 47-е, за кількістю вчених – 39-е, за патентною активністю – 17-е, за рівнем освіти – 6-е, – і це чи не єдиний нормальний показник.

Чому така ситуація склалася з Україною? Тому що політика всіх президентів ігнорувала інноваційний розвиток, не надавала йому головного пріоритету. Адже для інноваційного розвитку держави треба створювати належні умови, і лише власними силами це зробити неможливо. Наприклад, у США це робиться на базі університетів, які купують мізки з усього світу. Нам теж потрібно створювати інноваційні центри, технопарки тощо, запрошувати, заохочувати там працювати видатних вчених.

Окремі підприємці, можливо, купують для себе якісь невеличкі ноу-хау, але на все у них фінансів не вистачить; до того ж, інвестиційний клімат – надзвичайно поганий, а корупція – дуже висока.

Олесь Гончар, Іван Драч і Юрій Щербак. Конча-Озерна. 1980-ті рр
Фото: Валентина Гончар
Олесь Гончар, Іван Драч і Юрій Щербак. Конча-Озерна. 1980-ті рр

ПРО ЕНЕРГЕТИЧНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Питання енергетики – дуже болюче для України, фахівці Інституту сталого розвитку обговорювали його ще в той час, коли попереднім урядом було запропоновано будівництво нових 11 АЕС. Це було божевілля, безумство – і з фахового погляду, і погляду здорового глузду! Адже будівництво кожної АЕС коштує мінімум 1,5 млрд. доларів і триває воно 10-15 років. Але найголовніше те, що у нас не вистачає води для охолодження, але про це мало хто знає і мало хто говорить. А якщо не вистачає води, то може виникнути та ситуація, що сталася на Фукусімі, коли системи охолодження були виведені з ладу і розплавилася серцевина реакторів, що й призвело до викиду радіації назовні.

На щастя, «атомні плани» в Україні поступово відійшли на задній план.

Большинство граждан Украины (66,3%) полагает, что новые АЭС или новые блоки на действующих АЭС в нашей стране строить не следует. При этом каждый пятый опрошенный (20,3%) придерживается противоположной точки зрения, а 13,4% - затруднились ответить на этот вопрос.— Опрос Института Горшенина

Тому єдиним шляхом вирішення енергетичних проблем будь-якої країни – від Європи до Японії – є енергозбереження і енергоефективність. Скажімо, у нас на одиницю валового національного продукту використовується в 3-4 рази більше енергії, ніж у Європі, і в 9 разів більше, ніж у Японії.

Звичайно, треба зазначити, що ситуація з дорогим російським газом за останні роки нас дечому навчила, вона-таки примусила керівництво держави повернутись обличчям до енергозбереження. І десь вже потроху починається кампанія енергоощадливості, хоча вона не така активна й не така всезагальна. Але для цього потрібно, щоб працювала пропаганда, щоб кожний раз, коли людина залишає включеним світло в сусідній кімнаті, вона сама повинна цього соромитись – негайно йти і вимикати!

Я вивчав досвід енергозбереження і енергоефективність в Швейцарії, Німеччині, США, Канаді. З чого все починається? З одного боку, має існувати загальнодержавний план і стратегія, але з іншого – кожне підприємство повинне мати свою власну стратегію енергозбереження. Скажімо, приходять спеціалісти в великий торговельний центр і питають, скільки ви споживаєте електроенергії. Їм називають якусь умовну одиницю. Спеціалісти беруть на себе зобов’язання на 10% за рік зменшити споживання енергії і починають конкретно працювати над цим питанням з усіма системами – охолодженням, освітленням, опаленням тощо. Це є дуже серйозна інженерна робота, і на заході вона йде повним ходом.

Якось ще за радянських часів я проходив стажування в Швейцарії, у Спеціальній інженерній екологічній академії, де нас навчали, зокрема, методам зменшення одиниці енергоємності валового національного продукту – що надзвичайно актуально для України сьогодні, а це було 30 років тому!

ПРО СТИХІЙНІ ЛИХА

Після недавніх відвідин Японії я подумав, що побував у місцях трьох найбільших світових катастроф: Чорнобиль, Новий Орлеан і Фукусіма. На жаль, завжди екологічні нещастя відбуваються в нових непередбачуваних формах: приміром, цунамі Фукусіми зовсім не нагадувало повінь у Новому Орлеані. Але алгоритм заходів повинен бути однаковим: це негайна мобілізація державних і громадських сил для подолання наслідків катастроф, розуміння того, що сталося, адекватне інформування населення.

От, скажімо, США зробили висновки після повені у Новому Орлеані, бо коли потім у них виникли схожі проблеми у штатах Нью-Джерсі і Нью-Йорк із потужними ураганами, їхні служби порятунку спрацювали вже набагато ефективніше й мобільніше.

Але, на жаль, досвід боротьби з катастрофами і стихійними лихами не передається від однієї держави до іншої, не є світовим. Тут постають питання суверенітету, національної гордості, безпеки. Навіть в Японії не були враховані уроки Чорнобиля, коли, скажімо, жителів повністю виселеного міста – на кшталт нашої Прип’яті – розселяли в тимчасових будівлях, спорудах. До речі, незабаром японська делегація приїде до України з метою перейняти наш досвід, зокрема, вивчити особливості роботи української служби дезактивації.

Я сподіваюсь, що людство найближчим часом все таки створить міжнародну систему швидкого реагування по боротьбі з катаклізмами і стихійними лихами, яка враховуватиме досвід усіх країн світу.

Перформанс под Министерством экологии
Фото: Макс Левин
Перформанс под Министерством экологии

ПРО СТАЛИЙ РОЗВИТОК

Далеко не всі держави сповідують ідеологію сталого розвитку. Дехто навіть оголосив, що це свого роду ідеї побудови комунізму. А, наприклад, відомий російський еколог, мій друг, Олексій Яблоков сказав, що ідеологія сталого розвитку недостатня для оцінки нинішнього часу, оскільки зараз існує глибока криза цивілізації: продовжується гонка озброєнь, руйнується навколишнє середовище, триває ненормальний соціальний розвиток – збагачення одних держав і особистостей і збіднення інших.

Проте на Саміті в Ріо-де-Жанейро в 1992 році було проголошено: сталий розвиток – це юридична формула ООН, юридичний закон розвитку людству, щоб ми там не казали. Європейські країни взяли на себе зобов’язання притримуватися принципів сталого розвитку, і там дуже багато вже прийнято і приймається законів, які корегують складні відносини між розвитком економіки і екологічною ситуацією. Весь час підвищуються нормативи, допустимі дози забруднення, контроль за виробництвом і продукцією.

Лідерами щодо впровадження принципів сталого розвитку визнані скандинавські країни – Швеція, Норвегія, Фінляндія, а також Нідерланди, частково – США.

У свій час А.Шварценегер, перебуваючи на посаді губернатора Каліфорнії, дуже активно впроваджував ідеї сталого розвитку. От і зараз в Каліфорнії будують екологічно чисті міста зі збалансованим споживанням електроенергії, активно входить в життя сонячна і вітроенергетика, складні екосистеми очистки території тощо. Головне – це впровадження передових ідей в свідомість, бо без цього нічого не зробиш.

ПРО ПОТЕНЦІАЛ

У нас є великий потенціал і громадянського суспільства і, зокрема, спеціалістів Міністерства екології. Але для втілення навіть найкращих ідей в життя потрібна політична воля держави, якої, на жаль, немає.

Коли прем’єр-міністр вихваляється тим, що в Україні побудували стільки-то доріг, стільки-то мостів, аеропортів – це добре. Але починати треба з того, наскільки поліпшився стан здоров’я населення, наскільки зменшилася смертність, наскільки взагалі покращилися демографічні показники, а не з індустріально-радянського підходу. І справа не тім, що керівники держави спеціально зміщують акценти, ні, – вони просто неспроможні по-іншому мислити. Це люди, які живуть стереотипами радянського індустріального суспільства 50-х років і не розуміють сучасних підходів.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter