За збережені традиції святкування Маланки треба дякувати гарячій румунській крові аборигенів. Коли бачиш завзяття і щирість, з яким молоді хлопці та й сивоголові чоловіки граються у циганів і ведмедів, сповнює повага до румунського народу і стає відверто соромно за українців — власних традицій не вберегли.
Йдучи перші кілометри селом, помічаємо, що більшість розмовляє румунською, а українську деякі діти не розуміють взагалі. Але це залежить від “району” — село велике, поділене на так звані “кути”. В одному з кутів українська школа, ближче до кордону — румунська.
По дорозі не поспішаючи їде циган верхи на сірому жеребцеві, навпроти — кладовище із великою кількістю свіжих вінків: здається, ніби тільки-но вчора поховали півсела.
“Це така традиція, на кладовищі постійно прибирають, а на церковні свята вночі на могилах запалюють свічки”, - пояснює жінка, що проходить повз. Пізніше ми дізнаємось що її звати Сільвія, працює викладачем культури в українській школі, виховує доньку без чоловіка, а також має дуже добру душу — зайшовши до неї опівночі, втомлені після зйомок маланки, маємо затишне місце для сну і можливість смачно поїсти.
Місцеві чоловіки в цей день на ногах тримаються вкрай непевно — зелений змій їм товариш. Але дивного тут мало. Хлопці, що маланкують вже років, з 10-ти проходять школу дорослого чоловіка — 50 грам і шматок м’яса, і так майже в кожній хаті.
Найбільше вражають маланківські “ведмеді”. На кожному куті вони різні.
В Путні це така собі копиця сіна, всередині якої хлопець, в Тражані ведмеді схожі на великих метеликів з розмахом крил до 6 метрів, кут Суса вирізняється ведмедями з соломи у формі серця.
Але всі маланки у складі обов'язково мають циган, що ведуть на ціпку ведмедів (солом'яних і хутряних, що схожі на справжніх), царів і цариць у національних румунських строях з шаблями напоготові, а також купу-купезну дідків з гакоподібними ціпками, “вагітних” циганок і персонажів сумнівного походження (“Беркут”, прикордонники, “ДАІшники” - запозичені у Вашківецької маланки).
Для дев’ятитисячного села Маланка і Великдень — два найбільші свята в році, тому усі хати 13-14 січня відчиняють двері в очікуванні веселої ватаги та готують чималі гроші (в середньому 200-300 грн) за маланкування.
Цьогоріч на центральній площі, де збираються всі маланки позмагатися за звання кращої, було розбито вщент три величезні булави (мащуки — румунською) - дика енергія циган, накопичена за рік, дається взнаки.
Хлопці, що носять майже добу на собі великих солом'яних ведмедів, взагалі заслуговують звання героїв — адже вага цих прикрас може сягати 100 кг.
Зрештою це і перевірка на мужність і силу майбутніх чоловіків, своєрідна ініціація, — в маланку беруть тільки неодружених.
Дівчата до свята готують багато їжі (голубці тушкують каструлями по 100 літрів) і запасаються достатньою кількістю самогону та казенної горілки (до 200 літрів в хаті команданта — він керує маланкою, саме на його подвір'ї вона збирається і грає перший раз).
Сценарій вистави в кожному куті особливий, але пісню про “ursu” співають усі маланки, щоправда з деякими відмінностями у тексті. Загалом красноїльці на запитання про зміст цієї пісні, відповідали щось на зразок “такий звичай”, “так роблять здавна”.
Деякі ламаною українською нам розповідали про маленького хлопчика, який загубився в лісі, його взяли на виховання ведмеді, і вже дорослий він повертається в рідне село, тримаючи ведмедів на ціпках. Інші казали, що йдеться про шалені танці ведмедів, від яких не росте трава. Місцева бібліотека пропонує отакий переклад: "Выше, выше танцуй, чтоб все видели медведя, какой он и откуда здесь взялся такой чорный и срашный, оп,оп,оп".
Зрештою, не дуже важливо, про що співають цигани з ведмедями і повторює ніби в трансі за ними все село від маленьких “ведмедят” по 3-4 роки і до старих “ведмедюр”, що вже мають правнуків.
Головне, що побачивши це наживо, відчуваєш що такій нації не потрібні штучні ідеї національного об’єднання — національна ідея у них в крові. Шкода, кров ця не українського походження.
Всі фото та відео: Макс Левін
