ГлавнаяОбществоНаука

Валерій Кухар: Позашкільній освіті не вистачає лише поштовху з боку держави

Директор Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ, президент Українського хімічного товариства Валерій Кухар є також президентом київського відділення Малої академії наук. У розмові з юною журналісткою він розказав про альтернативну енергетику, повернення популярності технічних спеціальностей і зміст роботи в МАН.

Валерій Кухар: Позашкільній освіті не вистачає лише поштовху з боку держави

Що вас спонукало до вивчення хімії, природничих наук?

З 6-7 класу я цікавився буквально всім: ходив до хімічного гуртка, математичного, геологічного і до багатьох інших, окрім хіба що фізичного, хоча дуже цікавився ядерною фізикою. Захоплювався астрономією, завдяки ній згодом з’явився інтерес до біохімії. Дуже важливою на цьому шляху стала книга Вернадського «Занимательная биохимия». Відвідування геологічного гуртка спонукало мене шукати відповіді на питання, з чого складаються речовини, матеріали, як вони утворюються. Таким чином, я рано познайомився з азами хімії. І дуже шкодую, що зараз у школах немає можливості показувати хімічні досліди, як було, коли я навчався. Мені вони страшенно подобалися. Наприклад, можна написати якесь таємне невидиме послання, потім нагріти папір, і це послання прямо на твоїх очах проступає і стає явним. Такі досліди дуже вражають дітей. І їм хочеться дізнатися, яким чином відбуваються такі «дива» .

Як ви вважаєте, якби ви народилися сьогодні, коли технології дуже швидко прогресують, чи дало б це більше можливостей проявити свої здібності?

Дуже складно порівнювати різні часи. Це те ж саме, що порівнювати закони Ньютона з законами Ейнштейна. Те, що зараз вивчають у школі, набагато глибше, ніж це було у мої часи. Дуже зручно, що сьогодні практично все можна знайти в Інтернеті. А тоді були лише бібліотеки, якийсь обмін підручниками. А в моєму дитинстві, в повоєнний період, навіть цим особливо не було можливості користуватися.

Чи завжди, на вашу думку, прогрес в інформаційних технологіях приносить лише позитивні результати?

Мабуть нічого немає в світі такого, що має тільки позитивний або негативний результат. Те ж саме і з Інтернетом, який дає багато необхідної інформації. Але я відношуся до тих людей, які вважають, що ним все ж не можна замінити книгу. Адже навіть коли в Інтернеті викладений повний дублікат цієї самої книги, все одно це гірше запам’ятовується та навряд чи надовго залишається у пам’яті.

Що надихає випускників йти на хімфаки? Раніше це було престижно, а зараз?

Впродовж останніх 20-25 років переважає інтерес молоді до гуманітарних наук. Проте скільки б філософи не говорили про життя, скільки б філологи не писали про мову, на цьому прогрес не побудуєш. За Радянського Союзу казали, що рушійна сила — це селяни. Але, на моє переконання, це — інженери. Вони все розробляють, а робітник вже потім це виготовляє. Сьогодні нерідко доводиться чути, що може краще відмовитися від автомобілів, літаків, що ядерна енергетика — це погано, а екологія — в жахливому стані. Це зомбує людей, вони починають думати, що оскільки все це вигадали інженери, то вони погані. Але вже неможливо відмовитися від технічних надбань людства, ми ж не можемо знову піти у печери і там жити. І популярність технічних спеціальностей, я впевнений, ще повернеться.

Що ви думаєте щодо альтернативних видів енергетики?

Хоча я і був учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, залишаюся великим прихильником ядерної енергетики. Якщо порівняти енергію вітряків або сонячну енергію, то там з’явлляється набагато більше СОІ, ніж за увесь цикл отримання ядерної енергії. Слід сказати, що саме зараз почався її ренесанс у світі. А в Україні навіть після Чорнобиля ми використовуємо 50% саме ядерної енергії. Не можна зациклюватися на одному виді енергії, усе має бути в певному співвідношенні. Ми можемо також використовувати енергію малих річок — цей вид енергетики виконує й іншу, не менш важливу функцію, — очищення вод. Друге перспективне джерело — переробка відходів. Зараз Україна має приблизно 25 млн. тонн відходів (а це рівноцінно 15 млн. тонн вугілля), і здебільшого це органічні відходи. До слова, дуже красномовним факт: тоді як у Франції працює 150 сміттєспалювальних заводів, в Україні їх лише два.

У вас великий досвід роботи з молоддю. Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб правильно розвивати талант дітей?

Найголовніше — пробудити в них інтерес. По-друге, дати їм ключ, аби вони могли розвивати, поглиблювати свої знання. Це неначе дати їм карту, куди бігти, а далі вони самі знайдуть свою дорогу. Взагалі, я вважаю, що великі знання, досвід часом заважають людині розвиватися, одержувати нову інформацію. Потрібно розуміти, що вчитися треба завжди, не зважаючи ні на що. Не можна боятися нових відкриттів.

Що змінилося з радянських часів щодо позакласної роботи учнів?

Найбільша проблема — це недофінансування. Ще років 20 тому все це оплачувалося державою, профспілками, підприємствами. Наприклад, для станцій юних техніків багато підприємств віддавали свою списану апаратуру. Оплачувалися поїздки дітей на міжнародні змагання. Подекуди це залишилося і досі. Проте завдячувати можна лише натхненним вчителям, які за мізерну зарплату працюють в свій позаурочний час. Нормальне фінансування заохотило б учителів до більш плідної роботи. Нам не вистачає лише поштовху з боку держави.

В чому, на вашу думку, полягає роль МАН?

Роль Малої академії важлива не за формою, а за змістом. Для мене особливо цінним видається те, що МАНівці своєю участю в науковій роботі так би мовити закликають своїх товаришів займатися тим самим. Вияв цікавості дуже важливий сам по собі: це якісний крок вперед, коли ви відриваєтеся від шкільних підручників, спілкуєтеся з науковцями, які можуть навчити методично навчатися. Крім того, як свідчить практика, більшість з МАНівців не зупиняється на шкільних роботах і в подальшому не пориває з наукою.

Що мотивує учнів писати дослідницькі роботи у рамках МАН: пільги при вступі до вузів та нагороди чи прагнення справді займатися науковими дослідженнями?

На моєму шляху траплялися здебільшого другі. Колись на одному ювілейному зібранні Малої академії наук, куди був запрошений президент НАНУ Борис Патон, один хлопчина з 6 класу, невисокий на зріст, розповідав, як правильно виміряти якість води, демонстрував досліди. Було видно, що він справді горів цікавістю, бажанням пізнати цю науку. Дивлячись на нього, й на думку не спадало, що він дбав про якісь пільги при вступі до вузу. Було й багато інших прикладів, з яких видно, що діти працють від душі.

Де серйозніше ставляться до науки: в нас чи за кордоном?

Щодо якості освіти, то в цілому її рівень в Україні раніше був дуже високим. Але, на жаль, я не зовсім впевнений, що це так залишається і зараз. Проте і досі чути, що наші фахівці, виїжджаючи за кордон, часом цінуються там більше за місцевих. Основна ж відмінність нашої системи освіти від зарубіжної полягає у тому, що за кордоном значно раніше, ніж у нас, починається глибока спеціалізація.

В чому особливість роботи Київського відділення МАН?

По-перше, Київському відділенню вже виповнилося понад 50 років, в нього відповідний досвід і певні досягення. За цей час воно не тільки досвід набуло, а й створило відповідні структури. Дуже важливо, що Палац дітей та юнацтва підтримує МАНівську діяльність і саме тут базується центральний осередок столичного МАНу. По-друге, МАНівський рух підтримується міською владою. Проте часто ця справа тримається лише на ентузіазмі окремих людей. Звичайно, в роботах МАНівців часом зустрічаються і помилки, і якісь недоречності. Але моя основна думка полягає в цьому: якщо якесь явище здатне відірвати дітей від комп’ютерів та телевізорів, то воно вже завдяки цьому варте пошани і заслуговує гідного фінансування.